Дар’я Майборода: «Ми не знімаємо порнографію, ми допомагаємо людям»

Ще пару років тому лише за однієї згадки проекту «Я соромлюся свого тіла» багато прихильників телевізійної цензури хапалися за голову. Мовляв, на цьому проекті показують геніталії. Так-так – статеві органи чоловіків і жінок, при цьому нічого не прикриваючи. Такі обурення стали причиною тривалих розглядів телеканалу СТБ з Комітетом Верховної ради з питань свободи слова та інформаційної політики.

З тих пір минуло майже три роки і, здається, українці не тільки змирилися з іноді дуже відвертими сценами «Я соромлюся свого тіла», а й зацікавилися і засипають сьогодні проект вдячними відгуками.

Як вдалося встояти і через що довелося пройти – «Телекритика» поговорила про всі тонкощі «Я соромлюся свого тіла» з керівником проекту Дар’єю Майбородою.

Про заборону проекту і приємний бонус

Нам вдалося залишитися в ефірі в першу чергу завдяки підтримці керівництва каналу. Володимир Бородянський (генеральний директор СТБ. – Ред.) Завжди стояв на нашому боці, він дивиться «Я Соромля свого тіла» і вважає, що ми робимо соціально важливу роботу. Претензії в основному були від Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики. Головне, що нам пред’являли, – що ми нібито перейшли всі межі і показуємо те, що показувати не можна.

Так, СТБ дуже довго намагався пояснити нашу позицію всім незадоволеним і в результаті все закінчилося полюбовно. Нас почули, нас прийняли і зрозуміли, що ми не знімаємо порнографію, не використовуємо відверті плани для того, щоб піднімати рейтинги. Все, що ви бачите в програмі, аргументовано медичним аспектом, і, до речі, одна з функцій проекту – освітня.

До речі, тепер у нас є плашечка «чутливий контент», яка з’являється в ті моменти, де, як нам здається, епізод може здатися комусь занадто відвертим, дуже емоційним або занадто жорстоким.

Про сльози і драматургію

Звичайно, як творцям від учасників проекту нам хочеться якоїсь жалісливої історії, драматургії. Але це все другорядні бажання, бо розуміємо, що передусім ми працюємо з реальними людьми, зі справжніми проблемами, а не з акторами. І як би нам не хотілося чогось суворішого або більш сльозливого, як правило, так не виходить. Адже, якщо потрібно рятувати людині життя, про який сценарій взагалі може йтися?

Про хвороби

За п’ять років ми виробили суворе правило: брати тих людей, яким і справді потрібна допомога і яким проект «Я соромлюсь свого тіла» може дійсно допомогти. Найчастіше більшість наших пацієнтів – люди з дуже задавненими проблемами зі здоров’ям, і за такі десятирічні проблеми вже не хочуть братися лікарі, а «Я соромлюсь свого тіла» завжди готовий допомогти.

Невелику частку в проекті займають також прості, з точки зору лікарської практики, патології, але зате з повчальною історією. Що таке повчальні історії? Це коли проблему можна було б вирішити в районній поліклініці, але людина не робить це 15 років. Тоді ми беремо цього пацієнта і на його прикладі іншим глядачам показуємо, що так робити не можна.

Про учасників проекту й відмови

Хотілося б допомагати всім. Але, на жаль, ми не чарівники, і за історію проекту довелося не раз відмовляти бажаючим стати нашими пацієнтами. Головна причина відмови – випадки, коли з точки зору медицини лікувати нема чого. Ми практично ніколи не беремося за кейси, коли потрібна допомога тільки пластичного хірурга. Це взагалі моя улюблена історія в заявках (сміється), коли чоловіки або жінки звертаються на проект із проблемою: «Мені не подобається, як я виглядаю».

Але, на жаль, це трохи не наша тема, ми все ж проект не про красу, а про здоров’я. Так, ми робимо пластику, але тільки ту, яка пов’язана з життєво важливими функціями. Наприклад, у людини настільки викривлена ​​носова перегородка, що вона просто не може дихати і задихається ночами – у такому разі приходьте, ви – наш пацієнт. (Сміється.)

Які хвороби ніколи не покажуть у «Я соромлюсь свого тіла»

Ми дуже рідко беремося за проблеми із зубами. Тому що, як правило, ці ситуації всі як одна на кшталт «я 30 років не лікувала зуби, а тепер хочу бути красивою». За стоматологію ми беремося тільки в тих випадках, коли є супутні патології, які завадили людині просто піти та вчасно поставити пломбу. Ми ніколи не бралися і не будемо братися за хвороби, які неможливо вилікувати. Наприклад, розтяжки на тілі або вітиліго.

Ми тривалий період не брали пацієнтів з онкозахворюваннями, тому що це занадто великий ризик і велика відповідальність. Але з раком така штука, що ти ніколи не можеш знати, який він насправді. І коли у нас трапилася перша ситуація, коли ми взяли пацієнта з одним діагнозом, який потім виявився онкологією, ми зрозуміли, що не можемо більше відмовляти й іноді нам доведеться з цим працювати теж.

Про смерть

До речі, одна з перших втрат на проекті була пов’язана якраз із пацієнткою з онкологією. Вона прийшла в «Я соромлюсь свого тіла» вже на четвертій стадії раку. Так, і ми (автори проекту. – Ред.), і лікарі розуміли, що зробити диво у нас не вийде, оскільки рак четвертої стадії невиліковний. Але в цьому разі ми не могли відмовити, так як дівчина прийшла до нас на п’ятому місяці вагітності, і наше завдання було – врятувати її дочку!

Чесно, коли ми знімали з нею сюжети, напевно, кожен член знімальної групи сподівався, що станеться неймовірне. Навіть у якийсь момент було відчуття, що вже ось-ось щось складеться по-іншому і вона встане та видужає. Бувають же такі дива в медицині? Але на жаль.

Про різницю форматів британського шоу й українського

Під час адаптації «Я соромлюся свого тіла» ми змінили, напевно, все. (Сміється.) Оригінальне британське шоу Embarrassing Bodies більше схоже було на дайджест про страшні болячки і про те, що в цьому немає нічого ганебного. Там довго розповідали та показували глядачам картинки людського тіла, підкреслюючи, що немає нічого страшного в тому, що з нього можуть йти виділення, або воно може погано пахнути.

Знайомлячись із першими пацієнтами та їхніми історіями, ми на проекті дійшли висновку, що картинками та повчальними фразами нам не обійтися. Україна все-таки не Британія, у нас, як виявилося, зовсім інше ставлення до медицини і до свого здоров’я.

Про банальності

Так, нам іноді доводиться говорити, здавалося б, про банальні речі, які рятують життя. Наприклад, що аналіз крові може розповісти про наявність запалення в організмі ще до прояву будь-яких симптомів. Також ми не втомлюватимемося нагадувати, що до гінеколога потрібно ходити раз на півроку, а зуби чистити щодня.

«Якщо основна функція британського шоу – освітня, то ми в «Я соромллюсь свого тіла» завжди сподіваємося на диво і хочемо показати нелегкий шлях пацієнта до одужання»

У британському проекті акцент робився на тому, що всі ми різні, але при цьому, не дивлячись на якісь вроджені дефекти або набуті патології, люди не повинні соромитися свого тіла, ми всі красиві. А нам довелося говорити людям передусім про те, що медицина в Україні існує. Якщо ти відчуваєш, що щось не так, ти можеш піти до лікаря, і він може врятувати тобі життя.

Про ставлення до медицини

Щоб простимулювати глядачів стежити за своїм здоров’ям і не відкладати похід до лікаря, нам довелося через шокуючі історії розповідати, чим може закінчитися хвороба, якщо вчасно не почати лікування. За п’ять років проекту я зрозуміла, що девіз кожного другого українця, особливо жителів глибинки, – «саме розсмокчеться, саме мине». А потім через 20 років лікарі вимушено роблять операцію тривалістю понад 12 годин із ризиком для життя.

І якщо основна функція британського шоу – освітня, то ми в кожному наступному випадку сподіваємося на диво і хочемо показати шлях пацієнта до одужання.

Про виставку на честь 5-річчя в ефірі

Цією виставкою ми якраз хотіли показати диво, з яким стикаємося на проекті «Я соромлюсь свого тіла». На цих фото ми зібрали найскладніших пацієнтів, які у нас були на проекті та ще деякий час тому й уявити не могли, що будуть так легко й без сорому позувати фотографу. Ось, наприклад, історія Світлани Федоренко. У неї було утворення на спині, їй 20 років відмовляли лікарі, і коли вона прийшла до нас на проект, ми витратили два роки, щоб знайти лікаря, який би за неї взявся. І це наша перемога, що нам вдалося видалити освіту і повернути Светі красу тіла.

Серед учасників фотопроекту є також багато людей, які зробили багато чого для себе самі. Ми були в захваті від їхньої сили волі та бажання видужати, ці люди варті уваги й поваги.

До слова, в рамках виставки на честь п’ятиріччя в ефірі проект «Я соромлюсь свого тіла» запустив лекторій, де ведучі та експерти СТБ будуть безкоштовно розповідати всім бажаючим, як полюбити своє тіло, навіщо потрібна онкопрофілактика та як зрозуміти, коли необхідно звернутися до лікаря. 

З розкладом лекцій можна ознайомитися ТУТ. А ми нагадуємо, що виставка з історіями людей, які перемогли хворобу, триває з 17 по 31 травня в Центрі української культури та мистецтв (вул. Хорива, 19в). Вхід безкоштовний.