Поки у Франції вирували студентські революції, в США без особливого шуму вийшов фільм, який критики прийняли досить прохолодно, – «Запаморочення» Альфреда Хічкока. Через роки слава все ж наздогнала картину. І перегнала – посилання на «Запаморочення» виявляються навіть у творах, явно не розрахованих на аудиторію Хічкока, про цей фільм каламбурить Леді Гага в пісні Bad Romance, а Джон Красінські називає його головним натхненником свого «Тихого місця». Незважаючи на те що кожен рік підносить нам по два-три зразково показових психологічних трилери, «Запаморочення» залишається актуальним. Чому ж?
«Запаморочення» – ключ до багатьох більш пізніх фільмів
_
_
… і мультфільмів. Наприклад, студія Pixar відома тим, що розкидає в своїх сюжетах не просто славнозвісні «великодні яйця», а й справжні покадрові відсилання до шедеврів кінематографії – тож покоління, яке народилося в 2000-х, напевно з великим подивом побачить у «Тому, хто біжить по лезу» те, що бачило в дитинстві в «ВАЛЛ-І». Але Хічкок – безумовно, улюблений режисер мультиплікаторів: «У пошуках Немо» посилається на «Птахів», а «Історія іграшок» – на «Вікно у двір» і «Запаморочення». Втім, чому б і ні, якщо пародію на останній в 90-х постійно крутили навіть по MTV?
_
_
Цими алюзіями проникнення «Запаморочення» в поп-культуру не обійшлося. Перша сцена фільму віддзеркалена в початковій сцені «Матриці». Низка популярних шоу присвячували Хичкоку цілі серії (як було в 3 сезоні «Шоу 70-х» і мало не в кожній фінальній серії сезону «Милих ошуканок»). Загалом: якщо дія фільму нез’ясовним чином переноситься на дзвіницю, камера починає кружляти, а герої вимовляють діалог, практично не пов’язаний з подіями п’ятихвилинної давності, – отже, режисер вирішив викликати дух батька трилерів, а вам не завадило б освіжити в пам’яті класику кінематографії.
Втім, кінематографісти вищого рангу з не меншим ентузіазмом розбирають «Запаморочення» на сувеніри. Так було з Лінчем і його «Малхолланд Драйв», з Де Пальмою і його «Маною». Навіть покадрове відтворення «Запаморочення», складене з уривків інших фільмів, може стати хітом Берлінале – так сталося з торішнім експериментальним колажем Гая Меддіна «Зелений туман» (який, до речі, скоро покажуть і в Україні).
Він доводить, що історія все ставить на місце
_
_
Список «100 найкращих американських фільмів за версією Американського інституту кіно» – чудовий полігон для відстеження тенденцій в суспільстві. Як відомо, в 2007 році оригінальний список значно змінили, прибравши неугодну класику, на кшталт німого «Народження нації». «Запаморочення», у свою чергу, злетіло на 52 позиції вгору – у першу десятку.
Цей зліт відбив переоцінку «Запаморочення» критиками; адже на момент виходу фільму в 1958 році його називали надуманим і затягнутим, а похвали удостоювалися хіба що сцени погоні і актори другого плану. Хічкок звинувачував себе в тому, що взяв на головну роль 50-річного актора: мовляв, Джеймс Стюарт не виглядав переконливою парою для 25-річної Кім Новак.
Что смотреть в кинотеатрах в мае
Але він помилявся. Герою Скотті не потрібно було помолодіти; самому фільму слід було дещо постаріти, перш ніж глядачі оцінять його як належить. У середині 80-х повторний прокат показав, що аудиторія в захваті від трилера. Не виключено, звичайно, що під час чергової переоцінки Американський інститут кіно знову перенесе «Запаморочення» в хвіст списку: кінознавці в унісон називають фільм «історією про агресивний візуальний контроль з боку чоловіків», і обпікшись на низці скандалів академіки напевно будуть політкоректно дути на воду – незалежно від контексту.
Він нагадує про цінність «дешевої» літератури
_
_
«Запаморочення» вийшло в 1958 році – тоді ж, коли письменниця Анаіс Нін оголосила про смерть театру. Сюжети, більше не затребувані в Гран-Гиньолі, переносилися на екран; а тому, щоб цих сюжетів не бракувало, сприяло ціле покоління письменників, які працювали для кіностудій. (Таких, наприклад, як сценарист і близький друг Хічкока Бен Гект, який до свого тріумфу в Голлівуді писав «жорстокі романи» в стилі декадансу.) Але сценарій «Запаморочення» прийшов з іншого боку Атлантики; основою для фільму стала книжка французького дуету Буало-Нарсежак, які з 50-х по 90-ті роки щорічно випускали в світ по новому детективному роману.
Хічкок розгледів за їхнім ремісничим фасадом дещо більше; ще до «Запаморочення» він хотів купити права на їхній роман 1951 року, який згодом став основою для «Дияволиць» Клузо. І не дарма: за половиною псевдоніма (Нарсежак) ховався філософ і літературний критик П’єр Еро, який професійно досліджував детективний жанр. Разом зі співавтором він заклав основи психологічного детективу і підштовхнув до експериментів письменників, які звикли до шаблонів Конан-Дойля та Агати Крісті.
«Не варто цуратися трилерів, знятих за романами, які здаються одноденками: навіть якщо літературна основа підкачає, магія кіно додасть потрібний градус запаморочення»
«Запаморочення» і його першоджерело показують, звідки насправді ростуть ноги у божевільних проектів на кшталт серіалу «Марчелла», який преса нагородила дивним ярликом «британський сканди-нуар». І нагадує, що не варто цуратися трилерів, знятих за романами, які здаються одноденками (на кшталт свіжого телехіта «Вбиваючи Єву»): навіть якщо літературна основа підкачає, магія кіно додасть потрібний градус запаморочення.
Можливо, ви – вертігоман
_
_
Тоді вам варто переглянути фільм лише для того, щоб задовольнити щорічну потребу в Хічкокові (на жаль, це не лікується). Письменник Дональд Спото перед написанням біографії режисера дивився «Запаморочення» 25 разів (і одному Богу відомо, скільки разів – після). Критик Джеффрі О’Браєн побив його рекорд – 30 разів. Концептуальний художник Девід Рід був настільки одержимий фільмом, що створив за його мотивами кілька інсталяцій і влаштував паломництво місцями зйомок; в аналогічну подорож їздив і режисер Кріс Маркер, який створив на основі свого маршруту фільм «Без сонця».
Письменниця і феміністка Луїз ДеСалво у своїх мемуарах, що називалися «Запаморочення» (!), Розповідає, як пішла на фільм з подругою, щоб поговорити на задньому ряду. Побачене настільки її шокувало, що вона пішла переглянути картину сама. А потім залишилася на повторний сеанс (і це був тільки початок).
Хай там що, всім перерахованим вище творчим людям «Запаморочення» пішло тільки на користь: чому б і вам не повернутися до нього ще раз? І ще, і ще.
