«Трон» (1982)
Для пуристів кіберпанку недостатньо самих лише перегонів у цифровому задзеркаллі, щоб віднести фільм до цього жанру. І зрештою одна з наступних картин режисера Стівена Лісбергера, «Потік», де андроїдам сняться сни (правда, без електроовець), естетично була набагато ближа до кіберпанку, ніж легендарний «Трон». Та хоч «Трон» і не заглиблювався в екзистенційні питання штучного інтелекту, він зробив дещо важливіше: задав канон для втілення ігрового простору в кіно. Та такий впливовий, що сьогодні вже важко визначити, чи відсилки до «Трону» в кіберпанкових новинках іронічні, чи ж автори просто не в змозі уявити собі іншу віртуальну реальність.
Автори збірника «Кіберпанк і візуальна культура» пишуть: «Хоч “Трон” часто губиться на тлі мегаполіса «Того, хто біжить по лезу» і таємних проблем медіа у “Відеодромі”, його бачення кіберпростору досі резонує з поп-культурою». Само собою, життя підлітків, які вперше побачили, як їхні улюблені ігрові аркади оживають на екрані, вже не могло залишитися колишнім.
«Супербрати Маріо» (1993)
Вище ми писали про невмирущий стиль корпоративних лиходіїв, але й серед них є визначний виняток – напіврептилоїдний диктатор Купа з панківською зачіскою і в лускатому піджаку. Як творці фільму «Супербрати Маріо» заманили на цю роль голлівудську легенду Денніса Хоппера («Безтурботний наїзник», «Синій оксамит») – окрема історія. Але є питання й цікавіше: хто взагалі довірив знімати фільм про братів Маріо Роккі Мортону і Аннабель Янкель? Сп’янілі можливостями комп’ютерної графіки, раніше вони створювали ТВ-заставки, божевільні музичні кліпи і показали світові «першого комп’ютерного телеведучого» Макса Хедрума – теж свого роду легенду кіберпанку.
Как интернет изменил кино
«Хакери» (1995)
Якщо досі режисери оживляли улюблених комп’ютерних персонажів підлітків, то Єн Софтлі в «Хакерах» представив такого героя, з яким юні глядачі могли запросто себе асоціювати. Дейд Мерфі – з одного боку, малолітній комп’ютерний геній, а з іншого – «такий же, як і ви». Його подружка Кейт (у виконанні 20-річної Анджеліни Джолі) і її компанія – з одного боку, круті старшокласники, а з іншого – незграбні підлітки зі смішними химерними прізвиськами. Заголовні хакери стали однією з рольових моделей для юних гіків 90-х, а кіберпанковий (з акцентом на «панк») стиль героїв копіювався молоддю так само самовіддано, як героями фільму – їхнє улюблене вигадане шоу
Hack the Planet.
«Акіра» (1988)
Якби ми поставили собі за мету перерахувати всі аніме-фільми на кіберпанковой підкладці, в одну статтю не вмістилася б і половина списку. Одна лише фільмографія Кацухіро Отомо заслуговує згадки в повному складі. Наприклад, він адаптував сценарій «Метрополіс» з однойменної манги 1949 року, яка, в свою чергу, була своєрідною присвятою 2,5-годинному фільму Фріца Ланга. (Оскільки дія відбувається в декораціях докібернетичного XX століття, формально такі твори відносять до так званого дизельпанку.)
Його легендарне аніме «Акіра», дія якого відбувається в 2019 році, було значно жорстокіше (як щодо хлопчини з кібернетичним протезом, який він завів після того, як його руку відрізав лазерний супутник?). Зате цей мультфільм змусив американських школярів відволіктися від своїх «Трансформерів» і подивитися, які дива відбуваються за океаном.
«Секретні матеріали»
Так, ми серйозно. Звичайно, «Секретні матеріали» розраховані на старшу аудиторію (про що красномовно свідчить поданий вище трейлер). Але якщо інші фільми нашого списку були провідниками в світ кіберпанку для західних підлітків, то для їхніх українських ровесників квитком у зловісний світ ШІ міг стати саме телесеріал X-Files, який канал «1+1» почав показувати в далекому 1997 році.
Кіберпанковими стовпами «Секретних матеріалів» вважаються три серії – «Дух з машини» (1 сезон), «Код для знищення» (5 сезон) і «Шутер від першої особи» (7 сезон). Сценарій «Коду для знищення» був написаний самим патріархом кіберпанку, фантастом Вільямом Гібсоном. Особливо ця серія рекомендована тим, кому незмінний костюм Скаллі здається найбільш антікіберпанковою річчю в історії телебачення: сцена, де Скаллі гасить медсестер у віртуальній реальності, без різних «матричних» витребеньок переважить будь-який зразок жанру. Як то кажуть, імідж – ніщо, а істина десь поруч.
