Ода безтурботному життю: в чому секрет найпопулярнішого серіалу 2018 року «Це ми»

Уперше про серіал «Це ми» дізналися восени 2016 року. У розпал політичних перегонів між кандидатом від демократів Хіларі Клінтон і республіканцем Дональдом Трампом на одному з ключових телеканалів країни NBC вийшла багатосерійна мелодрама про сімейні стосунки. На перший погляд, сюжет картини нічим не відрізнявся від серіалу «Батьки», який витримав на тому ж каналі п’ять сезонів з 2010 по 2016 рік. «Це ми» також розповідає глядачам NBC історію кількох поколінь однієї родини, про стосунки між батьками і дітьми, шлюбні союзи та найзвичайніші побутові проблеми кожної сучасної людини. Але, незважаючи на далеко не новий сюжет, уже через пару епізодів серіал миттю злітає в топи за результатами пошуку в США, його вносять до шорт-листів національних нагород, а маловідомі раніше актори прокидаються світовими зірками.

«Телекритика» спробувала розібратися, у чому феномен сімейного ситкому, і виділити ключові меседжі серіалу.

Ностальгія за великою Америкою

«А ти пам’ятаєш, пам’ятаєш Aerosmith, Guns’n’Roses, джинси з високою талією, моду на чоловічі вуса і брюки кльош? Пам’ятаєш, як ми сміялися і співчували Кері Махоуні, який потрапив в Поліцейську академію? Добре ж було? Добре», – з усмішкою на обличчі думає американський глядач.

«Це ми» буквально покликаний повернути сучасну людину в світ уявного телевізійного едема, ніби списаного з реклами пластівців або газованих напоїв. Так, історія сім’ї Пірсон бере початок у 80-х. Він – молодий чоловік, який прагне успіху, працюючи на будівництвах. Вона – співачка в барах і кабаре. Вони обидва люблять американський футбол, розпивають пиво, хочуть бути незалежними від батьків, а головне – залишатися завжди разом.

Цей концепт моральних і правильних стосунків із приходом республіканців до влади на початку 80-х став потужним аргументом на противагу низовому американському лібертаріанству. Засоби масової інформації, підтримуючи політику партії, в унісон співали оди сильній нації, відродженню середнього класу і важливості капіталу. Політичний порядок, з яким прийшов на вибори Дональд Трамп, нічим не відрізнялася від ідей його республіканських попередників.

Не дарма серіал «Це ми» розбивається на дві сюжетні лінії, які тісно переплітаються одна з одною: як було тоді та як є і буде зараз. Сліпо слідуючи задумові режисера Дена Фогельмана, ми несвідомо починаємо порівнювати два історичні проміжки, ностальгуючи, уявляючи і прокручуючи в голові мантру Дональда Трампа – Let’s make America great again.

Зміцнення традиційних цінностей – запорука капіталізму

Кредо сім’ї Пірсон – завжди все робити разом. Дивлячись на ідеальний союз Ребекки (Менді Мур) і Джека (Майло Вентімілья), іноді здається, що в реальному житті не буває людей, що настільки розуміють і люблять один одного. Їх не бентежить побут і війна у В’єтнамі, їх не бентежить, здається, нічого крім один одного. В якийсь момент, коли глядач перестає вірити в настільки міцні шлюбні союзи, творці серіалу додають Джеку Пірсону алкоголізм. І варто лише повірити в його порочність, як уже в наступному кадрі він сповідається перед Богом, дивиться в очі своєї ідеальної дружини і тихо шепоче: «Заради тебе, мила, я зроблю все».

На цьому моменті розплакалася б навіть найгрізніша феміністка. Образ Джека Пірсона не лише уособлює ідеальний з точки зору традиційних цінностей шлюб, а буквально запитує глядачів: «Може і вам варто спробувати? Сім’я – це ж найкраще, що може трапитися з вами».

Примітно, що в серіалі ніхто жодного разу не вимовив слово «аборт», ні в 80-х, ні сьогодні. І навіть незважаючи на те, що не всі діти в родині Пірсонів були запланованими, після хвилинної паузи в зв’язку з неочікуваною новиною вони всі так само дивляться один одному в очі і кажуть, що так і треба, сьогодні та зараз.

Ігри у фемінізм – прерогатива дівчаток

Образи жінок у «Це ми» теж досить спірні. Ребекка Пірсон, як ми вже зазначили, співала в барі. І ідея повернутися до сольної кар’єри і хоч трохи додати собі незалежності не полишає головну героїню. В одній із серій Ребеці таки вдається пригадати минуле: оточивши себе софітами і гаражним аккомпануванням, вона незграбно співає блюз 80-х. Але за мить – в очах героїні відчуження. «Який спів? Твоя кар’єра – виростити дітей і радувати чоловіка», – згадує вона, йде з бару і мчить на кухню.

Другу надію на фемінізм подає дочка Ребекки Кейт. Вона сильна і впевнена молода дівчина, яка начебто готова зосередитися на своїх планах у житті та самореалізуватися. Але раптом її порядок ламається об наполегливість молодого чоловіка Тобі. Він ще ідеальніший за Джека Пірсона. Він організовує її сольні концерти, розстеляє перед ногами червону доріжку і, не замовкаючи, розповідає, як сильно її любить. У кутиках очей глядача знову збираються сльози. «Що може бути краще сім’ї?» – укотре запитує серіал «Це ми».

Дезоб’єктивація і ніякої фетфобії

Дезоб’єктивація жінок, до речі, одне з приємних явищ серіалу. Дивлячись «Це ми», глядач у кожному героєві знаходить свою маму, сестру, дочку і жодним чином не сексуальний об’єкт. Ребекка – це вам не Серсея Ланністер із трьома дітьми і таким шармом, що навіть у найбайдужішої до «Гри престолів» людини лише від одного її погляду мурашки по тілу. До речі, сексу в «Це ми» немає. І чомусь хочеться думати, що він тут і не потрібен.

Ще один момент, який слід відзначити, – серіал закликає позбутися фетфобії. Кейт Пірсон, дочка Ребекки, страждає на ожиріння з дитинства. У першому ж кадрі вона сидить із банкою морозива вся в сльозах, а перед нею ваги. Не встиг глядач пожаліти Кейт, як уже через кілька серій відчай героїні канув у Лету. У неї немає відбою від чоловіків, її хочуть бачити на будь-якій роботі, а після вагітності питання схуднення і зовсім відпадає. Критики високо оцінили гру Кріссі Метц. Сьогодні висхідна зірка досить успішно вчить повних людей на сторінках журналів полюбити себе і своє тіло.

Расизм — у минулому

Головною зіркою серіалу «Це ми» можна сміливо назвати Стерлінга Брауна. Актор зіграв прийомного сина сім’ї Пірсон, який бореться з проявами расизму в дитинстві та юності й до тридцяти років стає одним із найуспішніших героїв серіалу. Він той персонаж, до якого має прагнути кожен чорний американець: ідеальний батько, люблячий чоловік і найкращий у своїй сфері фахівець. Стерлінг Браун отримав п’ять нагород за найкращу чоловічу роль у «Це ми», тим самим показавши, що проблеми чорношкірих людей у США, описані в таких гучних стрічках, як «Я не твій негр» Рауля Пека, «Місячне сяйво» Баррі Дженкінса або «Приховані фігури» Теодора Мелфі залишилися в минулому.

Незважаючи на всесвітню популярність, «Це ми» до України так і не дійшов. Про нього не пишуть кілометрові рецензії, мільйони українців не поспішають подивитися трейлер нової серії, навіть сама назва серіалу, за даними Google, не увійшла до топ-25 запитів минулого року. Причин цього може бути кілька. По-перше, «Це ми» покликаний повернути віру глядачів у силу середнього класу, який після правління Барака Обами втратив свої позиції. В Україні про середній клас після кризи 2008 року взагалі намагаються не говорити. По-друге, республіканські ідеї про американську мрію для українців – порожні слова. У результаті «Це ми» в Україні подивляться найвідчайдушніші романтики, які цікавляться проблемами жителів передових країн.

«В Україні про середній клас після кризи 2008-го взагалі намагаються не говорити, а республіканські ідеї про американську мрію для українців – порожні слова»

Хоча успіх «Це ми» в епоху кліпового мислення навіть для багатьох критиків залишається загадкою. Здавалося б, очевидно, втомившись удесяте плакати разом зі Скарлет О’Харою, сучасний глядач краще повернеться до екшену, спецефектів, відсторонених героїі та нестандартних сюжетів, переключивши канал на такі серіали, як «Пуститися берега», «Ходячі мерці», «Сопрано» або «Темрява». Однак ні. Можливо, глядач просто втомився, а може, «Це ми» запустив нову хвилю серіальної культури, засновану на величі традиційних цінностей, культурних особливостей націй і оспівуванні гетеронормативності шлюбів.

У такому разі про секс, наркотики, свободу і старе добре ультранасильство варто забути. Замість цього давайте згадаємо The Cure, касетні плеєри, «Брудні танці», «Блакитну лагуну» і Білла Мюррея, який ще не розгубив залишки волосся. Добре ж було, правда? 

Наостанок зазначимо, що серіал «Це ми» продовжили на третій сезон. Але, на жаль, дата прем’єри поки що залишається таємницею.