5 причин дивитися фантастичний трилер «Анігіляція»

Але в цьому ярлику – «занадто інтелектуальне кіно» – читається і мимовільне захоплення: враховуючи, що перші критики порівняли «Анігіляцію» зі «Сталкером» Тарковського, можна зробити висновок, що в Paramount недооцінили свою аудиторію, а не фільм. Якщо ж хвалебних оглядів, які порівнюють фільм із найкращими оповіданнями Говарда Філліпса Лавкрафта і класикою кінематографії, вам недостатньо – ось ще п’ять очевидних причин його подивитися.

Алекс Гарленд – можливо, головний візіонер сучасної кінематографії

Ми додали «можливо» тільки тому, що «Анігіляція» – лише друга режисерська робота Алекса Гарленда. Перший його фільм – напрочуд своєчасний фантастичний трилер «З машини» – у 2015 році змусив критиків обдаровувати Гарленда тими ж епітетами, якими вони зараз нагороджують Дені Вільнева. Здається, обох режисерів приваблює не стільки фантастика, скільки виклик, який вона кидає кінематографістам: чи зможеш ти екранізувати неекранізуєме? Дені Вільнев продемонстрував своє мистецтво з «Прибуттям», для Гарленда ж аналогічним випробуванням стала «Анігіляція».

Обидва цих фільми зняті за творами, жанр яких у хитрій таксономії сучасної літератури часто визначають як «лінгвістична фантастика». У «Прибутті» йшлося про мову, яка функціонує за незнайомим людям принципом; у «Анігіляції» фігурують біологічно живі письмена, що заманюють головну героїню в підземелля та здатні відкрити їй страшні таємниці всесвіту. Як зняти те, що й словами висловити складно? Але Гарлендові не вперше адаптувати технічно й етично складну фантастику (він виступив сценаристом драми-антиутопії «Не відпускай мене»), а також самому складати мозколамні тексти: його роман «Тессеракт» менш відомий, ніж прославлений «Пляж», але значно більш хвацько закручений.

Джефф Вандермер – один із найвпливовіших нині живих фантастів

Фантастичний Олімп у наші дні по праву займають автори-мегаломани, які складають історії з твердою науковою базою – такі як Лю Цисінь із «Завданням трьох тіл» і Пітер Воттс з його «Помилковою сліпотою». Автор роману «Анігіляція», покладеного в основу фільму, – з іншої когорти письменників, до фантастичних творів яких замість «наукова» прилип епітет «дивна». Вони відмовляються коритися не тільки законам фізики, а й звичного поділу на космічну фантастику, пост-апокаліптику тощо. «Нові дивні» автори часто розповідають про абсолютно абсурдні речі – так, у романі Джеффа Вандермера Borne над містом, що пережило екологічну катастрофу, ширяє гігантський літаючий ведмідь. Але найдивніше те, що Вандермер та йому подібні залишаються в авангарді соціальної фантастики. Звідси випливає і наш третій пункт.

«Клай-фай» – мабуть, найактуальніший жанр фантастики

Забудьте про кіберпанк: навіть ті вчені, які вірять у повстання машин, визнають, що роботи, які повстали проти людства, навряд чи будуть такими ж розумними, як люди. Найактуальніший піджанр сучасної фантастики зветься cli-fi (від cli – «клімат» і fiction – «література») і оповідає про те, як протистояння людства і матері-природи сягнуло критичної точки. Незважаючи на те, що сюжет «Анігіляції» складніший за типові історії про екологічні катастрофи, центральна тема фільму – про те, що природа може вторгнутися в звичне життя людини так само, як людина рутинно і цинічно втручається в її царство. Хоча такі книжки та фільми існують давно (згадати хоча б класичний «День, коли загорілася Земля» 1961 року), у наші дні клімат – це повноцінний інструмент політики, а не просто одна зі ставок у гонці озброєнь. Тому звичний сюжет не тільки знаходить нове візуальне втілення, а й набуває нової гостроти.

Наталі Портман і Оскар Айзек – дует мрії

Актор і музикант Оскар Айзек, який зіграв творця штучного інтелекту в дебютному фільмі Гарленда, – одне з головних облич сучасної кінофантастики (навіть зважаючи на те, що в «Людях Ікс» це обличчя приховане товстим шаром гриму). У світі «Зоряних воєн» він і Портман розминулися – актриса сяяла у трилогії-приквелі, а Айзек зіграв у відносно свіжих – сьомому і восьмому – епізодах саги. Зате в «Анігіляції» вони – подружня пара. І хоча глядач знайомиться з героями за трагічних обставин (персонаж Айзека повертається з експедиції в таємничу «Зону Ікс» і впадає в кому), флешбеки фільму в щасливіші часи доводять, що кращих акторів для такого концептуально і емоційно складного фільму годі було й знайти.

Спецефекти, зроблені з душею

Однією з найголовніших загадок «Анігіляції» було те, як творці фільму зобразять таємниче «мерехтіння» – той самий феномен, що розмежовує наш світ і «Зону Ікс». Постер фільму та трейлери натякнули, що мерехтлива стіна буде чимось середнім між поверхнею мильної бульбашки і кольоровими телевізійними перешкодами. І все ж повноцінно побачити її втілення – прямий обов’язок будь-якого майстра спецефектів (і, звичайно ж, цінителя фантастики). Тим більше, «Анігіляція» обіцяє ще чимало візуальних сюрпризів, зокрема дизайн монстра, з яким героїні Портман доводиться зіткнутися віч-на-віч (критики називають його однією із найжахливіших істот у кінематографі останніх років).

Втім, ті ж критики попереджають: місцями фільм настільки кривавий, що вразливим краще утриматися від перегляду. Ми ж, як водиться, не послухатися: те, що в Україні фільм не вийде на великому екрані, – і так досить відчутна втрата.