Влітку 2020-го творча група «Секс, Інста і ЗНО» на чолі з режисером Антоніо Лукічем, а також керівницею 1+1 Digital Studios і авторкою ідеї Іриною Никончук відзняли серіал про світ сучасних підлітків і їхні проблеми. У центрі подій – четверо персонажів та їхні найближчі друзі, у яких, окрім класичних проблем generation Z, ще й іспити на носі. Прем’єра «Секс, Інста і ЗНО» відбудеться на 1+1 video у листопаді 2020 року. Серіал буде доступний глядачам за підпискою. Вартість перегляду всіх 12 серій «Секс, Інста і ЗНО» складатиме 79 грн.
«Телекритика» щотижня знайомить читачів з акторами, які знялися у серіалі.
Сьогодні публікуємо інтерв’ю з Роландом Мішком, актором театру та кіно, випускником КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого. Навчався на кафедрі акторського мистецтва та режисури театру ляльок. Роланд родом з Мукачева. У серіалі «Секс, Інста і ЗНО» грає роль Вови.
Роланде, як ти вирішив стати актором?
У моїй родині немає нікого, хто був би пов’язаний з мистецтвом. Це абсолютно віддалені від творчості професії та галузі, тому, думаю, мої батьки були дещо здивовані, коли я ще з двох років починав витанцьовувати перед дзеркалом і усіляко проявляти свої артистичні здібності.
Дотанцювався так, що опинився у театральній студії, десь у віці 5-6 років. Але я був такий малий, що мене не взяли. За другою спробою теж все було не так гладко, бо це була середина навчального року. Cловом, у лютому місяці студія чудом взяла мене у свої обійми. Нашими викладачами були актори Мукачівського театру, тому місце, де я проводив найбільше часу, був театр. І все це, безумовно, впливало на мене, у мене й не було інших думок про майбутню професію, ніж як вступати до театрального ЗВО. Альтернативи як такої для мене не існувало. Я точно знав, куди йтиму після школи.
Але я завжди хотів грати у театрі й уявляв себе лише там. З одного боку – це результат театрального виховання, а з іншого – ще до 2013 українське кіно перебувало у дуже плачевному стані, тому те, що я можу зніматись у серіалі, на той момент, було для мене не дуже реалістичним розвитком подій.
А ще у нас не існує інституту кіноакторства – все навчання в університеті сфокусовано лише на театрі. Ми не навчені й не звикли до свого обличчя у кадрі. Після свого першого крупного плану на великому екрані, відходив три дні. Це був маленький спойлер, що я вже маю роль у кіно.
Пам’ятаю ніби сьогодні, повертаюся до Києва з думкою, що я не ходжу на проби, не намагаюсь навіть потрапити в якийсь проєкт, звертаючись до мови реалізму – трохи пасу задніх. І тоді я вирішив робити те, що і повинен робити актор – діяти!
До ролі у серіалі у тебе вже був досвід. А де саме ти знімався?
Якраз тоді, коли я вирішив спробувати себе у кіно, у Facebook натрапив на оголошення про пошук актора, який володіє діалектом Закарпаття. Я залишив плюсик, цей знаменитий акторський плюсик (сміється). І тоді зі мною сконтактувала кастинг-директорка Алла Самойленко і запросила на проби. Я взагалі не розумів, як це відбувається, досвіду ще не було. Я досі не розумію, як мені так пощастило, бо це був мій перший плюсик, мої перші проби, перша роль у кіно, перший кінопроєкт взагалі, і от в результаті все це вилилось у те, що я зіграв у фільмі «Мої думки тихі».
У мене була епізодична роль – я зіграв Павліка, такого чемного закарпатського хлопачка (Сміється). Люблю Павліка. Павлік – мій квиток до щастя!
Я радий, що тоді потрапив саме до Антоніо Лукіча, бо на той момент я вже набув певних акторських навичок, які були потрібні для гри у театрі, але то було кіно й там дещо інакша специфіка існування. Мені вистачило кілька хвилин, щоб перескочити з театральної природи, чому дуже радів. А ще знаю, що того дня, у тій кімнаті я зустрів своїх людей.
Як ти вважаєш актор – це професія чи покликання?
Я вважаю, що актор – це покликання. Бо, якщо комплексно говорити про це мистецтво, актор, який лише формально освоїв професію, не може бути актором. Тобто, якщо ти актор за професією, але без внутрішнього поклику, то це історія про галочку у трудовій книжці.
Акторство – це про отримання задоволення від того, що ти робиш, і повне захоплення мистецтвом, у якому ти існуєш. Якщо ти не кайфуєш від того, що робиш, то навіщо тоді бути у професії? Думаю, це стосується усіх професій, не лише акторства.
Розкажи, як ти проходив кастинг і що відчув, коли тебе затвердили на роль Вови?
Це ціла історія, про яку можна писати книгу (сміється). Річ у тім, що мене кілька разів погоджували й не погоджували, й зрештою я був одним з останніх, хто потрапив в основний акторський склад.
За кілька днів до запрошення на кастинг я якраз передивлявся молодіжний серіал на Netflix і розумів для себе, поки подібне дійде до нас, я вже зможу пробуватися тільки на роль дідуся (сміється). Але сюрпризів ніхто не скасовував. Мені написала Алла Самойленко й детально розповіла про один цікавий проєкт. Для мене ключовим було те, що серіал має бути у новому форматі, на незвичну для наших реалій тему, і те, що сценаристами були Женя Бабенко та Паша Остріков, і звісно, що я вже працював з Антоніо Лукічем і знав його вимоги й підхід як режисера. Все це було для мене ідеальною картинкою. Я – готовий (сміється).
Я отримав дві сцени для самопроби – ролі Вови та Кліма. Мені одразу трохи більше сподобався персонаж Вова, і першою я записав самопробу саме з його сцени, далі був Клім. Усе відправив і чекав на відповідь. А потім отримав сцену ще й на роль Дані.
Найцікавіше, що на живі проби до Києва я приїхав, готуючись саме до ролі Кліма. Я вже проаналізував його особистість, продумав, як складеться його життя. Словом, цей персонаж вже був мені цілком зрозумілим. На пробах було якесь таке відчуття, що з Клімом щось не так (сміється). Я про: «впасти» в органіку і «купатися» у персонажі.
Тоді Антоніо запропонував спробувати себе у ролі Вови.
Після проб ще нічого не було відомо, але я розумів, що дуже хочу бути у цьому проєкті. Мені треба бути тут.
Пройшов майже місяць, і попри те, що паралельно був й інший проєкт, я не міг «відпустити» свою серіальну роль.
Потім я уточнив у кастинг-директорки, чи режисер закрив каст, і відповідь була ствердною. Але внутрішньо я розумів, що ця історія для мене ще незавершена.
Через кілька днів мені знову надсилають сценарій для ролі Кліма, я знову приходжу на проби, й мене затверджують. Я щасливий, що таки у проєкті – їду святкувати до Львова, а вже у понеділок на репетиції знову стає під питанням мій персонаж, і наступного дня нас з Грішою Наумовим (грає роль Кліма – ред.) таки міняють місцями, і я стаю Вовою. Це маленька історія про конкуренцію, яка тривала три хвилини й закінчилася товаришуванням.
Щодо емоцій, то у мене на момент остаточного затвердження була вже не ейфорія, а більше боязнь, що я не встигну вжитись у роль. Та й зріднився я вже з Клімом, прочитавши весь сценарій. До старту фільмування залишалось не так багато часу, тому я полюбив свого Вову вже в процесі.
І коли в останній знімальний день у мене забирали милиці, я навіть не хотів їх віддавати, настільки я зжився не лише з самим Вовою, а й з атрибутом його життя.
Що у тебе схожого з твоїм персонажем, а що відмінного?
Найперше, що у нас спільного з Вовою, так це самоіронія. Я цілковито віддав йому цю свою рису, тільки адаптував під обставини Вовиного життя. І у нас спільне почуття гумору, до якого я додав ще трохи сарказму. А в іншому ми з ним взагалі несхожі.
Вова за своєю природою дуже добрий, навіть занадто, я б сказав. Це інша, відмінна від мене людина.
Неважко було створювати цього персонажа? Адже завжди легше, коли ви схожі зі своїм героєм.
Актори по-різному творять персонажів. І у випадку з Вовою я йшов від зовнішнього. Його фізична особливість і трохи відмінний спосіб життя допомогли мені зрозуміти, чому мій герой чинить так, чому він реагує так, а не інакше, чому у нього так яскраво виражена та ж самоіронія, до прикладу. Все це мало якісь першооснову і логіку. І з цього ти шукаєш всі необхідні емоції й риси для свого персонажа.
Ти – чи не один з акторів, хто вже завершив навчання в університеті й має театральний досвід і досвід кінознімання. Розкажи, що знадобилось тобі на практиці під час фільмування у серіалі?
Насправді я актор театру ляльок, але це тісно переплітається з актором театру, акторством драматичного театру загалом. Я навчався трохи й за цим напрямом, і зараз це моя головна спеціалізація.
І якщо говорити про актора кіно, то це здебільшого про практику. Адже більшість практичних навичок ти здобуваєш уже безпосередньо на майданчиках, коли граєш і коли працюєш у парах з досвідченішими колегами по цеху, у яких теж багато чого вчишся. Дякую Ірмі Вітовській, дякую серіальній мамі (Надія Левченко – ред.), зараз працюю з Віктором Ждановим. Працюю і навчаюсь у нього багатьом речам.
Що нового ти виніс для себе після роботи у проєкті?
Попри те, що досвід фільмування вже був раніше, «Секс, Інста і ЗНО» – це мій перший масштабний проєкт, де я мав вибудувати свого персонажа, адже він живе і змінюється протягом усіх 12 серій, а не просто з’являється в епізоді. Інколи й епізоди можуть бути непростими й ключовими, я б сказав. Бо влучні епізоди часом творять фільми, але коли ти маєш змогу працювати над такою об’ємною роллю – це зовсім інше. І цей процес був абсолютно новим для мене. Основне, що я для себе взяв і чого, як мені здається, навчився під час цього фільмування − довіряти режисеру. Він дивиться на плейбек, і він відповідає за тебе у момент, коли ти граєш. Це важливо усвідомити, й важливо довіритися йому. Режисер – це твій адвокат на майданчику.
Як тобі вдалось знайти спільну мову з іншими акторами поза майданчиком? Адже ти один з останніх приєднався до команди, і оскільки вже випустився, ви не були знайомі з університету.
Спочатку я хвилювався, що буду не у тусовці, бо трохи старший за них. Не хотів, щоб вони дивились на мене ніби «збоку». Бо я дійсно взагалі нікого не знав з основного акторського складу. Вони вже з наступних карпенківського і КНУКіМівського поколіннь. Дякую Соні Слюсаренко і Саші Яценку за перші парні проби. Дякую Ганнусі за підтримку на майданчику. У нас, може, й була певна «притирка». Але від неї не залишилось і сліду, коли ми одного разу зібрались і провели разом цілий день. Тоді я зрозумів, що це абсолютно моя компашка (сміється). Ми й досі не можемо відчепитись один від одного.
Роланде, якби тебе запитали глядачі: «Чому варто подивитись серіал?» Що б ти відповів?
Уявімо, що серіал – це розмова. З тобою може поговорити вчителька, з тобою може поговорити мама, але, якщо бути чесними – у пубертатному періоді ці розмови даються важко. З тобою може поговорити Siri, а ще з тобою може поговорити твій найкращий коріш. “Секс, Інста і ЗНО” – це коли з тобою говорить твій найкращий коріш! Тому нам було важливо розповідати історії наших героїв настільки відверто, наскільки це можливо, щоб наша розмова була чесною і щирою. Кожен юний глядач зможе знайти себе у комусь з наших персонажів. Я впевнений у цьому.
Чи можеш ти поділитись якоюсь курйозною ситуацією, яка сталась з тобою на майданчику?
Ой, є у мене одна історія.
У мого персонажа, Вови, є жовті кросівки. Їх не можна ніде придбати, адже їх робили спеціально під замовлення. Одного дня, перед фільмуванням у нас мала бути фотосесія. І от увесь мій образ мені видали з собою, щоб я двічі не їздив.
Я з речами сідаю у таксі, а кросівки ставлю у багажник. І ось зранку, коли я збираю речі, розумію, що кросівок немає. Я залишив їх у багажнику! Уявіть цю ситуацію. Це кросівки, другої пари яких у принципі не існує, а моєму Вові у них ще стільки зніматись, а прямо зараз фотосесія!
Тоді мене дуже підтримала наша команда, важко сказати, скільки ми дзвонили у службу підтримки оператора таксі. Ось тут якраз друзі перевірились в біді. Цілий день ми шукали кросівки. Сенс у тому, що коли персонаж заявлений у певному образі, то його не можна змінювати. І це вже була середина фільмування.
Наприкінці дня мені треба було вже телефонувати Асі й зізнаватися. Ніхто не брав слухавку, і виходу не було. Але я вирішив подзвонити ще останній раз, і тут чудо – водій каже мені «Алло». Виявилось, що йому цілий день хтось дзвонив, а через переадресацію цей номер видавався як американський, і він не хотів брати, бо думав, що це якісь шахраї. А це дзвонив йому я, і в той момент він взяв слухавку випадково.
Зрештою я знявся у своїх жовтих кросівках і все завершилось добре. Сподіваюсь, що тепер Ася (Анастасія Сутягіна, керівниця департаменту стилю – ред.), прочитавши це, не вб’є мене при зустрічі (сміється).
Які фільми, серіали ти зазвичай дивишся, і чи є в тебе улюблені актори, роботою яких захоплюєшся?
Моя улюблена актриса – Меріл Стріп. Я не знаю, як вона це робить.
Мої уподобання залежать від зовнішніх обставин. Зараз я повертаюсь до українського кіно. Передивляюсь окремі стрічки. Днями дивився “Браму” і “Плем’я”. Чекаю на «Атлантиду».
Також я часто, коли дивлюсь фільми, порівнюю гру наших акторів з голлівудськими, до прикладу. Мені цікаво аналізувати й зауважувати для себе їхню специфіку гри. Вона дещо інша, вони не награють, ні. Але відчувається якийсь об’єм.
Мені важко говорити про фільми, які мені сподобалися. Взагалі не люблю ці категорії – улюблений колір і топові три книги. Скажу з того, що закарбувалося у пам’яті, це «Хороший хлопчик» (Honey boy).
Я постійно відстежую для себе новинки світових кінохітів різних років і намагаюсь передивлятись усі важливі для кінематографа стрічки.
Відкрив для себе фільм «12 розгніваних чоловіків» – американський чорно-білий фільм 50-х років. Протягом півтори години, поки триває фільм, 12 людей сидять у кімнаті, і все, більше картинка не змінюється, але тебе тримає сюжет, тобі зовсім не нудно. Я таке люблю, коли незвично, нестандартно, але мегацікаво.
Читайте також:
Карина Черчевич, «Секс, Інста і ЗНО»: «Цей серіал може пояснити старшому поколінню, чому ми такі, якими є»
«Серіал не тільки про секс і ЗНО, він про проблеми батьків і дітей»
Соня Слюсаренко, «Секс, Інста і ЗНО»: «Вийде дуже якісний український продукт»
Андрій Максімов, «Секс, Інста і ЗНО»: «Цей серіал як старший друг, який дасть тобі добру пораду: що варто робити, а що – ні»
Ганнуся Ярмоленко, «Секс, Інста і ЗНО»: «Наш серіал – це українська відповідь Sex education»
Віталій Зелений, «Секс, Інста і ЗНО»: «Кожен у цьому серіалі знайде свого героя»
Ірина Никончук «СЕКС, ІНСТА и ЗНО» – це відверта розмова з підлітками про їхні проблеми»
Фото: Сергій Моргунов, Маргарита Лукіч, Олександр Саліковський, Каріна Довгаль.
Підписуйтесь на «Телекритику» у Telegram та Facebook!
