Діана Дуцик
Ця умовна назва «закон про дезінформацію» ─ це відверта містифікація. Оскільки закон жодним чином не покликаний протидіяти російській інформаційній агресії та будь-якій дезінформації. Про що ж цей закон (131 сторінка тексту містить документ, який оприлюднило міністерство культури)? Дуже чекаю на висновки колег-медіаюристів Олександра Бурмагіна, Людмили Опришко та Віти Володовської. Вони представлять стриману експертизу. Тут поки мої висновки щодо ключових моментів, можливо, менш стримані в оцінках. У першу чергу варто сказати, що цим законом пропонуються зміни до низки інших законів. У першу чергу йдеться про Закон «Про інформацію» (у нього вводяться цілі нові розділи), а також про Кримінальний кодекс України та інші.
Чому це не про дезінформацію?
Закон містить дуже спрощене, щоб не сказати примітивне, розуміння поняття «дезінформація». Він звужує визначення дезінформації до «невірогідної інформації з питань, що становлять суспільний інтерес». І це фундаментальна помилка. У законі нічого нема про нові методи інформаційної боротьби, яку застосовує проти України країна-агресор Росія, там нічого нема про те, як уникнути російського інформаційного впливу на українське інформаційне поле.
Дезінформацію ніколи не розглядали лише як невірогідну інформацію. Бо якщо ми лише розвінчуємо чи викриваємо невірогідні факти, ми апелюємо до раціональних аргументів. Це безперечно теж треба робити, але… Ті, хто вивчає це явище, дуже добре знає, що навіть правдива інформація у відповідному контексті, може дезінформувати аудиторію, спонукаючи її ухвалювати хибні рішення.
Дезінформація – це перш за все те, що працює з емоціями та страхами аудиторії, тому вона не лише працює через новини, але й значною мірою ─ через розважальний контент, а також використовує усі новітні медіатехнології. Наприклад, у зовсім свіжому дослідженні Demand for Deceit: How the Way We Think Drives Disinformation йдеться про різні способи маніпулювання, окрім «дезінформації» автори виділяють ще такі поняття як digital disinformation, мisinformation, а також сomputational propaganda. Але ніяких подібних новацій ви не побачите у цьому законі.
Так, у законі нема нічого про проблему доданої або змішаної реальності, нічого нема про глибокі фейки. А в Україні ми вже мали приклад використання таких технологій. Телеканал «Наш» показав інтерв’ю з Азаровим, зроблене за допомогою технології доданої реальності, але не попередив про це глядачів, чим ввів їх в оману. Можливо, варто вводити необхідну вимогу ─ попереджати глядачів про використання таких технологій? Але про це у законі теж нічого нема. Бо він містить дещо інше. Що?
Замаскована цензура та державний контроль процесів «саморегулювання»
Закон містить чимало норм, які відтепер регулюватимуть діяльність журналістів. Усі вже обговорили питання розподілу журналістів на професійних і не дуже. Але це не просто умовний розподіл. «Професійним журналістом» буде тільки той, хто стане членом Асоціації професійних журналістів України (закон визначає аж до деталей, як вона утворюється та працює; хіба це про саморегулювання?) та отримає від Асоціації прес-карту. Всі інші будуть просто журналістами або «поширювачами масової інформації» (новий термін).
Закон має чіткий перелік організацій, які створюють асоціацію. Не буду їх тут називати, оскільки, думаю, не всі з них були в курсі, що матимуть таку честь. Питання у тому, чому держава визначає перелік організацій, які будуть створювати журналістську самоврядну асоціацію? Це вже не саморегулювання, не самоврядування. Це диктат і контроль. І ще одна небезпечна річ, до якої це призведе – внесення ще більшого розколу й у без того непросте середовище громадських організацій, які працюють у медіасекторі. Але, може, це і є чиясь мета? Тільки чия?
Ця асоціація – це не просто асоціація. Вона, увага, є єдиною такого плану самоврядною асоціацією у країні, і не може бути ліквідована чи реорганізована. Вона має низку органів, зокрема й умовно «таких, що карають». Вони матимуть право вести «дисциплінарні провадження» проти «професійних журналістів», що тягне за собою позбавлення певних «привілеїв» (про це далі). А це вже якось війнуло радянським минулим і комсомольськими зборами (той, хто пам’ятає, зрозуміє, про що я). Про дисциплінарну відповідальність «професійних журналістів» ─ членів Асоціації є аж цілий розділ. Почитайте, там багато цікавого.
Але ж чому журналісти мають захотіти стати «професійними журналістами»? Статус «професійного журналіста» ─ це не про професійні якості. Це привілей.
Як держава може купити частину журналістів
Усі журналісти, які стануть членами асоціації та матимуть прес-карту, будуть мати низку «привілеїв», які дає держава. Наприклад, «на щорічну відпустку тривалістю 36 календарних днів коштом суб’єктів у сфері медіа». А інші що, не матимуть такого права? Може, у нас змінилося трудове законодавство? Але далі цікавіше. «Професійні журналісти» матимуть право: на призначення дострокової пенсії, якщо вони отримали каліцтво чи в інший спосіб постраждали під час виконання професійних обов’язків; отримання з державного бюджету одноразової грошової допомоги у розмірі до 50 прожиткових мінімумів, встановлених законом для працездатних осіб на час виплати цієї суми у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного професійному журналісту під час виконання ним професійних обов’язків; у разі загибелі «професійного журналіста» родині із державного бюджету виплачується грошова компенсація у розмірі 100 прожиткових мінімумів.
Ну, і не грошима єдиними. Трішки про роботу. «Професійні журналісти» мають право «після пред’явлення прес-карти збирати інформацію у зонах надзвичайних ситуацій, зокрема й районах стихійного лиха, катастроф, у місцях аварій, масових безладів, місцях проведення антитерористичних операцій та Операції об’єднаних сил, воєнних дій, крім випадків, передбачених законом». А що ж робити «непрофесійним» журналістам? Закон про це мовчить. Він тільки каже, що вони можуть збирати інформацію. Але не каже, що вони отримають на рівні з «професійними» акредитацію у парламент чи в інші органи. А знаючи, як працює наша система, можна припустити, що це буде одним із тих інструментів, які обмежуватимуть частину журналістів у діяльності.
І ще про «привілеї» для «професійних журналістів». У законі також виписано, хто має право клопотати про обшук у вас чи про інші слідчі дії. І це не менше ніж генпрокурор та його заступники (стаття 40. Гарантії при проведенні оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій стосовно професійних журналістів). Можна було б це трактувати, звісно, як захист від свавілля місцевих прокурорів. Але загальна тональність закону підказує мені, що це дещо про інше – зокрема про те, щоб було одразу зрозуміло, на якому рівні вами цікавитиметься держава.
А якщо ви такі вперті й не захотіли вступити в асоціацію та отримати прес-карту, то не будете мати ні захисту від держави, ні жодних інших «привілеїв». А то ще й посадити можуть. Раптом ваше розслідування про статки якогось чиновника буде визнане невірогідним…
Під захистом лише «професійні журналісти», а прості журналісти – ні?
Хто дочитав закон до того місця, де пропонуються зміни у Кримінальний кодекс, той побачив, що статті 171 (де йдеться про відповідальність за перешкоджання журналістам здійснювати професійну діяльність) та 345-1 (про погрозу та насильство щодо журналістів), зазнали змін. Нібито дрібниця, вводиться тепер нова термінологія. Замість «журналіст» написали «професійний журналіст». Дуже хочу почути думку юристів, чи означає це, що відтепер захистом цих статей можуть користуватися лише «привілейовані» «професійні журналісти», а всіх інших «непрофесійних» журналістів може спокійно і без старху покарання віддубасити охорона будь-якого умовного «феодала N»?
Про кримінальну відповідальність уже всі багато писали, тому не буду на цьому зосереджуватися.
Уповноважений з питань інформації
Нова інституція. Отримує досить широкі повноваження. Але закон виписаний так, що його діяльність (принаймні мені так прочитується, завдяки загальному контексту) буде направлена не стільки на захист прав громадян України та суспільства на доступ до вірогідної інформації, скільки на контроль за роботою журналістів, і, у цьому випадку, не лише «професійних журналістів». Він матиме широкі можливості для збору інформації про всіх і все і навіть для знайомства з документами з обмеженим доступом. Якщо на цій посаді опиниться недурна, хитра і цинічна людина, вона зможе у своїх руках сконцентрували серйозні важелі впливу не лише на медійне середовище, але й на політичний процес. Адже вона матиме право законодавчої ініціативи та дорадчого голосу на засіданнях Кабміну.
І трішки дивакуватих дрібниць
Закон зобов’язує усіх іноземних журналістів (а вони мають усі отримувати акредитацію) для отримання акредитації писати заяву про ознайомлення та згоду дотримуватись стандартів професійної етики журналістів в Україні.
Уповноважений з питань інформації готує свій звіт Кабміну та громадськості до 1 квітня.
І це не все, що містить цей закон. Але більше читайте самі. І робіть висновки.
Підписуйтесь на «Телекритику» у Telegram та Facebook!
