Він + операційна система
_
_
Подейкують, що Хоакін Фенікс може зіграти Джокера – ось вже точно один із найсуперечливіших героїв-коханців у поп-культурі. Та нехай не зазнається: ми ж пам’ятаємо, як у фільмі «Вона» (2013) Спайка Джонза актор перевтілився в сором’язливого письменника, який покохав штучний інтелект. Не він перший, не він останній: віртуальна подружка була навіть у такого суперлиходія, як доктор Крігер із мультсеріалу «Арчер». А про те, що операційна система сама здатна на любов і самопожертву, ми пам’ятаємо ще з часів комедійних «Електричних мрій» 1984-го. Але саме «Вона» остаточно затвердила формат екранних стосунків між людиною і її коханим набором одиничок-нуликів: та так, що сцену зі втіленням ОС у живій дівчині один в один повторив Дені Вільньов у «Тому, хто біжить по лезу 2049».
Вона + самець Тортили
_
_
Як би дивно це не звучало, стосунки дівчини та мутанта (міфологічної істоти, кріптіда тощо) давно стали романтичним кліше. Для того щоб відшукати серед таких фільмів щось незвичайне, доводиться виходити за рамки англо-саксонської кінематографії. Японський мюзикл «Підводна любов» (Onna no Kappa) з елементами «пінку», тобто софт-еротики, відкрито показує те, що героїня «Форми води» зображала для своєї подруги на пальцях: власне, як це – ділити ліжко з напівміфічною істотою. Каппа – це японський водяний, на класичних зображеннях найбільше нагадує гібрида жаби та мавпи, та в фільмі Шінджі Імаокі він швидше схожий на підлітка, який бере участь у дуже бюджетному косплеї «Черепашок-ніндзя». Усе це робить фільм надзвичайно смішним і наївним – особливо на тлі інших історій про трансгресивну любов, на які багатий японський ринок.
Він + та, что годиться йому в бабусі
_
_
Щиро кажучи, любов одного з головних героїв фільму «Гарольд і Кумар йдуть у відрив» до мішка марихуани нам теж здавалася досить переконливою, однак почуття його тезки з фільму «Гарольд і Мод» (1971) усе ж більш багатогранні. На початку знаменитої чорної комедії Гарольд, як і належить бунтівному підлітку під кінець Літа любові, захоплений смертю. На превеликий жах своєї матері, він раз у раз імітує самогубство і при нагоді відвідує похорони незнайомців. Справжнє почуття наздоганяє його в особі 79-річної Мод, чия жага до життя здатна позмагатися з потягом Гарольда до смерті. Сучасники не оцінили фільму, а лауреат Пулітцерівської премії критик Роджер Еберт пошкодував для нього навіть двох зірок. Підозрюємо, що вони просто не змогли визнати: навіть із 60-річною різницею у віці ця пара була симпатичнішою за багатьох «нормативних» екранних закоханих.
Вона + мавпа
_
_
«Мене підведе мій зіпсований смак, і я полюблю мавпу», – співала забута група 90-х, змушуючи задуматися, як це взагалі могли крутити по радіо. А ось як у кіно могли крутити фільм «Макс, моя любов», де героїня Шарлотти Ремплінг закохується в самця шимпанзе, ми не запитуємо: яким би нетривіальним він не був для романтичного фільму, як комедія «Макс» неповторний. І кого вже точно не можна звинуватити в поганому смаку, так це сценариста Жана-Поля Кар’єра, продюсера Сержа Зільбермана і актрису Мілену Вукотич – усі вони на різних етапах життя співпрацювали з Луїсом Бунюелем і багато чому навчилися у маестро.
Вона + ангел
_
_
Ангел або прибулець – не найгірший кандидат на роль коханця у фільмах на межі романтики і фантастики, ніж вампір або водяний. При цьому, який із прикладів не візьми, над стосунками людини з небесним гостем завжди нависає запитання – хто з них здатний дати іншому більше? Смертний, з його обмеженими знаннями і здібностями, чи безсмертний, який так само обмежений власним безсмертям? Нью-ейджеве відродження 80-х у поєднанні з музичною новою хвилею знову змусило кінематографістів досліджувати це питання. У маловідомій теледрамі Аластера Ріда «Артеміс 81» у ролі ангела, який шукає земне кохання, виступив сам Стінг. Та найяскравішим прикладом, певно, залишається культова «Небо над Берліном» Віма Вендерса, в якому ангел Даміель сходить на землю заради артистки цирку. І нехай зараз треки Ніка Кейва лунають у «Гаррі Поттері» та навіть «Шрекові» – своєю участю у фільмі Вендерса він обезсмертив себе не лише в музиці, а й у кіно.
Вона + Берлінська стіна
_
_
Якщо в попередньому пункті Берлінська стіна була фоном (нехай і важливим), то тут їй дісталася роль першого плану. Щоправда, довелося розділити світло софітів із французької пам’яткою. У документальному фільмі «Одружена з Ейфелевою вежею» розповідаються історії жінок, закоханих (на думку деяких – взаємно) в архітектурні об’єкти. Вони так і називають себе – об’ектосексуали. І якщо ви думаєте, що такий фільм має бути набором курйозів на кшталт тих, що отримують свої п’ять хвилин вірусної слави в соцмережах, то саме час змінити думку: він зворушливий і місцями навіть трагічний. Адже, якими б оригінальними не були партнери інших згаданих нами персонажів, усі вони мають людське обличчя; а як живеться тим, кохання яких розбирають на цеглини або щодня фотографують з усіх ракурсів?
