Незважаючи на те, що фільм не уник недоліків, притаманних багатьом патріотичним проектам останніх років (наприклад, виписаний «для галочки» – або, швидше, «для постера» – жіночий персонаж, як у «Таємному щоденнику Симона Петлюри» і «Позивному “Бандерасі”»), у картини є і безліч сильних сторін. Давайте розглянемо їх докладніше.

Прив’язка до сучасності

Відсилання до війни на Донбасі могло б бути занадто очевидним, якби сценарист Костянтин Коновалов зробив з нього повноцінну рамкову історію. Але герой у камуфляжі, показаний зі спини на початку фільму, залишається лише мовчазним символом – і хоча під час його фінальної появи ви вже здогадуєтеся, чиє обличчя побачите, така драматична прямолінійність не шкодить картині. Цей солдат, наш сучасник, що гортає щоденник із 1918-го, сприймається швидше не як нащадок героя Євгена Ламаха (який і зіграв обох), а як вічний захисник України – на кшталт «янголів Монса», легенди про яких переказували один одному британські солдати в тому ж 1918-му. (Ось тільки гімназисти, що обороняли станцію «Крути», на відміну від ефемерних захисників англійців були людьми – навіть дітьми – з плоті та крові, тому сцена виходить ще потужнішою.)

Майстерність молодих акторів

Євген Ламах у ролі Андрія Савицького

На відміну від того ж «Таємного щоденника Симона Петлюри», «Крути 1918» майже не постраждали від невдалого кастингу (той же Петлюра у виконанні Дмитра Ступки вийшов напрочуд переконливим, не «забронзовілим») і гриму, якщо не брати до уваги дивну відмову одягнути героїню Надії Коверської в ​​костюми епохи і прибрати «інста-брови». Але лаври, безумовно, тим, хто виконав ролі безпосередньо героїв фільму – молодим акторам, які зіграли студентів і гімназистів.

Просте та відкрите обличчя Євгена Ламаха (вигаданий студент Андрій Савицький, що перетворюється з пацифіста на воїна) на противагу богатирям із квадратними щелепами – це те, чого не вистачало українському воєнному кіно. До речі, цього року Євген зіграє ще одну головну роль у аналогічному амплуа – в не менш очікуваному фільмі «Черкаси». Слід віддати належне і його соратникам-добровольцям: гімназиста Піпського, який заспівав перед розстрілом гімн України, зіграв Олександр Олексенко, а безіменний польський студент у виконанні Дмитра Олійника став героєм одного з найнапруженіших моментів фільму – перед тим, як кинути снаряд, він читає молитву Богородиці – повністю.

Відсутність «бронзи»

Андрій Федінчик у ролі Олекси Савицького

Фільм не робить спроби витворити із незграбних, хуліганистих (до певного часу) хлопчаків скульптурну групу: на самому початку вони галасують на Софійській площі та фліртують із дівчатами, майже не слухаючи похмурих пророцтв Грушевського та Петлюри, та й на полі бою не обростають враз панциром мужності. Мабуть, на тлі цієї юнацької невідповідності війні навіть не настільки безглуздо виглядає одна з найневдаліших ролей фільму – Віталій Салій в образі головкома Муравйова, або, точніше, якогось комікс-лиходія за мотивами реального Муравйова. (Безумовно, справжній Муравйов був психічно хворим та справедливо заслужив прізвисько «схибленого головкома», – і справді був лиходієм, влаштувавши різанину в Києві, але навряд чи навіть він у наркотичному маренні стріляв у ніч із кулемета на бронепоїзді, регочучи злодійським сміхом, і тягнув полонених гімназистів танцювати вальс під «Сопки Маньчжурії»). Притихлі перед його божевіллям бранці виглядають дійсно розгубленими – і коли розстріл вириває їх із цього страшного сну, камера не смакує наслідки, відмовляючись навіть у фіналі зводити реальну страшну жертву до порожнього символізму.

Драма мінімальними засобами

У фільму «Крути 1918» невеликий бюджет за мірками історичного екшена (саме так його позиціонували) – близько $2 млн. Звичайно, до особливостей постановки і монтажу виникає багато запитань – чи повинен агент Берг (Томек Собчак) битися у стилі Нео, а Олекса Савицький (Андрій Федінчик) вихоплювати зброю у стилі Клінта Іствуда, і чи варто переривати його бесіду з дівчиною несподіваним фокусом на (не надто кінематографічних) кухлях? Але до драматично важливих моментів творці поставилися скрупульозніше: передусім, у «Крутах» чудово виставлене світло – навіть якщо з необхідністю стробоскопічних «приходів» Муравйова можна посперечатися, реалізація нарікань не викликає. Прекрасно виглядає і сцена зустрічі віч-на-віч Берга з батьком Андрія і Олекси, генералом Савицьким (Володимир Філатов) на тлі експресивно підсвіченого величезного розп’яття.

Музичний супровід

Чим українські фільми точно можуть похвалитися – так це саундтреками: трохи шкода, що потужна композиція гурту «Гайдамаки» пролунала лише на фінальних титрах. «Стежечка» Христини Соловій, опублікована за кілька днів до прем’єри, теж лунає наприкінці картини, супроводжуючи документальну довідку про події 1918-го і конкретно про бій під Крутами. Зі слів самої виконавиці, дата прем’єри символічна, бо текст пісні належить перу Івана Франка. «Пісня написана понад п’ять років тому, а слова – у минулому столітті. Це трепетно ​​і хвилююче, що в День соборності України вони зійшлися в одному просторі та часі, ставши супроводом для фільму “Крути 1918 року”», – пояснює вона. І символізм у цьому разі не стає на заваді суто музичним достоїнствам треку.

Незважаючи на проблеми, властиві багатьом українським драмам останніх років, «Крути 1918» вирізняється й низкою кінематографічних здобутків. Залишається лише сподіватися, що останні з часом остаточно витіснять перші, і, як часто бажають фільмам-випускникам Держкіно, «кількість перейде в якість».

Використані фотографії: https://www.facebook.com/ kruty1918film/