«Телекритика» публікує першу частину інтерв’ю.
Зураб Аласанія часто говорить, що думає. При цьому він напевно усвідомлює, що говорить, але не хоче лукавити, пом’якшуючи слова. Звідси й парадоксальні заяви керівника великої телерадіокомпанії про те, що телебачення ніколи не було чимось глибоким, тому й дивитися його, значною мірою, не варто. Однак це аж ніяк не означає, що Аласанія змирився зі сформованим станом речей. Очоливши «Суспільне», він прагнув телерадіокомпанію, що належить державі й тому часто підлещується до чиновників, перебудувати у структуру, яка б у своїй роботі брала приклад з кращих громадських мовників світу. Мав намір викорінити «джинсу», забезпечити журналістам незалежність, скоротити технологічне відставання від приватних каналів, що у підсумку призвело б до створення контенту, який було б не соромно дивитися людині, яка звикла думати.
Усе це вимагає грошей, досить великих. Але поки грошей «Суспільному» вистачає лише на виживання, про розвиток мова не йде, тому й багатьом планам Аласанії не судилося збутися. Закон про суспільний мовник передбачає, що на його потреби держава зобов’язана щорічно виділяти 0,2% від загального фонду бюджету. За фактом же у 2017-му профінансували лише 75% від необхідної суми, у 2018-му – 50%, у 2019-му – 55%. Нинішній рік загрожує виявитися найскладнішим у короткій біографії «Суспільного», Зураб Аласанія припускає, що він взагалі може стати останнім. З держбюджету мали намір виділити 1,7 млрд грн – на 300 млн грн менше, ніж передбачено законом. Потім у країні розпочалася криза, Кабмін почав шукати, на чому б зекономити, і тепер бюджет мовника знову пропонують скоротити.
Проєктів скорочення державних витрат два. Один з них пропонує виділити «Суспільному» 1,5 млрд грн, другий – 1,2 млрд грн. Крім цього, Кабмін хоче повісити на мовник обов’язок виплатити майже 350 млн грн боргу перед «Євроньюз», який дістався йому у спадок, як правонаступнику Національної телекомпанії України. Найгірший варіант розвитку подій передбачає, що «Суспільне» отримає лише 881 млн грн. За підрахунками Аласанії, це означає зупинку роботи мовника у серпні, або його стрімке скорочення. Правління компанії вже обговорювало варіант залишити лише три ключові платформи: «UA: Перший», «UA: Українське радіо» й один сайт. Усе інше: телеканал «UA: Культура», радіоканали «UA: Радіо Промінь», «UA: Радіо Культура», а також кілька десятків регіональних теле- і радіоканалів – заморозити. Втім, уже зараз борг перед «Євроньюз» практично паралізував мовник: його рахунки заарештував Мін’юст. Зураб Аласанія бачить якусь іронію долі у тому, що підмога прийшла, звідки не чекали: карантин дав компанії перепочинок, однак голова правління «Суспільного» не береться прогнозувати, що буде далі.
Котиться за інерцією
Боргу перед «Євроньюз» уже сім років, гостра фаза українських судових суперечок пройшла у 2015-2017-му, чому ж саме цієї зими Мін’юст взявся за стягнення, почав арештовувати рахунки?
Це подача «Євроньюз». 20 квітня минає трирічний термін давності виконавчого провадження за рішенням Господарського суду Києва про те, що ми їм заборгували, тому вони оновили про всяк випадок свої претензії, виконавча служба була зобов’язана запустити це в роботу.
Арешт рахунків не призвів до зупинки роботи «Суспільного». Як вдалося цього уникнути?
Я б не сказав, що вдалося. Тут під’єдналися процеси, які не видно неозброєним оком. Наприклад, увесь комерційний відділ взагалі не отримує ніяких грошей з нового року – моменту арешту. Казначейством заморожені всі тендери, які вже провели і документально оформили. Будь-яка виплата, хоч копійка, йде під договір, його має реєструвати казначейство і випускати. Якщо договір не забезпечений грошима, воно його просто не випускає. А таких договорів щомісяця – кілька десятків.
Таку аналогію можна привести: машина заглухла, але за інерцією ще котиться. Це саме інерція: нічого нового не відбувається, потихеньку все завмирає. Навіть донорські проєкти залежать від цього арешту. Проєкт «Зворотний відлік» запущений на грант від «Інтерньюз-Україна». Зараз вони не можуть перераховувати нам гроші, а ви ж знаєте, як донор ставиться до своїх грошей. Кожну копійку перевіряють досконально, і перераховують кожен транш за новим запитом: зробили цей крок – вони все перевірили, перерахували необхідну суму. Зараз перерахувати не можуть, тому що ми їх попередили: «Народ, ваші гроші заберуть».
Мирослава Барчук та Зураб Аласанія
Я вже мовчу про трансляції. Це величезний обсяг грошей, на цей рік – 145 млн – а ми ще ні копійки не платили державному концерну РРТ. Далі – податкові зобов’язання. Податківцям зовсім пофіг ваші проблеми – чи є у вас гроші, чи арештовані рахунки, чи ні. Потім у нас досить великі земельні податки в Києві – за «Олівець», за приміщення на Хрещатику – за несвоєчасний платіж миттєво наростає пеня, причому серйозна. Єдине, що нас зараз врятувало – карантин: припинені податкові платежі, зокрема на землю.
«Або ви з нами, або ви проти нас»
Складається враження, що влада не дуже зацікавлена в існуванні суспільного мовника. Ви її чимось не влаштовуєте?
Я б додав, що і суспільство не зацікавлене у суспільному мовнику, і це зовсім не тому, що ми погані або хороші. Просто немає такої традиції, такої культури – мати у своїй державі подібну інституцію, і взяли її тільки тому, що це був один з обов’язкових пунктів договору про асоціацію з Євросоюзом. Європейці розуміють, навіщо потрібні громадські мовники, і зараз, до речі, пандемія показує необхідність їх існування в усьому світі, тому що люди звертаються до надійних джерел інформації.
Так ось створення «Суспільного» було обов’язковим пунктом асоціації, а реальних стейкхолдерів, які були б по-справжньому зацікавлені у цьому, у нашій країні немає. За логікою речей це повинна бути, наприклад, опозиція – ну, якщо влада розпоряджається якимись засобами масової інформації, то опозиція якраз повинна бути зацікавленою у вільних ЗМІ. Але ні, у нас навіть так не відбувається. Наші відносини з політиками, і зокрема мої як журналіста, були наглухо зіпсовані за останні шість років. Я багато років особисто знав практично весь політичний бомонд, багато разів розмовляв з цими людьми, брав у них інтерв’ю, але за ці роки втратив взагалі всі зв’язки з ними. Тому що найчастіше це звучить так: «Якщо вам щось від нас треба, то підіть і нам назустріч». Так кажуть, наприклад, депутати. «Нам назустріч» – це означає, наприклад, чудовий закон про 20 хвилин, який досі існує.
Що це за закон?
Закон про депутатську діяльність передбачає, що у депутата щомісячно є 20 безкоштовних хвилин ефіру, закон про суспільні мовники, ухвалений у 2014 році, цього не передбачає. І ось ця заруба триває усі ці шість років. Депутати кажуть: «Я обирався на такому-то окрузі, хочу приїхати туди і розмовляти». Ми запропонували компроміс: будь ласка, дамо навіть не 20, а 40 хвилин ефіру, приходьте, тільки у студії будуть ще журналісти та експерти, а ви відповісте на їхні запитання. Ні, так їм нецікаво, їм потрібно трибуна, мікрофон і більше нічого. Політикам ми не були потрібні. Вони не сприймають нейтрального ставлення журналістів до ситуації, кажуть: «Або ви з нами, або ви проти нас».
Точно так само діють церковники. Усі ці роки представники усіх церков, а в раді їх понад 60, вимагали і безпосередньо від нас, і через Кабінет міністрів, і через президента, щоб ми транслювали ранкові молебні.
Кілька років тому ви розраховували, що рано чи пізно глядачі почнуть платити скромну абонплату за користування продуктами «Суспільного» і тоді воно стане по-справжньому незалежним. Більше не розглядаєте такий варіант?
Це було написано у нашій стратегії, і я на такий варіант дійсно розраховував, бо весь світ так робить. Дуже неохоче, але робить. Ідеальною може бути тільки така модель, тому що бюджетний процес і бюджетні гроші вкрай важкі, сам процес звернення до них накладає величезну відповідальність.
Як би це пояснити? Якщо коротко сказати: у країні можна вкрасти мільярди, але не три копійки – перевіряти будуть саме вас з вашими копійками. Хочете ви чи ні – 20 організацій будуть сидіти у вас на голові, відволікати ваші робочі сили на перевірку одного і того ж. Будь-яка процедура через Prozorro проходить три місяці. Це все вкрай ускладнює процес, тому в ідеалі, звичайно, було б краще позбутися такої прив’язки до держави і прийти до дотацій або спонсорства від українських громадян, але з 2014 року я не побачив навіть найменших потуг до цього. Маленькі організації, такі як, наприклад, Bihus.Info, «Громадське», «Слідство-Інфо» або «Наші гроші», могли б існувати на таких умовах, і то зазвичай не виходить: у людей швидко зникає бажання допомагати. У нас був сильний підйом, коли народився волонтерський рух, всі допомагали армії, а ось щоб ЗМІ існувало на донати – я, мабуть, й у світі не знаю таких прикладів.
Який же ви бачите вихід з цієї ситуації?
Я, мабуть, на найближчі роки не бачу ніякої іншої ситуації. Розумна держава повинна сама утримувати мовник. Це може бути або податок (але наша Верховна Рада ніколи не погодиться ухвалити таке вкрай непопулярне рішення), або абонплата (це трішки легше, але ввести її теж буде дуже складно). Я б скоріше схилявся до абонплати.
Держава повинна була б нас утримувати, але я тепер нічого не можу прогнозувати. Ми зараз розмовляємо у період, коли зміниться дуже багато процесів, і не тільки у нашій країні. Здається мені, журналістика дуже втратила в усьому світі. Першою це показала друкована преса, яка не знає, як існувати, бо не може довести свою необхідність людям, а вони тепер швидше користуються блогами, самі виробляють контент і вважають, що це і є журналістика. Але, коли відбуваються такі кризи, як зараз, раптом виявляється, що професійні засоби масової інформації все-таки потрібні – ви ж знаєте, що зараз у всіх сильний підйом трафіку.
Ну так, і всі просіли щодо реклами.
Так, всі просіли, тобто, це не перетворилося в економічну модель, але необхідність людства у журналістиці та професійних медіа зараз явно буде підкреслена. Тому подивимося, як будуть розвиватися події. За контрактом у мене залишився рік, можливо, ще ризикну запропонувати модель абонплати, але, чесно кажучи, не впевнений.
Забаганки та реальність
Будуючи стратегії розвитку мовника, ви орієнтуєтеся на норму закону чи на сумний досвід – і ділите передбачуваний бюджет на два?
Є Бюджетний кодекс, і з цим нічого не поробиш. Ми знаємо ці цифри – 0,2% від бюджету України – так у законі написано, тому зобов’язані розраховувати фінансовий план наступного року, виходячи саме з цих цифр, але жодного разу ще наш реальний бюджет навіть близько не підійшов до цієї суми. Однак офіційно ми подаємо фінплан, розрахований на повну суму, а потім настає листопад або грудень, і Верховна Рада ухвалює зовсім інший бюджетний закон, де у нас половина або 55%, або навіть 0,88 млрд, тобто 40%, як цьогоріч передбачалося. І тільки тоді ми перераховуємо фінансовий план, хоча з самого початку знаємо, що він ніколи не буде повним. Тому у перший план ми закладаємо всі забаганки, з усім бюджетом, з усім розвитком, але знаємо, що губозакаточна машинка лежить недалеко.
У 2018 році «Суспільне» запропонувало впровадити захищену модель фінансування: направляти надходження від рентної плати за користування радіочастотним ресурсом у спецфонд держбюджету та витрачати їх на фінансову підтримку компанії. Минулого літа Офіс президента підтримав ініціативу. Що було після, які перспективи у такої моделі?
А нічого не було. Проєкт як лежав, так і лежить. Ця стаття на ті часи була досить об’ємна: близько 3,5 млрд сходилося на неї – це були податки на мобільних операторів, на провайдерів. Але на ці гроші досить багато охочих у Верховній Раді, тому нас не особливо й слухали. Європейці нам допомагали, намагалися тиснути, але їм чемно кивали, і ніхто нічого не робив.
Якщо уявити, що «Суспільне» з 2017 року отримувало б усі належні кошти, яким воно було б зараз?
Воно було б більш цифровим, на телевізійних каналах було б набагато більше, скажімо так, гідних розважальних програм. Ми б більше давали ринку: під нашим жорстким технічним замовленням і жорстким контролем незалежні студії створювали б хороший продукт. Так ми підживлювали б ринок і ще й привчали б його до інших стандартів. Тобто зараз було б досить багато хорошого контенту – не божевільного, що не істеричного, не такого, який обманює людей, але в той самий час розважального.
Були б краще розвинені новинні служби регіонів, ми б отримали не таку рвану картинку, як це роблять національні канали, маючи корпункти у регіонах. Наш ресурс неймовірний, це вже зараз видно за зачатками нашого діджиталу. Він існує усього лише три місяці та вже показує значні цифри. Це не через коронавірус, а тому що ми з 22 сайтів у всій країні беремо не тільки новини, але й інший контент, який роблять добре, хоча регіонам, звичайно, дуже не вистачає техніки, людей і навчання, що дорого коштує.
У мережі, яка вже перевищує телеперегляд, ми були б набагато помітнішими. І це зараз не про рейтинги. Ми були б такими помітними, що почали б брати участь у формуванні суспільної атмосфери, а зараз цього поки що не відбувається.
Компанія уже зараз зменшилася б у розмірах. Наступна ітерація – скорочення штату до 3,8 тис. – означає майже 50 млн грн виплат. Якби ми мали повне фінансування, уже б це зробили, задовольнивши людей і розлучившись з ними без судових спорів.
Зараз ми вперше отримали FM-частоти на радіо – на «Культуру» та на «Промінь» – і почали будувати мережі. Досі мережею було тільки УР-1 – розмовне радіо, а ось молодіжне, музичне у нас не були розвинені, і знову – для будівництва цієї мережі у нас немає коштів. За правилами, якщо отримав частоту, за рік зобов’язаний її запустити. Ми будемо змушені звертатися до Нацради з проханнями про відстрочку на рік. Якби зараз ми мали повне фінансування, у нас були б повноцінні мережі всіх трьох радіостанцій.
Другу частину інтерв’ю читайте скоро на «Телекритиці».
Фото: НСТУ, Олександра Йорк
Підписуйтесь на «Телекритику» у Telegram та Facebook!
