Тема війни на Близькому Сході протягом багатьох років докладно висвітлюється західними ЗМІ. Проте в Україні про неї говорять набагато менше, а кількість журналістів, готових висвітлювати її з місця подій зовсім невелика.
Один з таких журналістів – Юрій Мацарський. Він багато років працював політичним оглядачем і військовим кореспондентом радіо «Комерсант FM», а останнім часом – ведучим програм «Карта світу» на телеканалі Савіка Шустера і «Свіжий погляд» на «Радио Вести». Однак ці медіа закрилися і зараз журналіст веде програму на «Громадському».
В інтерв’ю «Телекритиці» Мацарський розповів про свій досвід висвітлення війни на Близькому Сході, про людей, які допомагають журналістам висвітлювати військові конфлікти і про те, чому українські ЗМІ приділяють так мало уваги міжнародним темам.
Про міжнародні теми в українських ЗМІ
Фото: тут і далі Максим Лісовий
Арабський, європейський, американський світи взагалі не затребувані в українських ЗМІ.Багато хто просто не розуміє, як змінився світ. Україна включена в різні глобальні процеси. Те, що вибухає в Багдаді, може відгукнутися у нас. Я вже не кажу про події в США і Європі, які прямо впливають на нас.
«Світ не обмежується крикливими парламентарями та їхніми дружинами»
Причина в тому, що наші ЗМІ орієнтуються лише на рейтинги. А якщо щодня розповідати аудиторії про одноногого песика, а потім вийти на вулицю і запитати у людей, що їх цікавить, вони скажуть: “Одноногий песик”. Ні про що інше вони просто не знають.
ЗМІ опинилися в пастці рейтингів, які переконують, що людям цікаві лише місцеві скандали і злодійство депутатів. Я не сперечаюся, це теж важливо, однак життя не обмежується крикливими парламентарями та їхніми багатими дружинами.
У нас на тему Близького Сходу я бачу тільки тексти мого колеги Івана Яковини та їх різноманітні інтерпретації від інших ЗМІ. Є ще кілька людей, які добре розбираються в темі і пишуть про неї або дають коментарі, проте загалом уся ця історія проходить повз українську пресу. Часто великі телеканали або інтернет-сайти не обтяжують себе навіть перевіркою географічних назв.
Про те, як працювати на Близькому Сході
«Поїздка на Близький Схід коштуватиме щонайменше $200-250 на день»
Я витратив кілька років, щоб обзавестися там знайомими. Вони допомагають з пересуванням, перекладом, отриманням дозволів та організацією візитів до таборів біженців або контактами чиновників. Ми з цими людьми потрапляли у різні халепах, тому часто мені допомагають абсолютно безплатно. Зазвичай ти знаходиш потрібні контакти через колег і професійні спільноти. Коли в Єгипті або США я опинявся в складній ситуації, я гуглив місцеву редакцію і йшов туди. Там казав: “Я ваш колега і працюю над темою, не знаю, куди йти далі”. У 95 випадках зі 100 допомогу приходила відразу. Часто давали неймовірно ексклюзивну інформацію. Журналістська солідарність виручає. Відчуття приналежності до однієї професії дуже розвинене і на Заході, і на Сході.
Завжди потрібно усвідомлювати, з ким ти розмовляєш, куди ти їдеш, як себе вести усередині арабського суспільства. Потрібно пам’ятати, що 100% безпеки у світі немає ніде, тим більше на Близькому Сході. Необхідно працювати лише з тими людьми, які дійсно перевірені і рекомендовані кимось.
Про ставлення військових до журналістів
«Журналісту потрібні фіксер і перекладач»
Журналістам обов’язково потрібні перекладач і фіксер. Від хорошого фіксера залежить практично все. Сьогодні без нього нічого не можна знайти в Іраку та Сирії. Завжди потрібна людина, яка знає місцеву ситуацію і порадить, до кого можна підійти поспілкуватися й що слід при цьому казати. Мої фіксери це колеги, які роблять свою роботу і паралельно допомагають мені.
Про пропаганду в Ісламській державі
_
_
Уся сила ІДІЛ – це сила підпілля. У вільних районах вони ведуть підпільну пропаганду, а на захоплених територіях мовить їхня радіостанція або журналу Dabik. Для розуміння, їхня радіостанція Al-Bayan здійснює мовлення в FM-діапазоні в Іраку і кількох містах Лівії: 3-4 години ефіру арабською, курдською, французькою, англійською і навіть російською мовами.
«У ІДІЛ приїхали не лише ті, хто голови може відрізати, там достатньо тямущі журналісти і техніки»
У їхніх пропагандистських матеріалах йдеться, що ІДІЛ – це обіцяний халіфат і царство ісламу, а обов’язок кожного мусульманина приєднатися до них у боротьбі з невірними, щоб наблизити перемогу ісламу. Це дублюється від номера до номера, від передачі до передачі, копіюється на конкретних прикладах бойовиків. У ІДІЛ приїхали не тільки ті, хто голови може відрізати, там достатньо багато тямущих журналістів.
Європейському журналісту працювати там вкрай складно. Я колись вів переговори про те, щоб акредитуватися в Ісламській державі. У мене була людина, яка пропонувала поїздку туди. Він родом з однієї кавказької республіки, навіть не знаю, звідки у нього такі зв’язки. Проте в результаті так і не склалося, він просто з якоїсь причини перестав виходити на зв’язок.
Про інтерв’ю з Башаром Асадом
