_
Про те, як привозити комедію на «серйозні» фестивалі
Комедіям нелегко живеться на великих фестивалях, і «Оскари» вони не виграють. Але радує те, що на фестивалі режисер комедії може відразу ж отримати відгук аудиторії. Учора я дивився наш фільм разом із публікою в Києві: оскільки це комедія, ти миттєво чуєш і відчуваєш, працює вона чи ні. Я помітив, що [на фестивалях] глядачі не проти дивитися такі фільми, але цьому жанру все одно важко витримувати конкуренцію з драмами.
Про те, як народилася ідея «Стрікера»
Основну ідею фільму подав виконавець головної ролі. Біт Шлаттер – напевно, найвідоміший комедійний актор у Швейцарії. Тільки спочатку він хотів розіграти таку ситуацію в реальному житті: випустити двох стрікерів під час матчу, одного в червоних кросівках, іншого – в синіх, і зробити ставку на те, хто з них довше протримається на полі. Але він з’ясував, що це серйозне порушення закону. Тож він запропонував ідею моєму братові, і хоча я спочатку не сприйняв це надто серйозно, він почав писати. Вони з Шлаттером зустрічалися кілька разів, обмінювалися нотатками, і досить скоро, за мірками наших інших проектів, сценарій був готовий.
_
_
Про те, чи повинна комедія бути достовірною
Мені здається, «Стрікер» був швидше плодом фантазії, ніж історією, заснованою на реальному досвіді. Проте, нам пощастило поспілкуватися з одним із таких людей у Швейцарії, і він навіть отримав у фільмі невелику роль без тексту. Нам було цікаво дізнатися, якою є мотивація таких людей. Завдяки йому ми зрозуміли, що для них це серйозне хобі: потрібно готуватися, вивчити стадіон, знати, де сісти, де прорватися на поле.
Про те, що стрікінг дає людям
Для цього хлопця стрікінг був тим кайфом, який жодне інше заняття не може дати. Протягом усіх зйомок, дивлячись на роздягнених акторів, ми запитували себе: навіщо? Навіщо люди таким займаються? Для мене опинитися голим перед заповненим стадіоном – це справжній кошмар, і, мабуть, справа якраз у цьому: якщо я все-таки зроблю таке, мої найгірші страхи зникнуть. Тож у якомусь сенсі в цьому є щось звільняюче. Але, звичайно, у випадку зі стрікерами увага публіки теж має значення: цей момент, коли за тобою стежать стільки людей!
_
_
Про готовність акторів роздягатися перед камерою
Ми думали, що з кастингом буде складніше – бо багато персонажів у сценарії грають без тексту. Коли ви телефонуєте акторові з приводу ролі, він, як правило, запитує – як звуть мого персонажа, хто він? Чи багато у нього тексту? А в нашому випадку іноді доводилося відповідати: ну, ти в сценарії прописаний як «Стрікер-здоровань», у тебе немає тексту і тобі доведеться роздягтися. Взагалі нам траплялися два типи акторів, і ось у професіоналів – тих, хто приходить із класичного театру, – у них із роздяганням немає жодних проблем. Для них це частина гри. Інші, звичайно, наполягали на тому, щоб прикрити геніталії. Одна актриса погодилася, щоб її показували тільки ззаду, інші казали «тільки верх». Але великих проблем не було. Мені здається, річ у тім, що контекст фільму – не сексуальний.
Про те, як зробити фільм з розряду «голі і смішні» неординарним
Мені здається, найсмішніші моменти фільму пов’язані не з роздяганням. (Пауза.) Ні, брешу. Деякі з них дуже смішні. Але мені здається, що фільм працював би навіть у тому разі, якщо б із нього прибрали оголення. Зі свого боку я був би не проти, якби ми у фільмі дали більше жару, зробили його певною мірою більш шокуючим. Але ми дійшли домовленості з дистриб’ютором, що це буде все ж сімейний фільм – щоб його можна було за бажання подивитися з дітьми, коли нудно і дощ за вікном, або сходити всім разом на нього в кіно. У результаті фільму був наданий рейтинг 12+, і ми не були впевнені, що зможемо випустити його в Швейцарії, але все ж змогли.
«8 подруг Оушена» и 6 других фильмов, сменивших пол
Так що заковика була в тому, щоб знайти баланс між оголеністю і можливістю показати цей фільм сім’ям, і в результаті в нас вийшла дуже комерційна картина. Але залишалася і така проблема: людина бачить постери з назвою фільму, з голими людьми, і задається питанням: воно мені треба? Ті, хто подивився фільм і отримав задоволення, часто говорили, що ледь не пропустили його через провокаційну тематику. Озираючись назад, я думаю, що, можливо, варто було подати його по-іншому. Може, не обов’язково було навіть називати фільм «Стрікер».
Про межу між оголеністю і сексуальністю
Головний герой фільму – не еталон сексуальності, і виникало запитання – чи захоче взагалі публіка дивитися на нього оголеного? Але все ж є два підходи до демонстрації людського тіла: відверто сексуальний і, скажімо, сцена, де людина просто роздягається і йде купатися. Мова навіть не про те, чи є в кадрі секс: до справи підключається музика, кут зйомки і так далі. І знаєте, з 70-х років оголеність поступово зникає з фільмів, і втоді як підривати людей на екрані з літрами крові вважається нормальним видовищем для юної аудиторії, показати голу людину навіть в асексуальному контексті – вже проблема.
Про роботу сімейним тандемом
Працювати сімейним підрядом водночас і простіше, і складніше. Ми з братом досить різні за характером люди, але ми добре один одного знаємо і шануємо. І свою частину роботи я саме так і визначаю: я допомагаю йому як брат, я допомагаю робити його фільм, а не свій. В інших проектах, виступаючи як продюсер, я озвучую свої ідеї, переконую своїх клієнтів, якщо вони не мають рації або щось можна зробити по-іншому. Звичайно, з Петером ми теж щось обговорюємо, але, як правило, я йому повністю довіряю.
_
_
Про революцію в світі реклами
Поза продюсуванням я працюю у сфері реклами, і вона значно змінилася в останні роки. Традиційна реклама, де за гроші клієнтів можна було пропхати в ефір що завгодно і транслювати це в стилі пропаганди, відходить на задній план. Свою роль у цьому відіграли соцмережі, де люди самі обирають, що дивитися, і реагують на побачене. Тепер маркетологам доводиться з цим рахуватися, їм доводиться бути щирими – і це прекрасно. Ролики в стилі 80-х, дорогі та глянцеві, на мій погляд, більше не працюють; молоде покоління хоче чогось справжнього.
Тож брендам доводиться знаходити правдиві історії і щиру мову, щоб донести інформацію про себе. І, врешті-решт, ми маємо лише близько семи секунд (до того ж без звуку), тому що 80% контенту проглядається з мобільних пристроїв, великий палець постійно скролить екран, і якщо в цьому маленькому віконці людина бачить щось схоже на рекламу, вона швидше прибирає її геть. З іншого боку, ми ніколи не споживали такі обсяги відеоконтенту, як сьогодні.
«Традиційна реклама, де за гроші клієнтів можна було пропхати в ефір що завгодно і транслювати це в стилі пропаганди, більше не працює»
І мене дивує, що багато агентств як і раніше виробляють контент по-старому. Вони продовжують продавати класичні рекламні ролики, тоді як ми виробляємо десятки дуже коротких відео, багато з яких видаляються у міру збору даних про те, на які з них відгукнулася аудиторія. Змінюється сам підхід до продакшену: припустімо, триває перша хвиля продакшена, викладаються 50 міні-кліпів, вимірюється відгук аудиторії, і на його основі відбувається друга хвиля.
Про сатиричне відео, в якому Швейцарія «підлизується» до Дональда Трампа
_
_
Ми зняли ролик у рамках телевізійного конкурсу Every Second Counts, це був своєрідний скетч. Ми опублікували його, і приблизно через півгодини я зайшов і побачив, що там набралося вже 100 тисяч переглядів! Ще за півгодини було 200 тисяч, і згодом дійшло до 12 мільйонів. Можна було зайти в перукарню, і його там обговорювали.
По-своєму це провокаційний ролик, але розповідь ведеться з перспективи Трампа: як би він «продавав» Швейцарію. Ми обіграли багато національних кліше: як хороші, так і погані (наприклад, в ролику є рядки «Під час Другої світової війни євреї віддали нам золото на зберігання, але так і не повернулися. Дивна річ! Тож ми його розплавили». – Ред.), але оскільки це як би точка зору Трампа, то висміюється в тому числі й він. Ми не говоримо, що він тупий, просто… (імітує мову Трампа): Hey, this is Switzerland! Побачивши реакцію широкої аудиторії, я готовий аплодувати швейцарцям – тільки зріла людина може сміятися з себе.
Фото: Arthouse Traffic
