Степан Щербачов розповів «Телекритиці» про причини переходу програми «Про футбол» на канал УНІАН і про закриття проєкту, про те, чому падає інтерес уболівальників до українського футболу і як його можна знову оживити, а також пояснив, чому вважає за краще кликати на роботу юних журналістів.
Дві різні аудиторії
Коли країна пішла на карантин, як це вплинуло на спортивну редакцію?
Перервався чемпіонат, і вся наша редакція з 1 квітня пішла у відпустки до червня. Ми розуміли, що чемпіонат відновиться, адже спілкувалися з керівництвом українського футболу, з Прем’єр-лігою, тому знали, що повернемося, але це був складний період для хлопців – два місяці без роботи. Ми вийшли з відпусток у кінці травня.
Якщо чесно, коли оголосили карантин, у нас було багато питань, тому що ми ніколи не стикалися з такою ситуацією: а що буде далі, а яке наше майбутнє, а коли відновляться спортивні події? Запитання зависли у повітрі. Які тут можуть бути відповіді? Сьогодні ніхто не скаже, що буде через місяць-два. Тому питання дуже складне. Ми уявляли, що чемпіонат відновиться, не розуміючи формулу, не розуміючи, як це буде, і не розуміючи, як ми будемо встигати все вирішувати. Ну, впоралися.
Карантин зірвав якісь плани?
За нашим звичайним щорічним планом у нас, умовно, до червня закінчувався чемпіонат, ми підбивали підсумки, закривали трансляції, закривали на перерву проєкт «Про футбол». У червні у нас традиційно починалися відпустки.
Загалом у нас цей рік був досить традиційним, на весну не було заплановано створення нових проєктів, а ті, які є, – Чемпіонат України, Кубок України та програма «Про футбол» – просто змістилися на літо. Для нас це було неприємним сюрпризом, як і для всієї країни й усього світу, але таким, що можна вирішити. У кінці травня почалися ігри УПЛ, потім у нас був ще матч «Минай» – «Динамо», ми його транслювали.
У цей період більшість трансляцій програми «Про футбол» перевели з каналу «2+2» на канал УНІАН-ТБ. Ми давно думали про це, бо у каналу «2+2» є своя стратегія, і в цій стратегії футбол сьогодні навіть заважає, адже «2+2» спланував себе як канал серіалів, фільмів, як канал, який орієнтований на певну аудиторію. Футбольна аудиторія – окрема, по суті, це дві не аудиторії, які не перетинаються, що завжди створювало складнощі у реалізації стратегії каналу «2+2». Тому ми давно думали про перехід на УНІАН, карантин підштовхнув нас до того, щоб зробити це швидше.
Зараз ми бачимо, що Чемпіонат України протягом останніх чотирьох років поступально втрачає аудиторію – не в наших трансляціях, а загалом. Це відбувається з багатьох причин.
Яких?
Тут довго розповідати. По-перше, повний провал з містами-мільйонниками, втрата їх клубів: Харків втратив, Дніпро здорово провалився, Львів кульгає на дві ноги. Ще раніше Кривий Ріг, Одеса, всі ті великі футбольні міста, де були свої клуби, своя історія, зазнали тією чи іншою мірою якихось негативних змін. По-друге, я думаю, дає знати про себе повний провал у роботі з уболівальниками, аудиторіями з боку всіх наших футбольних керівних органів.
У багаття треба кидати дрова, інакше воно не буде горіти. Сьогодні немає стратегії цієї роботи, коли футболісти, тренери ходять у школи й пропонують грати у футбол, коли влаштовують якісь події, які рухають інтерес. Не дарма ж в Америці, наприклад, за ту чи іншу команду NВА вболіває кожне хлопчисько або дівчисько, у них у будь-якому дворі баскетбольне кільце. Тому що починати треба взагалі зі шкіл. Але ця робота завалена повністю, і ми бачимо, що зараз в українській Прем’єр-лізі є ряд матчів, які незрозуміло для кого існують, на них приходять кілька десятків глядачів.
Хіба за час карантину глядачі не скучили за футболом? Це не позначилося на теледивленні?
Скучили. Але на теледивленні позначається безліч чинників. Зазвичай у червні вже немає футболу, глядачі не звикли до того, що він є. Але цьогоріч ми перейшли на канал УНІАН і почали ставити туди матчі системніше. Ми спостерігали, коли у нас вже був шматок більш-менш відбудованих слотів, наприклад, у неділю 19:30 хороший матч, а далі йде програма «ПроФутбол». Ми бачили дивлення за всією Україною за аудиторією 18+ на рівні 550-560 тис. осіб. Це не погано. Досить нормально дивилися матч. Але коли ми дивимося у розрізі аудиторії, яка цікавить рекламодавців, спонсорів, – 18-54 у містах – там вже сумніша картина: 60-70 тис. осіб. І ось це той провал, про який я говорив. Міста-мільйонники втратили клуби, втратили інтерес до українського футболу, який стає дуже регіональним.
Це не те щоб дуже погано, це даність нашого часу. Але якби у нашій лізі грало 18 команд, а не 14, як це буде зараз, і ці 18 команд представляли б не тільки регіони, а й такі міста, як Одеса, Харків, Львів, Кривий Ріг, і між клубами була гостріша боротьба, звичайно, було б зростання інтересу. Зараз криза затягнулася, але у будь-якому випадку футбольному керівництву треба звернути увагу саме на цю частину.
«Такий собі футбол»
У травні складно було адаптуватися до нових умов?
Так. Ми досі деякі планерки проводимо у Zoom. Не секрет, що один з наших співробітників першим у холдингу захворів COVID-19. Слава богу, все обійшлося, вчасно госпіталізували, відправили у лікарню, ніхто не заразився. Він, мабуть, захворів не у нашому колективі, а зустрічаючись з якимось знайомим, який приїхав з-за кордону. Відповідно, все, що можна робити дистанційно, ми проводимо дистанційно.
Група трансляції збиралася раніше у Zoom: там 35 осіб, а чим більше людей, тим більше ризику.
Яку картину ми побачимо, якщо взяти нинішні цифри телеперегляду і порівняти їх з цифрами минулого року?
Є ядро аудиторії, яка регулярно дивиться футбол. Я б назвав 550-600 тис. у країні загалом Ці 600 тис. – люди, які дивляться футбол на безкоштовній основі, тобто у нас. На великі події аудиторія може зрости вдвічі, наприклад, «Динамо» – «Шахтар». Але цьогоріч матч «Динамо» – «Шахтар» зібрав на «2+2» смішну частку, менше ніж 4%. Це взагалі аномалія, бо на цих матчах менше ніж 12% частки у нас ніколи не було. Звичайно, було очевидно, що «Шахтар» вже має великий відрив, у «Динамо» немає шансів його наздогнати, можливо, і це вплинуло, але загалом потихеньку йде спад. Він не є таким суперпомітним, але, якщо порівнювати травень минулого року з травнем 2020-го, побачимо невеликий, але спад, зростання немає.
Якщо порівняти з 2012 роком, коли було «Євро-2012», і з кількома подальшими роками, коли всі ще були на емоціях, то ми побачимо зовсім іншу картину. Ми не йдемо вгору, ми не залишилися в одній точці, ми поступово сповзаємо вниз. Об’єктивно для цього багато факторів, зокрема й той, що чемпіонат стає менш цікавим, йдуть зірки. З сильних команд у чемпіонаті зараз на рівні грає тільки «Шахтар», «Динамо» дуже слабо виступає, ледве-ледве вони зайняли другий рядок.
Тобто немає інтриги, тому і дивляться менше?
Так, люди люблять зірок, інтриги, інтерес, і цей інтерес треба завжди підігрівати. Люди повинні йти на футбол за емоціями. Ну а зараз ще й глядачів не пускають. Виходить такий собі футбол. Ми проводили невеликий аналіз з клубами: відвідуваність матчів регулярно падає. По-хорошому у Києві з чотирьохмільйонним населенням на «Олімпійський» на матчі з «Динамо» стандартно має приходити тисяч 35. Приходить утричі менше, я вже не кажу про те, що сам «Олімпійський» може вмістити 75 тис. осіб. Це означає, що щось в країні йде не туди.
Чому закрили програму «ПроФутбол»? І які у вас плани до кінця цього року?
На жаль, новий сезон приніс не найкращі новини: з ряду причин, у першу чергу, економічного характеру, нам довелося попрощатися з програмою «ПроФутбол». На тлі поступового зниження глядацького інтересу до спортивного контенту загалом, а також зменшення через карантин кількості подій, які можна було б висвітлити в ефірі, подальші інвестиції у проєкт у тих же обсягах, що й раніше, ставали недоцільними. Тому «ПроФутбол» у тому форматі, у якому він існував 10 років, більше виходити не буде. Я дуже вдячний команді, всім тим, хто створював програму, жив нею і футболом.
Але наші глядачі без спорту точно не залишаться. Ми вже підписали контракти з футбольними клубами «Динамо», «Дніпро-1» і «Зоря» – і транслюємо матчі на телеканалах «2+2» і «УНІАН» відповідно. Розглядаємо й інші варіанти того, як і чим урізноманітнити спортивний контент як на каналах групи, так і в діджиталі, але поки не готовий конкретизувати. Попереду однозначно багато роботи, і ми готові до того, що легко не буде.
Чи є у вас план на випадок другої хвилі епідемії?
Ми можемо діяти, тільки виходячи з рішень уряду, які вплинуть на організацію змагань, ми повністю від цього залежимо. Якщо будуть друга хвиля COVID-19 і повна заборона масових заходів, зокрема й футбольних матчів, то ми знову підемо на паузу, погодивши це з керівництвом компанії. Для нас це буде черговий етап важких часів.
Взагалі-то, зрозуміло, що на людей, які у нас працюють, подібні паузи погано впливають. Дуже добре, коли робота йде за якимось планом, і у людей є практика, це теж дуже важливо. Та ж режисерська ефірна група втрачає місяць-два. А це як у спорті: ви два місяці не позаймались – і вже гантель не піднімете. Те ж саме: немає практики – більше помилок, більше якоїсь метушні, більше нервозності на роботі.
Ви не думали, що через ці перерви ваша аудиторія може від вас відвикнути? Може бути, варто дати їй якийсь контент навіть за відсутності спортивних заходів?
Ми думали про це. УНІАН – це канал, який дозволяє проводити експерименти, і ми планували готувати кілька проєктів документалістики, і зараз у нас існують якісь напрацювання у цьому напрямку. Коли почався карантин, ми реально були не готові, у нас не було такого плану. Зараз ми вже розуміємо, що можемо у разі продовження карантину запропонувати каналу якусь кількість спецпроєктів навколо відомих особистостей у футболі. У нас є великий архів. Ми у свій час знімали багато документального кіно. У нас багато премій з документалістики з різних років. Тому ми можемо пропонувати такі речі.
Ви відстежували конкурентів? Я знаю, що деякі канали робили щось подібне, як це позначалося на них, не знаєте?
Чесно кажучи, не знаю. Канал «Футбол» робив кіно, вони знімали про «Дніпро», просили нас про допомогу, знімали щось про тренера Мірчу Луческу. Це нормальна практика, просто наскільки внесок цих продуктів буде вагомим? Для нинішнього каналу УНІАН цей внесок може бути помітний, для каналу «2+2», де сьогодні очікування набагато вище… Скажемо чесно, охочих подивитися футбольну документалістику не так багато, це дуже вузька аудиторія, і вона для нішевого каналу годиться. А для каналу, який претендує на роль потрапляння на п’яте місце, її складно запропонувати. Я не можу прийти до продюсера каналу і сказати: «Я зніму тобі кіно про Блохіна, наприклад, і його подивиться 6% аудиторії». Це буде брехня, його не буде дивитись 6% аудиторії. Якщо матч «Динамо» – «Шахтар» подивилося у лайві менше ніж 4% у відкритому доступі на загальнодоступному каналі з великим покриттям, то треба усвідомлювати, що частка таких проєктів може коливатися від 1 до 1,5%. Для каналів з вузькою аудиторією це нормально, якщо бюджет цих проєктів маленький або вони зроблені силами редакції без додаткових інвестицій. Якщо ж це дорогий проєкт з якимось фільмуванням бозна-де, з відрядженнями, з постановними сценами, якщо виходить великий бюджет, подібного плану проєкти не популярні.
«Нам потрібні зміни»
Програмі «ПроФутбол» у кінці серпня виповнилося 10 років. Як би ви це десятиліття схарактеризували?
Історії «ПроФутбол» можна навіть злегка позаздрити: проєкт пішов на піку, і в його історії варто не крапка, а знак оклику. Коли ми організовували цей проєкт, я не думав, що він проіснує 10 років. На українському телебаченні є проєкти-довгожителі, але їх небагато. 10 років існування проєкту, який був популярним, який дивилися – це непоганий результат.
Коли я 10 років тому задумав організувати цю програму, і збирав команду, першим ведучим у нас був журналіст Костя Андріюк. У перші пів року у нас були суцільні експерименти, це був новий досвід, ми робили багато помилок. І тільки дотягнувши до грудня, по-моєму, я умовив Ігоря Циганика перейти з іншого проєкту і запропонував у співведучі Сашу Лободу. Це така концепція, близька до італійської, де у студії є дівчина, яка привертає увагу. У нас є така концепція: вся редакція комплектувалася з молодих хлопців 19-20 років, які ще вчилися в інститутах. Тоді я взяв Рому Бебеха, Вадима Скічка, інших хлопців. Всі пішли хто в автономне плавання, хто на інші канали, тобто вони переросли себе. А з нами останні роки працювала плеяда нових хлопців, всі молоді, всім 19-20 років.
Це тому що простіше виростити журналістів самим, чим знайти вже підготовлених?
Не простіше, важче, але це правильніше. Якщо ви подивитеся на роботи, які роблять журналісти, які були у наших рядах, у різних сферах, їх відрізняє високий рівень професіоналізму. Що б не робили ці люди, вони підбиралися дуже ретельно. Наприклад, Костя Андріюк взагалі пішов у сферу боротьби з автохуліганами, займається соціальними проблемами. Але все, що роблять ці люди, вони роблять добре, дуже якісно, у них дуже великий запас креативу.
Працювати з молодими хлопцями важче. Ви вкладаєте рік, може, два і буксуєте, це очевидно. У нас взагалі вийшов період, коли відразу дуже багато досвідчених журналістів з наших рядів пішло, і прийшло багато молодих. Очевидно, ми бачимо, що є проблеми у редакторської групи та решти колективу, тому що цих людей відразу неможливо, як і в футболі, вивести на поле. Але потім вони навчаться і стануть особистостями, а це і є завдання редакції – створити особистостей, дати їм можливість розкритися. Це важче, але це і перспективніше.
Можна взяти досвідченого журналіста, але іноді буває, що до якогось часу людина втомлюється, вигорає. Так, він досвідчений, але у нього немає інтересу, і виходять сумні матеріали: «забив на 25 хвилині, відсудили на 33-й» – ось такого плану, коли плоско, нецікаво та нудно. Глядачі цього не люблять. Моя думка, у телебачення є тільки один критерій якості – цікаво чи ні. Ось якщо цікаво, людей захоплює – це добре. Якщо не захоплює і нецікаво – люди не дивляться. Цікавий сюжет може створити людина, якщо їй самій цікаво, а якщо ні, він створює нудні репортажі, тужливі.
Читайте також:
Програма «ПроФутбол» більше не виходитиме в ефірі — 1+1 media
1+1 media повертає до ефіру футбольні матчі
Фото: 1+1 media
Підписуйтесь на «Телекритику» у Telegram та Facebook!
