Дату 14 грудня було обрано не випадково. Цього дня було завершене будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС.
На згадку про всіх тих, хто ціною свого життя і здоров’я допомагав ліквідувати наслідки однієї з найстрашніших техногенних катастроф, рекомендуємо прочитати книжку «Чорнобиль: Історія трагедії» українського історика Сергія Плохія.
Професор української історії і директор Українського наукового інституту в Гарвардському університеті (США) довго писав документальну книгу, засновану здебільшого на свідченнях очевидців і неопублікованих архівах СБУ (тоді КГБ).
У листопаді англомовна версія «Чорнобиль: Історія трагедії» отримала престижну британську премію Baillie Gifford Prize, яка присуджується літературі в жанрі non fiction.
В інтерв’ю українській службі ВВС Сергій Плохій розповів, що не очікував такого визнання і розглядає нагороду як визнання важливості теми Чорнобиля в світовому контексті. А також звертає увагу на важливий політичний момент – це історія, заснована на українських архівах, і це наша версія події. Історія очевидців і учасників, іноді написана формальною холодною мовою протоколів комісії (керівника Оперативної групи, голови ради міністрів УРСР Олександра Ляшка), іноді описана простими очевидцями.
Крім засекречених протоколів, доступ до яких був максимально відкритий після Революції Гідності, в книжці багато спогадів та інформації, взятих з відкритих джерел: інтерв’ю і спогади учасників ліквідації. Більшу частину даних збирали протягом 1986-87 років і продовжують донині. Одним із перших, хто створив цілий архів «людських матеріалів», був Юрій Щербак, чиї дані у своїй книзі використовувала Нобелівський лауреат, письменниця Світлана Алексієвич.
Сергій Плохій згадав у інтерв’ю ВВС, що найскладніше було подолати перший емоційний шок від зламаних доль, знищеного здоров’я і життів. «…Коли світ фактично перебував у стані абсолютної наївності щодо ядерної енергетики. Люди, які потім повели мобілізацію в Україні проти ядерної енергетики, такі як Іван Драч, як Володимир Яворівський, були в перших лавах людей, які вітали прихід ядерної енергетики в Україну, Чорнобиль… І таке наївне захоплення ядерною енергетикою тривало до Чорнобиля, до 1986 року, – і раптом це відбувається, і люди гинуть. Це було абсолютно несподівано серед мирного неба, де радіацію не можна побачити».