Ray Collins’ HOT-CLUB у Києві: як оркестр із Німеччини зачарував українців ретроманією

Ray Collins’ HOT-CLUB виступали в Україні вдруге – перший раз був у далекому в усіх сенсах 2011 році. Щоправда, для самих музикантів з їхнім тісним гастрольним графіком різниця між Києвом тоді і зараз не така вже й велика: врни зізналися, що долучитися до місцевої культури і поспілкуватися з людьми вдається лише на самих виступах. Як воно взагалі – їздити в тури групою з дев’яти людей? «Жахливо! – перебивають один одного наші співрозмовники. – Неможливо! Хтось губиться, хтось просить його почекати і теж зникає. Повний хаос! Та водночас це неймовірно весело». Чи вистачає в такій обстановці часу на прості розваги на кшталт серіалів?

«Я подивився “Вавилон Берлін” повністю, – каже Томас (баритон-саксофон). – Знаю, що він виграв кілька призів, у тому числі й за найкращу музику. Я з цим абсолютно не згоден, для мене це все не лунало як 30-ті». Звук у серіалі здався не таким вже й автентичним музикантам, які відроджують у своїх піснях дух того періоду, зате з тим, що картинка вдалася привабливою, вони сперечатися не стали.

З-поміж мюзиклів, які на них вплинули, учасники групи назвали «Американське графіті» Джорджа Лукаса, бойовик «Вулиці у вогні» з Віллемом Дефо про порятунок рок-н-рольної співачки від банди байкерів і, звичайно ж, – культовий «Бріолін». «Це Spinal Tap!», – додає вокаліст Андреас. Музиканти сміються і запевняють, що цей фільм немов про них знімали – у рокабіллі-оркестру в турах трапляються не менш божевільні ситуації, ніж у вигаданих хеві-металістів із фільму 1984 року.

Музикантів не заганяє у глухий кут навіть зауваження про те, що ретро-музика зараз мало затребувана в кіно. Андреас розповідає: «Якось ми грали разом із Біг Джеєм Макнілі (американський r’n’b саксофоніст, який став популярним ще в 40-ві, – ред.). І от кілька років тому вийшов фільм «Мисливці на гангстерів». Його музика там грає: лунає це просто фантастично – до сцени бійки вона пасує просто ідеально!» З огляду на те, що самі Ray Collins’ HOT-CLUB стали популярними після того, як їхній трек з’явився у фільмі «Босоніж по бруківці» Тіля Швайгера, а також беручи до уваги нещодавню хвилю кіностилізацій (зокрема й «Форму води» з мелодіями Гленна Міллера), – можна повірити, що без своєї порції джамп-блюзу і свінгу кіноглядачі не залишаться.

«Звичайно, у такій музиці теж є місце для експериментів, – міркує лідер групи. – Але я завжди кажу: наші нові пісні і є те нововведення, яке ми привносимо. Нові мелодії, новий настрій, нові тексти. Деякі намагаються винайти нове звучання, але це поза сферою наших інтересів – нам достатньо пісень».

У цей час на сцені починається сет розігріваючої групи, «Руки’в Брюки». «Рукі в брукі! Чудові хлопці, – звертає увагу Андреас. – Як і багато груп із країн Східної Європи, грають вони чудово. Музиканти високого класу».

А як сам оркестр здолав шлях від молодої команди до хедлайнерів? «Я грав разом із саксофоністом років із чотирнадцяти, – згадує Андреас. – Це було більш як тридцять років тому! Через десять років до нас почали приєднуватися люди – заздалегідь ми не планували так вирости. Знаєте, нам не потрібні були два саксофони, але ми зустріли Мартіна, він фантастичний музикант, тож взяли і його. Виходить, що ми зустрічаємо людей і беремо їх до себе», – сміється він. «Такими темпами років за двадцять ми перетворимося на біг-бенд», – жартує Томас (у біг-бендах кількість музикантів могла сягати тридцяти осіб).

Публіка, яка ходить на їхні концерти, така ж різношерста, як і сам оркестр: «В Іспанії на нас приходять хлопці, які слухають панк-рок, у Великій Британії – старше покоління любителів рокабілі, які люблять потанцювати», – діляться музиканти. А на барвисту публіку, яка відвідала концерт у Києві, можна поглянути нижче (всі фото надані піар-службою
Carribean Club).