По-перше, вони дійсно разом. Як і годиться дружній родині, вони, практично тримаючись за руки, помістилися за широким столом.
Матвій Ганапольський – володар найбільшої ложки і найпрямішого доступу до обіднього котла. Він першим пробує їжу на смак і постає в якості звичного нам баті (від українського «батько»). Він грубий і видатний «мужик»: якщо рот відкрив – інші члени сім’ї поруч з ним затихають (насправді – загасають). Його народність і близька українському духові панібратська манера робить Матвія Юрьіча не так улюбленим, скільки задовільним. Адже хамство тут – це норма. Їм настільки просякнута реальність українського суспільства, будь то коридор поліклініки або каса супермаркету, що подібний жлобський стиль комунікації тут же знаходить емоційний відгук.
Кароліна Ашіон, відома українському глядачеві як ведуча телеканалу «М1», на «Прямому» – та сама витончена інтелігентна дівчина, якій слова не давали (тому мовчи, красуня, і дави посмішку до вух). Твоє почуття смаку і нестандартне розуміння, твої парадоксальні спостереження і акценти баті ні до чого. Батя краще знає, він в собі впевнений і рад не потребує.
А якщо хочеш право на слово, якщо хочеш бути на виду, як братик Анатолій Анатоліч – випромінюй позитив, даруй світло і радість людям. Будь «рівною» зрештою. Рівний пацан не дарма подобається всім, тому що наперекір не піде, батю порадує, а якщо і зробить цю помилку, то красиво з’їде. З’їжджати Анатоліч вміє добре, не дарма ж багато років на музичних радіостанціях і корпоративах провів. Ну, знаєте, пауза в ефірі – жарт у відповідь, пісня закінчилася – примовка. А тепер посмішка, конкурс, оплески. Зізнатися, мені навіть подобається спостерігати за рефлекторними реакціями Анатоліча – робить він це майстерно.
Не менш майстерно, ніж Світлана Орловська робить своє фірмове тра-та-та. Незважаючи на напівавтоматичне карбування, Орловська на каналі, можливо, єдина ведуча, яка органічно вписалася в традиційний для України інформаційний ТВ-формат. Вона без кривлянь, без зайвої нервозності «шпарить шо скажена», при цьому батю не лякає, тому що в емоційній сфері йому не конкурент.
Як і Василіса Фролова, яка хоч і емоційна, але ніби й не здатна облажатися. Вона акуратна і діє стратегічно. Дружить з усіма – кожною голосовою зв’язкою, кожним лицьовим нервом дає зрозуміти, що «своя, щира, мила і смішна. Рідненька». Василіса Фролова на «Прямому», як і Анатоліч, виконує функцію розважальну, вона – дискошар на стелі, гра «Монополія», карти і доміно за широким сімейним столом.
За яким Андрій Пальчевскій – зовсім не член сім’ї. Він явно інший – багач-одинак, великий кум, хрещений діточок. Очікувати від нього залученості в сімейні чвари не доводиться. У нього немає зовсім нічого, що довелося б до речі до цього світу, але йому є що сказати, коли члени сім’ї втомляться від самих себе і побажають химерних історій з заморських плавань. Пальчевський вміє, розпустивши пір’я, смакувати подробиці і милуватися собою. Але найкраще у нього виходить «крутити» членів сім’ї – гримаса індиферентності на його запаленому обличчі видає в ньому людину, яка обертальними рухами має на увазі як сім’ю, так і окремих її членів.
За столом є практично всі, крім матері сімейства. Очевидно, вона передбачалася в особі Юлії Литвиненко, яка з невідомих причин покинула сім’ю до початку застілля. І це не дивно, адже місце хранительки домашнього вогнища, такого собі доповнення до образу баті, в українській традиції часто буває як сильно бажаним, так і надовго вакантним. На позиції матері ми бачимо Сніжану Єгорову, яка дуже вдало вписується в традиційну картину. Вона вміє сказати і робить це від щирого серця. І нехай занудно, нехай мимо суті, нехай членам сім’ї це важко пережити – конфліктувати з Єгоровою, можливо, ще дорожче, ніж конфліктувати з Ганапольським.
До слова, не потонути в променях і фонтанах Ганапольского за столом здатна лише одна людина – Євген Кисельов. Перед Кисельовим у Ганапольского високого калібру зовнішній пієтет. Кисельов – знайомий, звичний нам архетип – чомусь авторитетний, при цьому анітрохи не впливовий дід, який ледве стримує себе, щоб не звалитися під стіл в пориві зустрічі з Морфеєм. Я не стану губитися в здогадах про причини його безживності хоча б тому, що діапазон можливих причини дійсно дуже широкий. Скажу лише, що Кисельова сильно хочеться відпустити. Щоб він ось прямо встав з-за столу і пішов в напрямку спальні. Дуже хочеться, правда.
Така картина мені подобається. Нехай вона не нова, не робить революції в українському телевізійному просторі, зате задовільна для пересічного українця. Що під час війни і кризи може бути краще, ніж знайома, звична модель, яка відображає традиційний стан справ?
