На відміну від емігрантів-євреїв, які вважали за краще забути Російську імперію як страшний сон – з усіма її погромами, смугою осілості та іншими принадами чорносотенного побуту, для українців, які осіли в Канаді, Австралії та інших частинах світу, Україна – щось на кшталт Утопії.
Благословенна земля, населена людьми, поетами, співаками, художниками: у кожному другому пастухові спить Шевченко, а будь-яка селянка, що співає в полі свою сумну пісню, може стати новою Квіткою Цісик. Край горя і сліз, який століттями несправедливо страждав під гнітом імперських амбіцій то одних, то інших кровожерливих сусідів. Від картин народних свят у «Гірких жнивах» перехоплює подих, від похоронних обрядів – навертаються сльози. Автори фільму примудряються створювати прекрасний міф навіть там, де це виглядає недоречно і смішно.
Проте, оскільки західному глядачеві рано чи пізно набридне етнографічна ідилія – як рано чи пізно набридне стежити за трагічними біографіями персонажів (одні приречені на голодну загибель у селі, інші зустрінуть свою смерть у розстрільних підвалах разом з іншими українськими інтелігентами), автори вирішили додати у фільм, крім традиційної романтики, екшену і драйву.
Так виникла низка абсолютно диких сцен на кшталт втечі головного героя з в’язниці – причому він біжить з фортеці Косий капонір, яка на час дії фільму ось уже два роки як не використовувалася за прямим призначенням. Він мав би сидіти в тюрмі ОДПУ – нинішньому Лук’янівському СІЗО, звідки, втім, теж не втекти.
Та це ще не все: далі починаються справжні дива. Головна героїня, щоб врятуватися від безчестя, підсипає червоному комісарові в борщ мухоморів – і починаються такі яскраві галюцинації, що «Страх і ненависть у Лас-Вегасі» відпочиває.
Не встиг комісар відійти від глюків, як на Черкащині в 1933 році звідкись з’являється організований і озброєний повстанський загін, який вступає в бій з червоноармійцями. До цього часу всі осередки селянського опору були придушені – і не можна не згадати той факт, що збройні бунти на початку тридцятих спалахували переважно на сході України, що дещо пояснює в новітній історії.
«Попередній фільм режисера Джорджа Менделюка оцінено на порталі imdb у три бали з можливих десяти»
Завершується все це масовою перестрілкою і традиційним поєдинком головних антагоністів – демонічного комісара та фольклорного українського козака, причому вони рубаються на шаблях. Про те, що за сюжетом старий козак у виконанні Теренса Стампа існує на правах то привида, то ніндзя-невидимки (з одного боку, його активно розшукує влада, з іншого, він ніби й не ховається), що й казати – у сценарії вистачає логічних дірок і без того. Нарешті, не буде спойлером, що у фіналі лиходій-комісар помре страшною смертю.
Усе це було б смішно, якби не було так сумно.
По-перше, фільм розпадається на дві нерівні частини: пронизливу мелодраму, яка розгортається на історичному тлі жахливого геноциду українського села 1932-1933 рр., і на надзвичайний вестерн, зліплений із застарілих штампів. Усе, що між мелодрамою і вестерном, найбільше схоже на ілюстрації з підручника з історії України: ось революція, ось колективізація, це – неокласики, а тут і репресії настали.
Треба сказати, що романтична лінія, незважаючи на всю її наївність, і дійсно страшні картини розорення українського села вдалися куди краще, ніж екшен, драйв і глюки. Що не дивно: попередній фільм режисера Джорджа Менделюка, бойовик жахів «Бийся або біжи», на порталі imdb оцінений в три бали з можливих десяти.
По-друге, «Гіркі жнива», на наш превеликий сором – антисемітський фільм. Так, не викреслити з історії той факт, що величезна кількість більшовиків були за національністю євреями. У результаті єврей і комісар стали синонімами в нацистській пропаганді. Але не будемо забувати і про те, що революція дала надію всім народам, яким Російська імперія відмовляла у національному самовизначенні, і євреям, і українцям – а ось вже далі склалося так, як склалося.
На жаль, для авторів фільму «Гіркі жнива» саме єврей-комісар стає носієм диявольського образу, хоча з трьох безпосередніх катів українського села: Хатаєвича, Молотова і божевільного Постишева, лише Мендель Хатаєвич був за походженням євреєм. Але для авторів «Гірких жнив» головний виконавець Голодомору – Лазар Каганович, хто б сумнівався.
Наостанок не можна не відзначити по-справжньому гіркий висновок цього фільму, який навряд чи мав на увазі режисер, народжений вже після війни в західнонімецькому Аугсбурзі: українцю по-справжньому добре тільки за межами України. Величезна кількість наших з вами сусідів, родичів і знайомих, які переїхали в останні кілька років до Польщі, Німеччини чи Канади, не дадуть збрехати.
Докладніше про те, як знімався фільм, читайте в нашому матеріалі.
