Пацієнт живий і буде жити

Вітчизняний кінопродукт набуває отримує глядачів і навіть внутрішню конкуренцію. І якщо про якість продукту ще можливі дискусії, то сам факт зростання популярності українського кіно видно неозброєним оком.

Раніше і зараз

За весь 2017 рік у прокаті українських кінотеатрів побувало 294 фільми, зокрема й анімаційних. З них українських було лише 22, але ця цифра здається невеликою тільки на перший погляд. Досить сказати, що в 2011 році в прокаті був тільки один український фільм – «Той, хто пройшов крізь вогонь». Але вже з 2015 року їх кількість не опускається нижче двадцяти. За підрахунками Держкіно, цього року на нас чекає цілих 49 стрічок вітчизняного виробництва. Тенденція не може не радувати.

Разом із кількістю фільмів зростають і прибутки. У 2017 році тільки українські фільми зібрали загальну касу $3,58 млн, а подивилося їх 1,389 млн осіб. Попит народжує пропозицію, але правильно й протилежне. Чим більше українського продукту з’являється у прокаті, тим більше глядач починає цьому продуктові довіряти.

У 2017 році відразу чотири українські фільми взяли планку в 20 млн гривень – «Слуга народу 2» (студія «95 квартал»), «DZIDZIO Контрабас» (Solar Media Entertainment), «Сторожова застава» (Kinorob) і, звичайно, «Кіборги: Герої не вмирають» («Ідас Філм»). А на початку 2018 року комедія «Свінгери» виробництва компаній F Films і Platforma Filma зібрала 22 млн гривень.

Абсолютним рекордсменом на сьогодні є анімаційний фільм «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила» компанії Animagrad Animation Studio, який тільки за перші вихідні в прокаті зібрав 21,5 млн гривень. Наразі збори мультфільму в усьому світі перевищили $1,3 млн. І це за бюджету лише $5 млн.

Міжнародне визнання

Саме з анімаційних фільмів почався вихід українського продукту на міжнародний ринок. Усе та ж «Викрадена принцеса» успішно пройшла в кінотеатрах більш як п’ятдесяти країн, серед яких Франція, Німеччина, Австрія і Швейцарія. А першою ластівкою міжнародного успіху став анімаційний 3D-фільм «Микита Кожум’яка» виробництва київської студії Panama Grand Prix в 2016 році. У прокаті він, правда, провалився, зібравши тільки половину бюджету по всьому світу і зовсім мізер – в Україні. Але тоді й часи були інші.

Поява українського продукту за кордоном спровокувала й зворотну реакцію. Іноземні кінематографісти все рідше соромляться співпрацювати з Україною і приїздити знімати до нас. За останні пару років у наших краях встигли попрацювати Жан Рено, Агнешка Голланд, Тьєррі Арбогаст і Шарунас Бартас.

Україно-словацький фільм «Межа» режисера Петера Беб’яка, частково профінансований нашим Держкіно, в 2017 році отримав «Приз за найкращу режисерську роботу» на 52-му Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах і навіть висувався від Словаччини на «Оскара» , але не потрапив у номінацію.

Погляд у майбутнє

2017-й став роком певного прориву для українського кіно, і 2018-й поки не збавляє обертів. З тих пір, як держава почала активно брати участь у розвитку кінематографії та підтримувати виробництво фільмів дзвінкою монетою, стало зрозуміло, що й з ідеями, і з можливостями їх втілювати у нас все не так вже й погано.

«Прорив української кінематографії – у багатьох речах. По-перше, цього року відбулася законодавча реформа галузі. По-друге, в прокат вийшло чимало фільмів, створених за державної підтримки. Фактично можна стверджувати, що вперше ми мали повноцінний осінній сезон прем’єр. Завдяки цьому кумулятивному ефектові вдалося вивести наше кіно в фокус громадських інтересів і, так би мовити, демаргіналізувати його», – вважає голова Держкіно України Пилип Іллєнко.

Безумовно, до якості українського кінопродукту залишається ще багато питань. І державі, і кінематографістам ще потрібно набити чимало гуль і накопичити досвіду, щоб вийтина один рівень зі світовим кінематографом. А ми будемо сподіватися, що цей перехід кількості в якість не змусить себе чекати.