«Народ проти»: трагікомедія у трьох діях

Дійові особи

Наталя Влащенко – ведучий деміург;

Військо консерваторів;

Армія реформаторів;

Хор блогерів;

Таємничий доглядач;

100 нерозуміючих глядачів;

Закадровий Оракул.

Місце дії – телеканал ZIK.

Акт I

Красива, дорога студія. В центр виходить деміург Наталя Влащенко. Проникливим поглядом вона обводить свої володіння.

На цьому унікальному шоу немає місця

Чиновницьким звітам, демагогам.
У вас є 100 секунд, щоб думки донести
Тій сотні глядачів, що так хочуть зрозуміти,
У чому суть реформ останніх держави.
(Звертаючись до політиків в студії):
Тут кожен за себе, але пам’ятайте,
Що без народу ви – ніхто, і він вирішує,
Хто неправдомовець, а хто хоче правди!

Похмурий Оператор показує глядачів, які поки не розуміють, що відбувається. З’являється Закадровий Оракул і починає представляти гостей, яких розбили по командам. Глядачі стримано плескають в надії, що їм все пояснять. Наталя Влащенко озвучує тему передачі – «Осінь реформ».

На тому екрані, що позаду мене,

Реакцію побачите, якою

Народ вас обдарує натисканням кнопки –

Так римляни на гладіаторських боях

Свій виносили вирок.

На величезному екрані під тривожну музику показують вступну із записів Верховної Ради і промов представників влади про реформи. Наталія Влащенко звертається до глядачів в студії, які начебто щось почали розуміти.

Народе, відповідай нам: що політиканам потрібно зробити,

Щоб змогли повірити ми в реформи?

Нехай залишаються? Або нехай йдуть?

Чи, може, нехай хоча б одну закінчать?

Так буде вибір твій, народ, завжди

Легкий і простий!

Глядачі тиснуть на кнопки, не зовсім розуміючи, в чому суть реформ, де їх дурять, навіщо потрібно це голосування і чому їх сюди взагалі покликали. Похмурий оператор показує спантеличені обличчя крупним планом. Вирок жахливий – 60 осіб проголосували за те, щоб політики вибачилися за популізм і пішли назавжди. Наталія Влащенко продовжує:

В кінці програми проголосуємо знову –

Бути може, всім гостям вийде вас в чомусь переконати.

Під прогресивну техномузикуи Закадровий Оракул представляє кожного учасника Хору Блогерів. Блогери з дуже розумним виглядом кивають, ледь помітно усміхаючись. Наталія Влащенко представляє Таємничого Доглядача – якогось Макса Бужанського, який може перервати виступаючого або поставити йому питання три рази за всю програму. Оракул пророкує, як буде проводитися цей масштабний політичний баттл.

До бар’єра парами суперники злетяться –

Вони питання поставлять один одному, але

Питання завдовжки повинно бути лише в речення

І ставитися повинне воно не довше

15 секунд, а на відповідь у опонентів

Залишиться лише півтори хвилини. Якщо

Протягом відповіді народна підтримка

Буде менше 20 відсотків, то

Спікер піде з трибуни знову

У свій кут міркувати.

В кінці ж раундів експерти блогосфери

Питання теж поставлять.

І горе всім, хто не відповість чітко.

Зал невпевнено аплодує і стоїчно приймає свою туманну долю.

Думка літературознавця

Рано чи пізно хтось повинен був зайняти нішу масштабного політичного ток-шоу «Шустер Live». Амбіційність проекту «Народ проти» видно відразу, причому неозброєним поглядом. Наталія Влащенко, мабуть, ідеальна кандидатура для ролі модератора, оскільки володіє тією необхідною жорсткістю, якої не вистачало м’якому Савіку Шустеру при спілкуванні з представниками влади. Однак тут цей масштаб грає не на руку творцям шоу з кількох причин.

По-перше, це неймовірно складний регламент, в якому дуже легко заплутатися: 15 секунд для того, щоб поставити своєму опонентові питання одним реченням, 100 секунд для того, щоб опонент відповів. У разі, якщо підтримка залу падає нижче 20 відсотків, спікер повинен покинути трибуну, голосування та переголосування – не дивно, що 10 хвилин передачі були присвячені тільки поясненню нюансів шоу і поданням учасників.

По-друге, кількість запрошених. Маючи багаторічний досвід найрізноманітніших політичних програм і знаючи, як поводяться в студіях і прямих ефірах українські політики, начебто можна здогадатися, що кількість учасників зовсім не означає якість наданої інформації. Ми звикли до того, що два українських політика – це скетч, три – цирк, а вісім – ярмарок марнославства, що переходить в рестлінг, але у випадку з ток-шоу «Народ проти», де ще додається десяток блогерів, вже можна припустити, що студія телеканалу ZIK – це поле битви самопрославляючих демагогів, причому десь на узбіччі обговорюваної теми всупереч надіям і словами Наталії Влащенко.

Зрозуміло, що поведінка запрошених не має відношення до формату програми, але вже з наступної години видно: поправки на досвід українських політичних шоу не були враховані, а регламент, який створений як інструмент стримування, скорочення тривалості політичного балагану, насправді тільки прискорює процес входження виступаючих в стан словесної несамовитості. Тому що за останні десять років українські політики звикли до того, що будь-яке ток-шоу – це трибуна для самоствердження і популізму замість конструктивного діалогу.

Акт 2

До бар’єра виходять Інна Богословська і Андрій Іллєнко. Починається битва думок.

– Ворог біля брами! Але є ж патріоти!

Російською говорять! Ви їх не визнаєте!

– Я визнаю! Але треба українську

Рятувати швидше! В Донецьку

Підвали переповнені людьми!

– Ви не відповіли на моє запитання!

– Відповів!

– Ні!

– Доки!

– Відповідайте: так чи ні!

– Звісно, так!

– Тепер прийшла моя година питання ставити!

– Я не боюся! Всі виживали років так 25, а освіта

На нулі! Ніхто

Не просвічував! Капіталізм!

Питання мови! Ментальність! Школа! Кореляція!

Збиток, Росія, демаркація

І прикордонна делімітізація!

– І що?

– І все!

Раптово лунає тривожний гудок. Інна Богословська і Андрій Іллєнко розходяться по своїх крамницях. До бар’єра виходять наступні батлери – Ігор Мосійчук та Ірина Сисоєнко.

Ігор Мосійчук:

Я вам хочу поставити лише одне питання, мадам. П’ятнадцяти секунд

Мені вистачить з головою. Питання просте: «Скажіть, чому

У проекті немає закону про медицину страхову?

Чого нав’язуєте ви медицину платну

Законам України всупереч?

Що буде робити ваша «Самопоміч»,

Коли в країні зменшиться кількість лікарень?

Коли останнього разу ви були в поліклініці районній?

І що ви скажете всім лікарям, які сидять без зарплати?»

Наталія Влащенко:

Я – модератор. Чи не забагато питань? Давайте два.

Ігор Мосійчук:

Так це все один, ви що!

Наталія Влащенко:

Ні-ні, я – модератор і залишаю два.

Тільки-но Ірина Сисоєнко починає відповідати, Ігор Мосійчук відразу її перебиває – і монолог переходить в перепалку всупереч регламенту і модератору.

– Ви чому ось це…

– Я не те!

– А де?

– Звідки знали вам? Ви у тих запитайте!

– Але це геноцид! Немає медицини!

– Мовчіть!

– А страховка? Хто заплатить?

– Міфи і легенди!

– Конкретно говоріть!

– Я говорю!

– Загинемо ми, а кров – на вас! Чума

На всі будинки!

Так проходять чотири раунди різного ступеня напруження між чотирма опонентами. Народ приречено аплодує, і починається музична пауза.

Спостереження літературознавця

Перша половина програми – нервова і напружена. Дискусія не завжди в’яжеться. Блогери також вставляють свої оцінки і коментарі, які відводять від теми передачі. У всьому цьому студійному хаосі думок і численних регламентів легко заплутатися. Знайти якесь незбиране зерно сенсу можна в рідкісних випадках, оскільки сенс і прозорість думки залежать від спікерів.

Наталі Влащенко зі змінним успіхом вдається тримати ситуацію під контролем, оскільки до деяких гостей (як, наприклад, до Іллі Ківи) неможливо достукатися. В результаті складна система регламенту мало не руйнується, коли сама Наталя забуває, що один з учасників повинен поставити питання опонентові. Вільний слухач Макс Бужанський, який раптово з’являється в найнесподіваніші моменти, порушує звичний плин дебатів – знахідка цікава, якби питання були конструктивними, але також це одночасно і перешкода для сприйняття, оскільки динаміка шоу різко просідає, а концентрація на основній лінії розмови (яка і без того розходиться) розсіюється ще більше.

Акт 3

Наталя Влащенко розповідає про новий регламент – глядачі повинні обрати лідера думок серед двох політичних команд, у яких буде по 150 секунд для того, щоб стисло і чітко (в ідеалі) викласти свою думку. Під чуйним керівництвом модератора народ обирає з двох сил найбільш переконливих спікерів.

У фінал словесних змагань виходять Інна Богословська і Андрій Іллєнко.

Наталія Влащенко:

Народ від вас почути жадає,

Кому ж від реформ жити буде добре?

Інна Богословська:

Мені боляче, але реформ нема.

Наталія Влащенко повертається до Андрія Іллєнка:

Відповіді чекаємо ми на питання найголовніше

Нашої програми. Ваше слово.

Андрій Іллєнко дивиться вдалину, намагаючись пригадати, про що взагалі програма.

Андрій Іллєнко:

Це олігархи і корупціонери винні!

Немає змін, немає люстрацій!

Під них ліг бізнес український!

Системна консервація!

Наталія Влащенко:

Так що, йдемо стріляти олігархат?

Андрій Іллєнко:

Не треба.

Наталія Влащенко:

Друзі, реклама! Ну а я нагадую,

Що це шоу в країні – найголовніше за інших!

Важливіше і єдине!

І тема наша – осінь реформ!

(Звертаючись до Андрія Іллєнка):

А до речі, що там Саакашвілі?

Спокійно обговорюють Саакашвілі, опозицію і партію «Свобода».

Наталія Влащенко, повертаючись до Інни Богословської:

А від кого б взяли грошей ви,

Щоб в політику повернутися?

Інна Богословська вимовляє величезну тираду, в якій немає ні імен, ні назв, ні реформ.

Іду я в президенти для того,

Щоб ламати систему!

До речі! Купуйте книгу – я ось написала…

До кінця передачі залишається 50 хвилин, учасники шоу переключаються з реформ на обговорення політики і історії, починають згадувати минулі образи і з’ясовувати відносини. Незважаючи на спроби Наталії Влащенко не дати програмі скотитися до рівня базару, галас поступово піднімається, звинувачень стає більше, блогери підхоплюються з місць, політики перебивають один одного, про тему програми всі успішно забувають – і головне шоу країни перетворюється на звичайне українське політичне шоу.

Глядачі намагаються повернути учасників у русло бесіди. На час їм це вдається, однак по виду деяких політиків можна припустити, що говорити про реформи їм не дуже цікаво.

Нотатки літературознавця

На 60-й хвилині програми з’являється ясність: діалог між двома опонентами під керівництвом модератора, який, втім, ледве-ледве влазить у встановлені тайми.

Блогери не ставлять запитань опонентам, а використовують шоу в якості власної трибуни для висловлювань, тим самим забираючи і виступаючих, і глядачів від основних питань на з’ясування відносин. Різкі стрибки з головної теми (реформи охорони здоров’я і освіти) на абстрактні не дозволяють скласти розуміння того, що вони собою представляють. Питання висять у повітрі – і весь другий раунд проходить в переходах на особистості і з’ясуванні, чия правда правдивіше.

На даний момент можна сказати, що «Народ проти» – це реанімоване шоу «Шустер Live» з більш активним ведучим. Однак 20 учасників з різних сфер і різних політичних поглядів будь-шоу перетворять на балаган навіть з сильним модератором. Складний регламент, створений як стримуючий словесні фонтани механізм, працює з перебоями – політики давно звикли, що телебачення виступає майданчиком для самоствердження. Безумовно, скандали і перепалки піднімають рейтинги, але називати програму «територією, де вирішує народ», не можна, тому що народ бере участь у ток-шоу тільки в якості декорації.

Наталія Влащенко, незважаючи на хвилювання, проявила себе більш сміливим ведучим, ніж Савік Шустер, намагаючись закривати роти гостям, які зовсім розперезалися в студії. Але якщо головна тема – осінь реформ, то чому друга половина передачі присвячена Саакашвілі, Магдебурзькому праву та Іллі Ківі, а не питанню реформ?

Жахливий і складний регламент, величезна кількість гостей, яким дається слово, постійно пропадає зв’язок головної теми з обговоренням в студії і невпевнена (поки що) модерація – це чотири якоря, від яких було б непогано позбавитися для того, щоб шоу «Народ проти» стало гідним продуктом, а не черговим майданчиком для популізму і демагогії в обгортці унікальності.