У дебютного фільму Сюзанні Гайнріх «Меланхолічка» дуже навіть переконлива історія – він встиг засвітитися на Берлінале, Роттердамському кінофестивалі та 48-й «Молодості». До речі, на київському кінофесті картина опинилася у позаконкурсній програмі Forma – за «сміливі кіноексперименти, які розширюють уявлення глядачів про сучасний кінематограф».
Головна героїня, сумна й на вигляд абсолютно беземоційна дівчина, яка постійно потрапляє в дивні та комічні ситуації. В принципі, режисер поставила абсолютно очевидні запитання для сучасної людини, але відповіла на них у досить оригінальний спосіб: можливо, меланхолія не така вже й страшна, як здається, і є не болісно-пригніченим станом, а, наприклад, політичним висловлюванням?
Головна героїня «Меланхолічки» вештається містом, шукаючи місце для ночівлі. Вона знайомиться з молодим чоловіком, для якого секс – це «просто ще один ринок». Її спроба написати книжку не виходить за рамки першого речення другого розділу. Їй немає місця між художніми галереями, студіями йоги і постіллю незнайомців. Замість того, щоб пристосуватися до заданої реальності, дівчина починає розглядати свою депресію як політичну проблему. І все це до біса смішно.
Безумовно, йдеться про «розчарованих двадцятирічних», які вже встигли розчаруватися в житті, розлучитися і навіть втратити здатність писати. Будь-яке слово здається нашій головній героїні банальністю, а думка – дурістю, поки вона не наткнеться на термін «емоційний капіталізм». Вивчення того, як емоційна й економічна сфери формують одна одну в пізньому капіталізмі, дали поштовх до подальшого вивчення теми. Тоді й виникла думка, що особисте не може залишатися особистим. Воно політичне. Воно має вплив і з ним повинні рахуватися. І далі буде ще веселіше.
Дивіться «Меланхолічку» з 20 червня у кінотеатрі «Жовтень» і стежте за сторінкою події у Facebook.
Фото: Kinove
