У понеділок ми розповідали вам про умови роботи Театру на Подолі Віталія Малахова та його міркування з приводу негативних випадів на адресу нової будівлі на Андріївському узвозі. У вівторок ви читали розмову художнього керівника Нового драматичного театру на Печерську Олександра Крижанівського. Олександр Володимирович ділився тим, як вони утримують театр, який знаходиться в житловому будинку, і нарікав на тих, хто сміє думати про знесення будівлі Театру на Подолі. У середу свою думку про проблеми незалежних колективів і любов народу покритикувати висловив художній керівник театру «Золоті ворота» Стас Жирков.
І ось сьогодні ми вже в театрі «Сузір’я» розмовляємо з його художнім керівником Олексієм Кужельним. Так що я дізналася про унікальну ситуацію в театральному суспільстві, про порожні актові зали міністерств, і про Театр на Подолі як про сучасне архітектурне явище.
«Вподобання у незалежних театрів різні, але проблема на всіх одна – це приміщення»
Фото тут і далі: Максим Лісовий
– У нашому місті чудова ситуація, я навіть сказав би, що унікальна, хоча в театральній спільноті всіе ситуації унікальні, – розповідає Олексій Павлович. – У 80-х роках був театральний бум, а зараз відбувається вибух народження нових театрів: незалежних, приватних, пошукових. І уявіть собі, що їх уже близько 60! Звісно, вподобання у цих театрів різні, але проблема на всіх одна – це приміщення. І тут є різні думки з приводу того, як вона має вирішуватися.
«Театр можливий де завгодно: і в підвалі, і на даху, і на сходах»
– Зараз вистава, яка зроблена в театрі на 80 місць, абсолютно гідна уваги тисячної зали, – каже Олексій Кужельний. – І сьогодні є багато людей, які вважають доцільним робити вистави на прокатних майданчиках. Київська спілка театральних діячів займається тим, щоб знайти якісь пропозиції. Наприклад, в наукових інститутах, міністерствах сьогодні стоять порожні актові зали. І це прекрасні можливості, щоб там виступали театри. Можливо, без репетиційної бази, чисто як прокатні. Це одне з рішень. Не кажучи вже про те, що театр завжди шукає несподіване місце для існування. Він можливий де завгодно: і в підвалі, і на даху, і на сходах. І я сподіваюся, що ця криза з приміщеннями надасть якийсь поштовх до пошуків.
«П’ять років держава фінансово не підтримує театральні постановки»
– Який стан справ з умовами приміщення в театрі «Сузір’я»?
– У нас дуже проста ситуація, – пояснює Олексій Павлович. – Наше приміщення спочатку не було театральним. Більш того, воно було таким занедбаним, що переді мною від нього відмовилися п’ятеро режисерів. І сьогодні ми сповідуємо аристократичний театр. В тому сенсі, що люди, які не уявляють свого життя без театру, не є майновими, але справжніми аристократами!
Звичайно, у всіх, хто має стаціонарне приміщення, є проблеми. Ми платимо умовну оренду. Але 90 відсотків – це утримання приміщення у відповідному стані. І не так-то просто у старовинному будинку в стилі модерн утримувати приміщення так, аби люди мали правдиву історію. Тому ми даруємо віяла, на яких зображені красоти нашого театру, в фойє грає музика, ми говоримо про давнину.
– Колись ми відмовлялися від підвалу, який давав нам Шевченківський район, – розповідає художній керівник «Сузір’я». – Ледь погодилися, щоб там був простір для декорацій і реквізиту. А потім ми зробили з цього приміщення мікросцену на 35 місць. Сьогодні мікросцени є не тільки у нас, тому я думаю, що це коридор в напрямку домашнього, інтимного, скромного за кількістю місць театру.
– Звичайно, все, що стосується приміщень і матеріальної бази театрів – це проблема в цілому світі, – зізнається Олексій Кужельний. – Але насправді у театрів є проблеми і більш масштабні – державне фінансування. Уже п’ять років держава фінансово не підтримує театральні постановки. А ось глобальна проблема – це незалежне від держави фінансування мистецтва за рахунок спонсорів і меценатів.
«Щодо технічного забезпечення, то український театр відстає всього на одне століття»
– Ми робимо по чотири прем’єри на сезон. Щоправда, це позбавляє нас можливості мати хороше технічне забезпечення. У порівнянні зі світовим театром в питаннях, що стосуються акторської гри і сценічних рішень, ми не пасемо задніх. Але що стосується технічного забезпечення, то насправді український театр відстає всього на одне століття.
– Подивіться на будинок поруч з Національною оперою України. Таке саме рішення: збережено перші два поверхи, а далі побудовано багатоповерхову кам’яницю з дзеркальними стінами. І нічого страшного! А який конфлікт був, що не можна цього робити. Театр на Подолі дуже добре вписаний в Андріївський узвіз. Я вважаю, що це сучасне архітектурне рішення. Те, що там виникає «чорний квадрат», давайте це обіграємо!
– Немає нічого поганого в тому, що у людей виникає асоціація з всесвітньо відомим твором киянина Казимира Малевича, – міркує Кужельний. – Моя пропозиція дуже просте: я вважаю, що верхня фасадна частина має стати великим екраном, на якому постійно демонструвалася б історія Андріївського узвозу, міста Ярослава, інформація про театри. Говорити треба не про те, щоб зламати, адже щось нове завжди сприймається важко. Треба зібрати 100 пропозицій про те, що можна змінити, обрати кращу, яка виключає тільки одне – пропозицію ламати. І тоді кияни обрали б найкращу ідею.
«Треба просто нормально подумати, як цю будівлю зробити природною частиною Андріївського узвозу»
– Ви розумієте, це перший театр, побудований після царизму, – продовжує Олексій Павлович. – Не перебудований з чогось, а побудований спеціально для театру. Тому в цій історії ще є і символізм! А багато хто хоче на цьому нажитися. Бо коли відкривали цю споруду, ті, хто прийшов з плакатами «Геть-геть!», зникли одразу, як пішли телеканали. Треба позбутися бажання попіаритись від бажання стати так би мовити «захисником старовинного Києва» і просто нормально подумати, як цю будівлю зробити абсолютно природною частиною Андріївського узвозу.
Ми з Мусею повністю згодні з Олексієм Кужельним: все треба вирішувати словом, а не знесенням, інакше все залишаться «з носом», а не з театром. У цьому наші думки співпали з іще одним театральним керівником. Але про це вже читайте завтра.
