Як спілкуватися із постраждалою людиною і не зашкодити їй

Журналістам слід бути обережними під час спілкування з постраждалими людьми, оскільки запитання репортерів можуть призвести до того, що людина психологічно зново переживе своє горе. Пам’ятайте, що перед вами не звичайний співрозмовник, не представник влади чи бізнесу, з якими ви звикли спілкуватися суворо. Це людина, яка пережила горе. Людина, у якої раніше все було гаразд, а потім усе різко змінилося.

Знайомство

Розкажіть співрозмовнику, хто ви, з якого видання і про що буде ваша історія. Залиште свої контакти, давши йому час подумати. Заздалегідь обговоріть ступінь публічності і те, які речі людина згодна розголошувати, а які розповість лише вам особисто.

Час і місце зустрічі має призначити співрозмовник. Якщо ви хочете поговорити на місці подій, переконайтеся що він емоційно стабільний для цього, запитайте, чи буде йому комфортно вести тут розмову і не наполягайте, якщо він не захоче. Контроль – це те, що втрачає людина під час трагедії і треба дати їй можливість відновити його.

Будьте готові до того, що інтерв’ю може затягнутися, що доведеться робити паузи або провести кілька зустрічей. Розкажіть співрозмовнику, що він може перервати бесіду в будь-який момент і продовжити її тоді, коли йому буде зручно. Людина також може скасувати інтерв’ю в останню мить, якщо зрозуміє що не в змозі вести розмову. Поважайте її вибір, запитайте, чи можна буде домовитися про бесіду пізніше.

Якщо постраждалий перебуває в лікарні або ж фізично погано почувається, спершу краще порадитися з його родичами і лікарями про те, коли найкраще взяти інтерв’ю і наскільки людина емоційно стабільна і взагалі готова до розмови. Звичайно, ваша мета – взяти інтерв’ю і розповісти історію. Але ця мета не повинна бути вищою за здоров’я і безпеку потерпілого.

Як поводитися

На початку розмови висловіть щирі співчуття («прийміть мої співчуття», «мені дуже шкода, що з вами це сталося»), але не перестарайтеся.

Краще обійтися без фраз на кшталт «який жах» і розумних слів, що розтлумачують ситуацію.

Ваше завдання – поговорити з людиною і написати історію. Ви не психолог і точно не знаєте, які фрази можуть підтримати, а які – навпаки вивести з рівноваги. Щирого співчуття і участі під час розмови буде достатньо.

Якщо ви говорите з матір’ю, яка втратила дитину, не варто демонструвати на заставці свого телефону фотографії дітей або переривати бесіду, щоб відповісти на їхній дзвінок. Не потрібно розповідати про свого чоловіка або телефонувати йому під час зустрічі з удовою. Не потрібно призначати зустріч людині, котра пережила військовий конфлікт, біля гучного будівництва. Усі ці дрібниці можуть ще більше «розхитати» її, слід заздалегідь усе продумати.

Не відволікайтеся під час розмови і не перевіряйте пошту зі смартфона. Краще вимкнути телефон або поставити його на беззвучний режим. Під час бесіди дивіться на співрозмовника, підтримуйте з ним візуальний контакт і застосовуйте техніки активного слухання. Будьте ввічливі і шанобливі, співчувайте, але не жалійте. Жалість дратує і принижує людей

Якщо людина при вас заплакала, не потрібно боятися і панікувати, намагаючись допомогти. Просто витримайте паузу. Плач – це нормальна реакція організму на стрес і біль. Зберігайте спокій і дочекайтеся, поки людина сама заспокоїться. Усе, що ви можете запропонувати їй в цей момент – серветки (тримайте їх напоготові) і склянку води.

Після того як людина заспокоїться, уточніть, може вона продовжити бесіду чи їй потрібно дати більше часу. Якщо візаві не може заспокоїтися, краще запропонувати завершити розмову і надати допомогу (зателефонувати родичам, лікареві), якщо він про це попросить.

Під час бесіди намагайтеся не плакати і зберігати спокій і впевненість. Не потрібно концентруватися на своїх почуттях. Однак також не забувайте, що спілкування з тим, хто отримав психологічну травму, неодмінно відбивається і на вас. Вам потрібно навчитися абстрагуватися, не брати такі ситуації близько до серця і пам’ятати, що ваша робота – просто розповісти історію. У будь-якому разі, вам потрібно ділитися своїми переживаннями з колегами або близькими, а в разі тривожності обов’язково звернутися до психолога.

Люди, які пережили травму, можуть бути емоційно нестабільні і навіть агресивні. Вам не слід терпіти агресію в свій бік, проте не треба й відповідати тим же. Спокійно і ввічливо попросіть не кричати на вас і не ображати. Якщо ж співрозмовник не заспокоюється, вам краще піти, сказавши, що ви готові поспілкуватися пізніше, коли він зможе говорити спокійно.

Як ставити запитання

Не питайте людину, що вона відчула у момент трагедії. Це запитання-кліше, яке емоційно розхитує потерпілого. Краще попросити розповісти про те, що з ним сталося і як він дізнався про трагедію, як вона на нього вплинула і як він живе зараз. Уточнюйте у співрозмовника, чи правильно ви зрозуміли його слова, звіряйте з ним факти.

Запитання мають бути простими і зрозумілими. Запитання, що починається зі слова «чому» може вивести людину з рівноваги. Вона провокує пошук причини події і винного. Це те, чим ваш співрозмовник займається постійно і що завдає йому болю.

Не перевантажуйте бесіду зайвими деталями трагедії. Деякі особливо травматичні моменти слід постаратися з’ясувати у нейтральних осіб і звести до мінімуму неприємні емоції і спогади у співрозмовника. Не тисніть на емоції і не «витискайте сльозу». Це може прикрасити вашу історію, але зашкодить її герою.

Пам’ятайте, що ваш співрозмовник має право на приватність і повагу. Обов’язково перевірте наприкінці свій текст з точки зору етики і подумайте, чи настільки важливі в ньому будь-які особисті дані постраждалих людей або зайві подробиці трагедії, чи не можуть деталі про вбивство або самогубство стати інструкцією для когось ще. Такі тексти краще дати переглянути колегам, яким ви довіряєте.

Заборонені прийоми

Не потрібно казати людині «я розумію», тому що ви не пережили її досвід. Навіть у тому разі, якщо ви були в схожих ситуаціях, пам’ятайте, що всі люди переживають стрес і горе по-різному. Фрази «я розумію» знецінюють почуття людини і дратують її.

Не розповідайте людині про свій досвід, навіть якщо він схожий з історією героя. Це непотрібні деталі під час бесіди і вони знову-таки знецінюють розповідь співрозмовника. Також не варто казати, що в тій ситуації, яка з ним сталася, все могло б бути ще гірше. Людина переживає сильну травму і для неї це вже найгірший варіант.

Не намагайтеся допомагати, радити, рекомендувати що-небудь доти, доки вас про це не попросять. Якщо ви прийшли брати у інтерв’ю, беріть інтерв’ю. Якщо вам здається, що ви можете чимось ще допомогти герою, запропонуйте наприкінці бесіди. Причім допомога має бути конкретна, а не абстрактна і ви повинні бути впевнені в тому, що зможете її надати. Не давайте марних обіцянок і сподівань.

Після інтерв’ю краще через кілька днів зв’язатися з людиною, подякувати їй ще раз за розмову і переконатися в тому, що вона не проти публічності і згодна на публікацію своїх слів. Це той випадок, коли інтерв’ю слід узгоджувати. У стані шоку людина може плутатися в деталях і не відповідати за свої дії. Також усі факти потрібно перевіряти ще раз у інших джерелах.

Коллаж: Назар Шешуряк