17 вересня протестантські релігійні громади організували на Майдані Незалежності в Києві масове святкування Дня подяки і безкоштовний виступ відомого мотиваційного спікера з Австралії Ніка Вуйчича.
Після цього цілий тиждень у соцмережах не вщухали суперечки, чому ЗМІ майже не помітили близько 150 тисяч людей на Майдані, але написали про приїзд Вуйчича і його зустрічі з ветеранами АТО.
Політолог Віктор Уколов написав 18 вересня у своїй колонці на «Українській правді» про те, що “українці-православні і українці-протестанти, як і католики та атеїсти, мають рівні права”: “І якщо телеканали ведуть прямі трансляції богослужінь у православних храмах на Різдво, Великдень і Трійцю, то чому б не показати перший всеукраїнський День подяки? Тим більше, що трансляція відбувалася на 26 країн шістьома мовами”.
Він також зазначив, що марш ЛГБТ, у якому брали участь кілька сотень людей, показували всі українські телеканали: “Навіть сьогодні вранці УП не дала жодного фото з Дня подяки, зате повідомила, що прем’єр Сербії взяла участь у гей-параді”.
В Україні, де православ’я вважається домінуючою релігією, протестантизм (домінує, наприклад, у США) досі вважається чимось ганебним, а парафіян протестантських церков нерідко називають сектантами.
Мабуть тому соромляться писати про протестантів і журналісти. Так, наприклад, журналіст Hromadske Настя Станко написала в коментарях у Facebook під постом у колеги з LB.ua про те, що цю тему складно вмістити в інформаційне поле, і що не хотілося б зводити приїзд Вуйчича до теми «протестанти і Бог».
“Країна і суспільство стрімко змінюються, і ми самі не завжди встигаємо відстежити ці зміни”, – написав у себе в Facebook блогер і журналіст Денис Казанський. – Нетипове для України протестантське свято раптом зібрало значно більше людей, ніж будь-яка православна хресна хода. І це при тому, що країна у нас нібито вважається православною. Раніше уявити собі таке було неможливо, а сьогодні це вже реальність”.
“Нік Вуйчич у православній країні з легкістю зібрав значно більше людей, ніж московський патріарх. Світ змінюється”, – додав він. Зі слів Казанського, українці автоматично продовжують вважати себе переважно православною нацією, хоча за кількістю активних віруючих протестанти швидко наздоганяють православну більшість.
Однак самі ж представники протестантських громад порадили колегам краще і активніше працювати з медіа, а не звинувачувати журналістів у табуюванні цієї теми. Так, співтовариство Misanthropic Church порадило ніколи не звинувачувати і не ображати публічно журналістів: “Якщо ти дозволяєш собі публічно не просто критику, а образливі звинувачення «продажні медіа», «ЛГБТшні підстилки», «журнашлюшки», то знай: ти ставиш хрест на своїй майбутній присутності в медіа”.
“Звинувачуючи оточуючих у тому, що про вас не розповіли в медіа, ти передусім розписуєшся у власній некомпетентності. У тому, що погано висвітлили якусь подію, винен насамперед піарник/прес-секретар або той, хто відповідає за комунікації”.
“Медіа нічого тобі не винні. 100 тисяч людей на головній площі країни – це не інформаційний привід. Виступ спікера з банальними гаслами – це не інформаційний привід”.
“Медіа – це бізнес. Медіа продають інформацію. За умовні 3 хвилини сюжету в прайм-тайм одночасно конкурують десятки, якщо не сотні подій, людей і організацій”.
У Misanthropic Church порадили протестантським лідерам в Україні та їхнім прес-службам розвивати інформаційну інфраструктуру, вибудовувати відносини зі ЗМІ, інвестувати в комунікації, наймати професіоналів і залучати експертів.
“Ти наймаєш професіонала, який має досвід роботи в світському секторі, з базою контактів журналістів. Ти платиш йому зарплату не нижче середньої на ринку. А ще краще – вище, тому що одна справа (з точки зору кар’єрних перспектив) працювати в релігійній організації чи в міжнародній компанії або відомій громадській організації.
Ти готуєш медіаплан на місяць, квартал, рік, де розписуєш усі свої активності і як вони будуть відображені в медіа. І бажано робити якомога більше прес-конференцій.
Ти проводиш для журналістів серію неформальних заходів: прес-сніданки, прес-тури, тренінги (як писати про релігію). Ти вибудовуєш взаємини, розповідаєш про себе, відповідаєш на всі незручні запитання. І працюйте зі спікерами від церков і організацій. Влаштовуйте їм тренінги з ораторського мистецтва, як себе вести на прес-конференції, вчіть їх писати авторські колонки”.
Поки ж бачимо, що люди вважають за краще не помічати чималу частину суспільства біля себе, журналісти не вміють про це писати і соромляться теми протестантизму, а релігійні лідери не працюють зі ЗМІ належним чином, щоб з’явитися в інформаційному полі країни.
