«Заповнити порожнечу» (Lemale et ha’halal) 2012
_
_
Режисер: Рама Бурштейн
У ролях: Хадас Ярон, Ііфтах Кляйн, Іріт Шелег, Шаїм Шарір, Разія Ізраелі
Фільм «Заповнити порожнечу» не лише дає нам унікальну можливість потрапити в закритий світ ортодоксальних хасидів, це ще й суто жіночий погляд на релігійну громаду, яка продовжує жити за своїми законами, незважаючи на всі соціальні революції останніх ста років.
Зрозуміло, жінці тут відведена особлива, підкорена роль, і про цю роль кінематографісти Ізраїлю вже висловлювалися не раз і не два. Проте фільм Рами Бурштейн дещо про інше. «Заповнити порожнечу» передусім – пронизлива мелодрама про любов, яка розгортається в найбільш, здавалося б, несприятливих для цього обставин. Тонка постановка, ретельно продумана в кожному слові і жесті (лише сценарій Рама Бурштейн писала близько семи років, не враховуючи часу, витраченого на пошук фінансування) і напрочуд гарне кіно про обов’язок і почуття.
Виконавиця головної ролі Хадас Харон отримала за цю роботу більш ніж заслужений «Кубок Вольпі» в номінації «Найкраща жіноча роль».
«Ліван» (Lebanon) 2009
_
_
Режисер: Шмуель Маоз
У ролях: Йоав Донат, Ітай Тіран, Ошрі Коен, Майкл Мошонов
На останньому Венеційському МКФ «Фокстрот» Шмуеля Маоза отримав «Срібного лева» – другий за значимістю фестивальний приз. А в 2009 році його ж «Ліван» став першим фільмом у історії Ізраїлю, який отримав на Мострі головний приз, «Золотого лева».
«Ліван» варто було б показувати дітям у рамках шкільної програми разом із фільмами «Іди та дивись» і «Апокаліпсис сьогодні»: за рівнем художньої сили і надзвичайного жаху «Ліван» не поступається ні притчі Копполи, ні шоковій тактиці фільму Елема Клімова.
Почему на МКФ в Венеции освистали новый фильм Даррена Аронофски
Учасник Ліванської війни 1982 року, колишній танкіст Маоз знімає свій фільм виключно всередині танка, і це виглядає так, ніби герої «Лівану» потрапили в пекло ще живими. Замкнений всередині екіпаж бачить світ навколо, до межі наповнений болем і смертю, виключно через приціл – складно придумати дохідливіший образ нелюдської жорстокості війни.
Однозначний шедевр, «Ліван», незважаючи на силу (і навіть жорстокість) матеріалу, переглядається на одному диханні, що не відвести очей. Гіора Беячу цілком заслужено отримав премію European Film Awards за найкращу операторську роботу, а також національного «Оскара» – премії «Офір».
«Аджамі» (Ajami) 2009
_
_
Режисери: Скандер Копті, Ярон Шані
У ролях: Фуад Хабаш, Ібрагім Фреге, Скандар Копті, Шахір Кабаха, Еран Наїм
Один із найкращих кримінальних фільмів Ізраїлю останніх років зі складносурядним сценарієм, в якому відчутний вплив драматургії Стівена Гаана («Трафік», «Сіріана»). У Аджамі, бідному передмісті Яффи, де пліч-о-пліч живуть єврейські та арабські сім’ї, розгортається п’ять історій, кожна з яких закінчується погано – а інакше й бути не може: саме повітря Аджамі сповнене бідності і відчаю.
Ці п’ять історій про спроби переграти долю вельми правдоподібно розіграні непрофесійними акторами. Живі типажі, як ніби зійшли на плівку просто з кривих вуличок Аджамі, і майже документальна манера зйомки в природних локаціях бідняцьких околиць, що так нагадує ранні фільми Пазоліні, створюють потужний ефект – навіть не присутності, а співучасті, нібито стоїш просто за спиною персонажів.
Цілком очікувано фільм зібрав невеликий урожай престижних кінематографічних нагород: тільки на батьківщині «Аджамі» був відзначений п’ятьма преміями «Офір».
«Візит оркестра» (Bikur Ha-Tizmoret) 2007
_
_
Режисер: Еран Колірін
У ролях: Сасон Габай, Роніт Елькабец, Салех Бакрі
У «Візиті оркестру» герої фільмів Акі Каурісмякі зустрічаються в невеликому містечку, захованому десь у ізраїльській глушині, з персонажами стрічок Джима Джармуша. Поліцейський оркестр із Єгипту, який виглядає в своїй чепурній блакитний уніформі не менше екзотично, ніж учасники рок-групи Leningrad Cowboys на безкрайніх просторах Сибіру, плутає автобусні маршрути і опиняється там, де його зовсім не чекали.
«У «Візиті оркестру» герої фільмів Акі Каурісмякі зустрічаються в ізраїльській глушині з персонажами стрічок Джима Джармуша»
«Прогулянка по воді
» (Walk on Water) 2004
_
_
Режисер: Ейтан Фокс
У ролях: Ліор Ашкеназі, Кнут Бергер, Керолайн Пітерс, Гідеон Шемер
Фільми Ейтана Фокса за сценаріями його багаторічного партнера Галя Уховського широко відомі в ЛГБТ-тусовці. І хоча цій історії кілера спецслужб, який після самогубства дружини переосмислює своє життя, дісталося від критиків (нібито за слабкий сценарій і надмірний мелодраматизм), саме «Прогулянка по воді» здається найбільш вдалою роботою тандему Уховський/Фокс.
«Прогулянка по воді» – це й шпигунський детектив, і роуд-муві, й бадді-муві, і гей-мелодрама, і сімейна драма, та водночас ні се ні те: фільм мінливий і невловимий, як саме життя. Але саме ця жанрова невловимість і створює цікаву оптику, через яку глядач ніби підглядає за чужим життям, абсолютно унікальним у своїй автентичності. Відчуття смаку і міри підвело авторів тільки раз, на підступах до фіналу, коли вбивця з МОССАДу плаче та кається у своїх гріхах в обіймах онука нацистського злочинця. Звучить жахливо – як це, власне, і виглядає на екрані, та загалом кіно вийшло більш ніж гідним. Призер Берлінале-2004.
«Друзі Яни» (Ha-chaverim shel’ Yana) 1999
_
_
Режисер: Арік Каплун
У ролях: Евелін Каплун, Нір Леві, Шміль Бен Арі, Моско Алкалай
Оптимістична трагікомедія про поневіряння молодої прекрасної репатріантки в перші роки життя в Ізраїлі – її роль грає і справді прекрасна Евелін Каплун, яка емігрувала з Ленінграда в 1990 році.
10 главных фильмов независимой Украины
Мабуть, «Друзі Яни» – найбільш «радянський» фільм виробництва Ізраїлю: не тільки Евелін, а й режисер фільму (і чоловік за сумісництвом) Арік Каплун, який багато років збирав гроші для дебютної постановки, і сценарист Семен Винокур, який ще до репатріації написав перебудовну комедію «Бля, або Сеніт зон», як ви вже здогадалися, колишній наш народ. Це накладає певний відбиток на стиль: найбільше «Друзі Яни» нагадують типове пострадянське кіно початку дев’яностих, тільки розігране в екзотичних локаціях – згадайте хоча б «Паспорт» Георгія Данелії.
Головний атракціон фільму, любовні ігри в протигазах під час повітряної тривоги, що вносить зайвий відтінок сюрреалізму в цю загалом милу і добру історію. Проте зараз «Друзі Яни» більшою мірою – документ епохи, непростий для всіх: і для країни (Ірак бомбив Ізраїль, тому й протигази), і для молодих репатріантів, наших з вами колишніх однокласників і сусідів, які змушені знову будувати своє життя в чужій країні.
