«Телекритика» вже публікувала повний список номінантів, а напередодні оголошення переможців вирішила пройтися основними претендентами. Нижче – 9 найгучніших фільмів шорт-листа, які отримали дві та більше номінацій.
«Dzidzio Контрабас» (реж. Олег Борщевський)
Номінації: найкращий фільм, найкращий актор (Михайло Хома), вибір глядача.
Творці авантюрно-комедійного істерну «Dzidzio Контрабас» домоглися багато чого: зуміли заробити на фільмі (що рідкість для українських реалій), експортувати фільм у Китай (що рідкість для китайських реалій) і образити віруючих, що зовсім не рідкість. Якщо «Dzidzio» отримає нагороду в результаті глядацького голосування, це буде більш ніж справедливо; якщо ж – у якомусь паралельному всесвіті – найкращим фільмом року його назвуть кіноакадеміки, до них буде багато запитань. (Ми, звичайно, пам’ятаємо, що «Дзиґа» – це «український “Оскар”», але копіювати американських колег, називаючи «Найкращим фільмом» найсумнівнішого номінанта – погана ідея.) Актор Олексій Вертинський і зовсім долив оливи у вогонь, описавши процес зйомок «Dzidzio Контрабаса» так, наче це була українська версія сумнозвісної «Кімнати». Що ж, народне кіно – воно таке.
«Кіборги» (реж. Ахтем Сеїтаблаєв)
Номінації:найкращий фільм, вибір глядача, найкращий актор (В’ячеслав Довженко), найкращий актор другого плану (Віктор Жданов), найкращий оператор-постановник (Юрій Король), найкращий художник-постановник (Шевкет Сейдаметов), найкращий сценарист (Наталія Ворожбит), найкращий художник із гриму (Ліліана Хома), найкращий художник із костюмів (Надія Кудрявцева), найкращий звукорежисер (Антон Бржестовський).
Екранізувати події національної історії по свіжих слідах – справа важка, але суперечки навколо «Кіборгів» в основному стосувалися не достовірності фільму (хоча за капелана-танкіста й інші деталі творців усе ж покритикували), а плагіату. Письменник Сергій Лойко вважав, що оригінальний сценарій Наталії Ворожбит не такий вже й оригінальний для тих, хто читав його книжку «Аеропорт». (Українську кіноакадемії, яка номінувала фільм у відповідній категорії, це не збентежило.) Хоча думки з приводу «Кіборгів» як художнього фільму розділилися навіть серед ветеранів АТО, ефективність стрічки як наочного посібника про те, що відбувається на сході України незаперечна – з просвітницькою метою «Кіборгів» показали навіть у Конгресі США. Тож номінація в категорії «Найкращий фільм» – мабуть, аванс Сеїтаблаєву, а ось в технічних категоріях усе цілком заслужено.
«Припутні» (реж. Аркадій Непиталюк)
Номінації: найкращийфільм, найкращий режисер, вибір глядача, найкращий актор (Дмитро Хом’як), найкраща актриса (Олена Узлюк), найкращий актор другого плану (Яків Ткаченко), найкраща актриса другого плану (Ніна Набока), найкращий оператор-постановник (Олександр Рощин), найкращий художник-постановник (Євгенія Лисецька), найкращий художник із гриму (Тетяна Герлак), найкращий художник із костюмів (Марина Коломієць).
«Життєва комедія» (саме так позиціонували творці фільму своє дітище) – це не винахід «Припутніх», а цілком собі поширений міні-жанр країн колишнього соцтабору. Ізольована спільнота зі своїми звичаями, побутова «чорнуха» і разючий як грім гумор: у чехів на такому матеріалі вийшов абсурдний «Гном» з його пародією на людську мову, у нас же – цілком правдоподібні «Припутні» з цілком правдоподібним суржиком. Але заслуга фільму не в легалізації просторіччя, а в тому, що соціальна драма на тлі загниваючого села Припутні не скотилась у моралізаторський епос про вселенське зло, як це часто буває в кіно України і сусідніх екс-республік СРСР. Ось це – й справді сміливо.
«Рівень чорного» (реж. Валентин Васянович)
Номінації: найкращий фільм, найкращий режисер, найкращий оператор-постановник (Валентин Васянович), найкращий художник-постановник (Владислав Одуденко), найкращий сценарист (Валентин Васянович), найкращий звукорежисер (Сергій Степанський).
Зазначені вище «Припутні» – не єдиний лінгвістичний експеримент українських кінематографістів. Набагато похмуріший дослід над художньою мовою поставив режисер Валентин Васянович, що заглушив діалоги непрофесійних акторів зовнішнім шумом. (До речі, Васянович був оператором іншого «органічно німого» фільму – «Племені» Мирослава Слабошпицького.)
«Стрімголов» (реж. Марина Степанська)
Номінації: найкращий фільм, найкраща актриса (Даша Плахтій), найкращий актор другого плану (Олег Мосійчук), найкраща актриса другого плану (Лариса Руснак), найкращий композитор (Микита Моісеєв), найкращий звукорежисер (Сергій Степанський), найкращий художник із гриму (Олена Ходос).
«Стрімголов» отримав приз глядацьких симпатій на найпрестижнішому фестивалі у Франції і приз професійної секції фестивалю у Вільнюсі, завдяки чому був показаний на Каннському кіноринку. Виконавиця головної ролі Даша Плахтій удостоїлася нагороди на Міжнародному фестивалі авторського кіно. Дифірамби фільму співали видання масштабу Variety. Що такого може отримати пронизлива драма Марії Степанської на батьківщині, чого вона ще не була удостоєна за кордоном? Ну, принаймні – приз за найкращу роль другого плану: якщо лінія кохання головних героїв змусила критиків говорить про «майже французьке кіно», то Олег Мосійчук у ролі владного діда – майже шекспірівський.
«Чужа молитва» (реж. Ахтем Сеїтаблаєв)
Номінації: найкраща актриса (Лілія Яценко), вибір глядача.
У категорії «Вибір глядача» шансів у цієї історичної драми відчутно менше, ніж у суперників – але тільки за рахунок того, що «Чужа молитва» вийшла майже рік тому (у травні 2017 року), і враження про фільм встигли витіснитися – зокрема й новою картиною Сеътаблаєва. А дарма: фільм «Чужа молитва», що базується на реальних подіях 1940-х років у СРСР – а саме історії кримської татарки, яка врятувала 88 дітей-сиріт від смерті та депортації, – може, й не найсильніша художня стрічка, але (як і «Кіборги») є безумовно важливим соціально-політичним виступом.
«Червоний» (реж. Заза Буадзе)
Номінації: вибір глядача, найкращий художник із костюмів
І ще одна історична драма в декораціях СРСР 1940-х: цього разу в гостросюжетному (наскільки дозволяла уява Андрія Кокотюхи) форматі. До періоду сталінських репресій українське кіно зверталося і буде звертатися ще неодноразово, і чи заслуговує історія Данила Червоного, який потрапила до ГУЛАГу, якихось особливих регалій – велике питання. Зате щодо потрапляння в «костюмну» номінацію запитань немає: для історичного фільму вона все ж більш логічна, ніж для стрічок, де дизайнерам залишалося відтворити фасони сучасного села («Припутні») або камуфляж.
«Лагідна» (реж. Сергій Лозниця)
Номінації: найкращий режиссер, найкращий сценарист.
Завершуємо нашу добірку двома потужними зразками копродукціі. Переломна екранізація повісті Достоєвського «Лагідна» виходить приблизно раз на десятиліття (хоча в 60-х план був перевиконаний, коли Une femme douce француза Робера Брессона і Krotká чеха Станіслава Барабаша вийшли в один рік). «Лагідна» Лозниці – одна з найвільніших інтерпретацій, але при цьому вона відповідає водночас і канону брутальної пострадянської драми, і старорежимним рефлексіям першоджерела. Головна героїня (Василина Маковцева) вирушає в паломництво до чоловіка, який відбуває покарання в одній із сибірських колоній, але це місце недосяжне (і незбагненне) не менш ніж Замок Кафки. «Лагідна» – чи не єдиний фільм шорт-листа, зі справедливістю номінацій якого важко посперечатися.
«Межа» (реж. Петер Беб’як)
Номінації: найкраща актриса другого плану (Римма Зюбіна), вибір глядача.
З контрабанди почали, контрабандою і завершимо. Ось тільки бандит Адам, під керівництвом якого снують через словацький кордон «челноки» із сигаретами – це вам не наївний дурник Дзідзьо з його посіпаками, тож і «Межа», як би він не скочувався в хвацьку східноєвропейську комедію, залишається передусім кримінальним трилером. Драйв і актуальна тема, аншлаг у кінотеатрах – і ось уже фільм, про українське походження якого на низці фестивалів навіть не згадали (адже режисер – словак), змагається за приз глядацьких симпатій з вітчизняним кінопромом. А ось Римму Зюбіну з таким же успіхом можна нагородити практично в будь-якій її ролі, але, мабуть, дарувати ще одну номінацію «Dzidzio» з боку кіноакадеміків було б просто непристойно.
