Не в останню чергу причиною такої неуваги стала репутація продюсера, сценариста і режисера фільму. Після пересиропленого «Часу» (та ще й із Джастіном Тімберлейком у головній ролі) ніхто вже не чекав одкровень від автора фантастичної у всіх сенсах «Гаттаки» і сценариста «Шоу Трумена».
_
_
На обережне сприйняття «Аноніма» вплинув ще й фактор Netflix’а. Зростаюча гігантськими кроками інтернет-платформа останнім часом щедро брала під своє крило майстрів небанальної кінофантастики, але на виході Алекс Гарленд з його «Анігіляцією» (меншою мірою) і Данкан Джонс з досить безглуздим «Німим» показали себе, швидше, збитими льотчиками.
Трейлер «Аноніма» теж не викликав особливого інтересу. У кадрі бігав із пістолетом обважнілий Клайв Овен («Дитя людське»), а комп’ютерну графіку ще тридцять років тому вважали б застарілою. Тим часом, Ендрю Ніккол зняв один із найкращих фільмів за свою кар’єру.
На перший погляд, «Анонім» навмисно, практично зухвало старомодний – від неспішного темпу до класичної схеми film noire. На екрані з великою любов’ю відтворені всі складові «чорного» кіно: нещасний поліцейський, який то п’є, то тупить у антуражі холодного ворожого міста, не забуваючи прикурювати одну за одною. Є фатальна красуня, якій можна довіряти. І, звичайно ж, розслідування таємничого вбивства.
«”Анонім” корисно подивитися молодим українським кінематографістам – як майстер-клас: як зняти фантастичний фільм за невеликі гроші»
Кадр в’язне у темряві темних кутів нарочито гігантських локацій: чи це поліцейський відділок, чи офіс фінансової компанії або шикарні дизайнерські квартири персонажів – усі ці простори тяжіють над героями, підкреслюючи їх нікчемність і беззахисність перед системою.
Що природно – адже це глобальна комп’ютерна система, яка контролює кожного громадянина: ніякої анонімності, гранична прозорість приватного життя перед державою. Темрява дає єдину ілюзію приватності, але дуже умовну – адже в будь-який момент поліцейський чиновник може завантажити файли з твоєї голови і дізнатися про тебе все. Злочинності в звичному нам розумінні більше немає, і на перший погляд може здатися, що це цілком адекватна плата за втрату анонімності. Інше питання, що від такого життя іноді хочеться стрибнути з даху.
Ендрю Ніккол створює свій фільм з тим щирим нахабством простоти, що властиве істинним художникам – знімаючи так, ніби за його спиною немає і не було ні столітньої історії кіно, ні 35-літніх традицій кібернуару. Він вільно бере своє там, де бачить своє, але при цьому полемізує з джерелами.
Дотепний приклад інтерактивності в кіно: режисер вписав у свій фільм історію його героїв у прямому сенсі цього слова.
_
Якщо творці «Німого» і «Видозміненого вуглецю» не задумуючись запозичують візуальну естетику «Того, хто біжить по лезу», то Ніккол, спираючись на дизайнерські рішення знаменитого фільму Ріддлі Скотта, створює власну версію вигляду мегаполісу майбутнього. Барочні надмірності архітектури Міністерства інформації в не менш легендарній «Бразилії» переплавилися у настільки ж величезні, але холодні й темні простори поліцейської дільниці в «Анонімі». Замість комп’ютерів у «Матриці» з її ідеєю множинності світів – відсутність девайсів як таких і екзистенціальний жах людини, чия звична і така безпечна картина світу зламалася раз і назавжди.
Звичайно ж, Нікколо пощастило: коли він тільки замислювався в своєму новому фільмі про мінливість втрати приватності в соціальних мережах, грянув скандал з компанією Cambridge Analytica, якій Facebook зливав дані про своїх користувачів, і гіпотетичне майбутнє «Аноніма» обернулося не найприємнішою реальністю. Гостра актуальність порушених тем надає фільму додаткових граней, змушуючи згадати новели Борхеса: класичні за формою (а нуар і вестерн – найтрадиційніші жанри з точки зору форми), але з багатошаровими меседжами. Окреме спасибі режисерові, що всі закладені смисли не проговорюють прямо, як це люблять робити, наприклад, брати Нолани.
Наостанок залишається побажати удачі Netflix, які після непорозумінь на зразок «Яскравості» і «Німого» нарешті вистрілили фантастичним арт-кіно, за яке не соромно. Шкода тільки, що цього ніхто особливо не помітив.
