Про скасування засідання
Сьогоднішнє засідання скасоване. Це скасування мало бути анонсоване в нормальний спосіб, який ми вчора узгодили. Бо голова Нацради ще вчора звернувся листом із пропозицією узгодити скасування засідання і продовжити дискусію. Але, на жаль, він оголосив про перенесення засідання на сайті Нацради трохи у маніпулятивний спосіб, як на мене, написавши про відсутність кворуму. Хоча я запропонувала конструктивний шлях – скасувати засідання; продовжити розгляд ситуації на комітеті Верховної Ради, бо комітет свободи слова запропонував цей майданчик для розгляду проблеми; погодити порядок денний у відкритий і справедливий спосіб, тобто через колективне обговорення, а не вивішування на сайті однією групою, щоб інша група дізналася з анонсу. Також я запропонувала винести найгарячіші питання, тобто мовлення на кордоні (хоча його теж вживають для маніпуляції, це не таке проблемне питання), затвердження переходу на «цифру» та ліцензування.
Це все було мною та моїм колегою Олегом Чернишем запропоновано, але поки що засідання знову скасували у звичний спосіб, що в свою чергу знову викличе хвилю дезорієнтованих гасел у громадськості. Але я спокійно ставлюся до початого. Я сподіваюся, що сьогодні буде оголошено цей порядок денний, який ми запропонували, наступного тижня відбудеться обговорення в комітеті свободи слова. До цього процесу зараз приглядаються депутати, які нас обирали в регуляторний орган, їм також потрібна відкритість і зрозумілість. Я сподіваюся, що обійдеться без політичного використання цієї ситуації. І в такий спосіб може бути відрегульована нормальна робота. Я вважаю, що це нормальний процес.
Про загальну ситуацію в Нацраді
Я гадаю, що це оздоровчий процес. Зіткнення невмирущої старої системи з вимогами нового часу, обраного суспільством, що потужно заявило свій демократичний вибір. Тобто з одного боку – горе нашого часу: популізм, котрий гарними патріотичними декораціями маскує старі механізми управління, вживає регулятор для створення лояльного сприяння одним і стримування інших у конкурентних змаганнях та, на жаль, в політичному протистоянні.
З іншого боку – час і завдання демократії формулюють потребу в утвердженні справжньої незалежності регуляторного органу, завдання якого у відкритий та прозорий спосіб утверджувати інформаційний простір, де панівними мають бути етика і мораль, беззаперечна святість дотримання законів держави, що виборює свою самостійність, а отже – свобода слова в її не спотвореному вигляді, коли нею можна оперувати, як віжками, для управління.
Для зміцнення інформаційної безпеки суспільства шкідливе створення груп впливу всередині регулятора. Результативність демократизації суспільного життя України сьогодні дуже крихка, і в будь-який момент може бути перекреслена вольовими рішеннями владних структур, хто б це не був.
Є такі особливі моменти в розвитку нового суспільства, коли старі підходи проявляють свою невмирущість. Вибори, наприклад. Тоді особливо треба захищати відкритість, зрозумілість, публічність базової, осоновоположної умови інформаційного простору країни – процесу ліцензування. Простими словами – мовлення й забезпечення громадян держави інформацією не може «переділятися» через потаємні домовленності.
На мою думку, сьогодні має вирішитися головне: регулятор має утвердитись як реально незалежний орган, що формується не за принципом підкоренності певним гілкам влади, як справді колегіальний, захищений від політизації орган, що сприяє розвитку якісного медіапростору.
Мій спосіб боротьби за це – широка й беззастережна публічність.
Про цифрові ліцензії
Непродовження комусь із каналів, які сьогодні стоять на порядку денному, ліцензій означає, що при вимкненні аналогового способу поширення сигналу, вони будуть доступні лише в іншому просторі, не в «цифрі», перестануть бути доступні глядачам. Тобто люди, які звикли дивитися той чи інший канал, будуть обмежені у доступі до цього мовлення. Відповідно, такий момент може бути використаний для зведення рахунків тими, хто формує всередині регулятора певні механізми впливу на мовників. У разі загрози непродовження ліцензій канали можна змушувати до лояльності тим чи іншим групам впливу, до страху зникнути, як інформаційний ресурс, якщо не будуть виконані певні поставлені умови. Тобто, це дуже недемократичний результат. А може бути навпаки. Якщо ліцензування буде відбуватися зрозуміло, прозоро, під широким публічним поглядом, до якого ми зараз і звертаємось, то відповідно ліцензії отримають усі, хто не порушував закон, що було встановлено регулятором. Але це не скасовує того, що усі мовники повинні дотримуватися законів і свято берегти інформаційну безпеку країни, що є особливо важливим сьогодні.
Я хочу наголосити на тому, що ми не говоримо про якісь певні канали. Просто сьогодні в абсолютно маніпулятивний спосіб через ресурси самого регулятора поширюються чутки, що деякі члени Нацради виступають лобістами певних груп. Це абсолютно голослівне звинувачення. Я особисто виступаю за те, щоб усі мовники, які не порушують закони держави, які працюють на державу, які є джерелом отримання незаангажованої інформації (а це мільйони глядачів по всій країні), не були обмежені у мовленні через ліцензування. І щоб вибори, які насуваються у нас в країні, не ставили мовників у позу догідливого песика, який очікує, що його не покарають, щоб їх не змушували узгоджувати свою політику із всемогутніми силами.
«Регулятор має бути по-справжньому незалежним, захищеним від політизації органом»
Але, підкреслю, що йдеться не про певні мовні групи, а про справедливе ставлення до усіх. Коли члени Нацради, голосуючи за столом, не створюють кворум для рішення, на яке хтось впливає, а розуміють, за що вони голосують. Уся ця ситуація навколо Нацради – це не боротьба між групами, олігархами та кланами. Це боротьба за незалежність рішень регуляторного органу. Ми перебуваємо сьогодні у спільній європейській платформі регуляторів. Нацрада представлена у Міжнародній асоціації з регулювання EPRA як один із дуже поважних європейських регуляторів, який поділяє принципи зміцнення свободи слова, що дуже важливо, у її чистому неспотвореному вигляді. І цей імідж – це головне, особисто для мене. Тому цей публічний виступ, до якого я змушена була вдатися, він зовсім не говорить про якісь особистісні стосунки чи намагання вибороти для себе піар-бонуси. Це є той гучний крок, до якого я змушена була вдатися після років відстоювання цього усередині. Це не перший випадок, як його намагаються трактувати, а уже заявлений давно спосіб утвердження публічних принципів.
Якщо ми сьогодні підійшли до питання ліцензування напередодні виборів, то я хочу захистити базовий інтерес держави – прозоре, справедливе і не спотворене ліцензування.
Про майбутнє Нацради
Нацради завжди мінялися відповідно до процесів, які існували в державі. Нацраду завжди намагалися використати, це показує історія. Але чинна Нацрада ще має шанс залишитись такою, якою вона задекларована, тобто органом із новим демократичним баченням своєї місії. Заради справедливості хочу додати, що все, що було зроблено та зафіксовано у звіті Нацради щодо розвитку інформаційного суспільства – це велика робота, яка була зроблена. І яка дає тверду базу, щоб залишитись незалежними незаангажованими у серйозний випробувальний момент. Тому, якщо Нацрада сьогоднішню ситуацію сприйме не як спробу розколу чи блокування, як це дехто подає, а як спробу повернення до незалежного регулювання, то вона ще може завершити свою каденцію достойно. Якщо регулятор дійде згоди з ключових питань та припинить спроби підігрування комусь, то він ще може залишитись цільним і стабільним, таким, що слугує інтересам суспільства, а не використовує суспільство для підтримки деструктивних процесів.
Крім того, цей процес має сприяти розробці тих законодавчих змін, які парламент має врахувати під час створення нових законів щодо Нацради та щодо аудіовізуального простору, коли будуть удосконалені принципи вибору і затвердження членів регулятора, будуть підвищені вимоги до їхнього досвіду, незаангажованості до певних мовників та політиків.
«Процес звільнення регулятора від совкових традицій треба неухильно продовжувати»
Чи зможе Нацрада працювати надалі?Зможе на повну, якщо внутрішні процеси не будуть постійно пристосовуватися до «вимог ситуаціі» (функціонал не переглядатиметься на користь заангажованих членів). Наприклад, коли порядок денний буде узгоджуватися з усіма, а не групою «домовлятиметься», а решта дізнаватиметься про нього на сайті; коли результати моніторингів не треба буде шукати й не знати, чому одні виносяться, а інші готуються довго, і т. д.
Чи стане це реальністю швидко? Не думаю. Але процес звільнення регулятора від совкових традицій треба неухильно продовжувати.
Заголовне фото: «UA: Суспільне мовлення»