У 1998 році український телеефір поповнився черговим каналом. Історія того «Нового каналу», який ми знаємо зараз, почалася формально у середині 90-х, коли телекомпанія NCU отримала першу ліцензію на мовлення на 50-й телечастоті. Ефірний час ділився по 12 годин – першим про право мовлення на цій частоті заявив телеканал СТБ, запустивши ефір у 1997 році. Про власника решти 12 годин ефірного часу було нічого невідомо аж до зими 1998 року. Тоді в українських газетах заговорили про новий канал, який незабаром так і зареєстрували у всіх офіційних документах, а 25 лютого 1998 року «Новий» із кумедним логотипом у кружечку почав своє мовлення.

Логотип нового каналу, 1999 рік

Перший час сітка «Нового» не становила ніякої конкуренції таким монополістам ефіру, як 25-й, 7-й або 30 канал. Ефірне мовлення, що відбувалася в основному в денний час, не заходячи в прайм, складалося з радянських і зарубіжних художніх і документальних стрічок, а також з програми про музику. Саме таким був «Новий канал» аж до 15 липня 1998 року. Того літа Національна рада з питань телебачення і радіомовлення виділила каналу 52-ту частоту, тим самим розділивши ефірне мовлення СТБ та «Нового». Першим авторським проектом каналу стала «Студія», яку вели Лідія Таран і Анастасія Образцова. Сьогодні складно сказати, про що була ця програма, оскільки залежно від часу доби ведучі могли озвучувати анонси майбутніх фільмів, обговорювати події в країні або бажати телеглядачам хорошого ранку.

Розширити аудиторію каналу та створити якісний продукт, який відрізняє бренд «Нового» на ринку – головні цілі, що ставила перед собою нова команда на чолі з Олександром Ткаченком, яка прийшла на канал на початку 1999 року. Мабуть, одним із головних дітищ цієї команди став «Репортер», що з’явився вперше в ефірі 14 червня 1999 року.

Лідія Таран після «Студії» вела «Спортрепортер»

У новин на «Новому» відразу було багато особливостей, які приваблювали глядачів, які звикли до «московської школи» ефірного мовлення. Наприклад, у газетах часто писали про студію, яка була не схожа на жодну з існуючих на той час у ефірі. Її називали «космічною», «модерністською» і просто «ультрасучасною». Та й зусилля до створення першої новинної служби докладалися чималі – якщо зараз на «Новому» штат працівників наближається до тисячі, тоді було 150 працівників, 50 із яких працювали над «Репортером».

З революційного – «Репортер» приніс безліч прямих ефірів, які, по-перше, були технічно непростим явищем для тодішнього мовлення, а по-друге, значно прискорили оперативність подання інформації. Формат подання новин також відрізнявся – журналісти «Репортера» брали приклад із BBC, максимально намагаючись дотримати в новинах баланс думок. Уже за рік програма новин «Нового» отримала перше визнання – у 2000 році «Репортер» – переможець Національної телевізійної премії «Телетріумф» у номінації «Найкраща інформаційна програма», у 2001-му – переможець конкурсу засобів масової інформації «Золоте перо».

Першою ведучою служби новин «Нового каналу» стала 26-річна журналістка Іванна Найда. 

До «Репортера» Іванна працювала у відомій програмі «Післямова», ТСН і «Обличчя світу»

Про прихід Іванни на «Новий канал»

Я не йшла на «Новий» сама. Я йшла з командою. Ми досить багато вже пройшли разом до того, у нас був великий досвід спільної роботи над створенням «Післямови», наприклад. При цьому ми ще були молодими і між нами зберігалися неформальні стосунки. Тож робота з такими людьми для мене була задоволенням. Проте скажу відразу, що бути ведучою я не планувала ніколи. Через багато років, я навіть не уявляю, що спонукало Олександра Ткаченка зробити мені цю пропозицію. Але я добре пам’ятаю, як він це зробив. І було це мало не в коридорі. Щоб ви розуміли, це рішення раніше навіть не обговорювалося. Мене запитали в лоб: «Будеш ведучою?» Я сказала «так». Але переживань у зв’язку з цим була маса: а раптом у мене не вийде? А як же журналістика? Це ж те, що я вже вмію і люблю. Якщо щось піде не так, візьмете мене назад? (Сміється.)

Зараз постараюся передати розмову дослівно:

Ткаченко: Будеш ведучою?

Найда: А якщо я не зможу?

Ткаченко: Якби я собі казав, що я чогось не зможу, то я б дуже багато чого не зробив у цьому житті.

І все. Ось так я стала ведучою новин на «Новому каналі».

Перше враження від роботи на «Новому»

Я не сприймала «Новий канал» як проект. Для мене важлива була команда, з якою ми разом створювали «Післямову», потім запускали ТСН на студії «1+1». Нас обмежували, закривали і ми переходили на інший канал. І для мене було найважливіше – бути в цій команді. І на той час місце, де б ми працювали разом, не відгравало жодної ролі. Якщо говорити про цю команду, то, звичайно, я маю на увазі Олександра Ткаченка, Ігоря Куляса, який на той час працював нашим головним редактором, Олега Задоянчука, який також був моїм випусковим редактором. Він, на жаль, загинув під час цієї війни. Світла йому пам’ять… Також це Віка Мельникова, Вова Павлюк, Олена Єремєєва.

У нас була своя фішечка – Лена Мельник. Вона мала на той час якісь страшні зв’язки в Міністерстві внутрішніх справ, тому в нас була дуже сильна кримінальна рубрика. Потім із нами був ще Андрій Шевченко, він був ведучим. Свєта Усенко, журналістка, Захар Бутирський, Інна Славінська, Вітя Коваленко, Іра Павленок, Паша Кужеєв, Таня і Льоша Висоцькі, Карина Самохвалова.

З кого брали приклад, створюючи «Репортер»

У нас був уже досвід роботи над ТСН. Плюс нас відрядили до Лондона. Ми відвідали ключові новинні канали, як BBC, наприклад. Та загалом новинний блок на «Новому» ми створювали по-новому кожного дня. Пам’ятаю, після кожного випуску ми залишалися і годинами обговорювали кожен сюжет у подробицях. Ми просто горіли цим. Це була неймовірна команда.

Про те, як створювався образ ведучої «зеленої студії»

Було так: сказали мені, що буду я ведучою. Люба Стасюк, наш стиліст, купила мені костюмів. Я в цьому виборі навіть не брала участі. Люба знала мій розмір і вибрала на свій смак. Потім мене відвели до перукарні, зробили ідіотську зачіску, яку потім ми поміняли. (Сміється.) І у мене був візажист, який мене фарбував. Я була тоді дівчинка молода, тож нічого надприродного з моєю зовнішністю робити не довелося.

Іванна Найда на «Новому каналі»

Решта – справа техніки. Царство небесне Ніні Йосипівні Марчук, вона була надзвичайною людиною і нашим літературним редактором, відповідно працювала зі мною і моєю вимовою, щоб я в ефірі звучала як треба. Слава богу, я – україномовна людина, тож із мовою у мене проблем ніколи не було. Я до 7 років взагалі російською не говорила. Проблема моєї вимови була в тому, що я розмовляла скоромовкою. Тож спочатку по півгодини, потім вже по п’ятнадцять хвилин ми з Ніною Йосипівною присвячували скоромовки. Моє завдання було в тому, щоб вимовити текст настільки чітко й швидко, щоб усім було зрозуміло, про що я говорю. (Сміється.)

Особливості «Репортера»

Відразу можу сказати про кілька речей, які відрізняли нас від інших. Це великі лайфи, історії, які за хронометражем були не характерні для новинних блоків того часу. Повторюся, що кримінальною рубрикою ми дуже вирізнялися. Ми робили ще безліч якісних розслідувань. Плюс у нас були гості в прямому ефірі. Ну і в цілому, мені здавалося, що порівняно з іншими каналами, ми виглядали якось менш обмеженими і більш допитливими.

Як створювалися новини на «Новому» з технічної точки зору

У той час були тільки касети. У нас були три монтажки і одна переглядова. І все. Через те, що був лінійний монтаж, багато можливостей відео були обмеженими, доводилося гратися з інтершумами. І технічно в той час це було дуже складно зробити. Не забуваємо про черги. Потрібно було спочатку відстояти чергу в переглядову, продивитися відзнятий матеріал, потім зайняти місце в монтажці. (Сміється.)

Взагалі у нас була дуже сильна операторська група. Наприклад, з нами працював Павло Муравйов, пізніше він став головним оператором на «Новому». Решта прийшли з «Післямови», а це була дуже міцна школа. Тому вимоги до якості зйомки і до монтажу в нас були дуже високими. Мені здається, це теж виділяло нас з-поміж інших каналів. Пам’ятаю, після кожного випуску до нас приходив Саша Ткаченко з невеликим папірчиком і читав зауваження до кожного сюжету.

Про роботу з Олександром Ткаченком

Мені здається, у той час те, що робив Саша, 0150 для нього було новим. Адже уявіть, до «Нового» він же був звичайним журналістом і незабаром першим із нас став менеджером, який мав усе контролювати. Але в цьому і полягає основний плюс роботи з ним. Саме тому, що в минулому він був журналістом, ще й яким крутим політичним журналістом! І щоб ти не робив надалі вже як топ-менеджер, журналіст уже в тебе в крові. Наприклад, коли на початку 2000-х ми як журналісти виступали за свободу слова і норми, яких би ми хотіли дотримуватися, – це були ті норми, які ми створювали разом із Сашком.

Про першу славу

Я зізнаюся, що ні відчувала ніякої хвилі популярності. Однак є якийсь бар’єр впізнаваності, і це відбувається навіть зараз. Наприклад, перехожі на вулиці розуміли, що вони мене знають, але, як правило, не розуміли, звідки. Такий собі хороший знайомий, не пам’ятаю, де ми з ним познайомилися. (Сміється.)

Я не можу сказати, що дуже сумувала за цією професією після звільнення. Знаєте, є такий стереотип, якщо ти вже працюєш у кадрі, то це не робота, а цілий обмін енергією з глядачами, від якого досить складно відмовитися. Я з цим не можу погодитися. Я завжди була журналістом, не ведучою. Основне для мене було – створення тексту, форми, інформації. А роль ведучої – просто сидіти і розповідати. Мені це подобалося менше, ніж активна залученість в інформаційний простір.

Закат кар’єри ведучої

Я пішла через цензуру. Це правда. Нам практично кожного дня безпосередньо з Адміністрації президента надходили факсом листи. У них були рознарядки. Наприклад, у новинах ви можете говорити про це, а про це говорити не можна, ці люди можуть коментувати події, а ці – ні. Щиро кажучи, ці «темники» до мене як ведучої  взагалі не доходили. Усе зупинялося на рівні головного редактора. Я могла їх побачити просто як цікавий папірець. Ми, звичайно, їх зачитували вголос, сміялися і викидали. Так було спочатку. Але потім почали спостерігати за своїми колегами з інших новинних служб і зрозуміли, що вони на них реагують.

Зрозуміло, що тривалий період ми були такими сміливими і розумними, тому що за нами була стіна і нам дозволяли це робити. Але з часом і до нас дійшла цензура. Пам’ятаю, після цього зібралися я, Андрій Шевченко та Ігор Куляс. Буквально за півгодини, в наш обід, ми запитали один одного: «Йдемо?». Відповідь була очевидною. Тоді я і залишила службу новин, але продовжила працювати на «Новому».

Про зміни в медіапросторі за останні 20 років

Я вам зізнаюся, після звільнення в 2002 році з політичної журналістики, я до неї більше не поверталася. І я цьому рада. Сьогодні я читаю новинні сайти, але практично не дивлюся випуски новин. Мені справді складно сказати, що змінилося. Багато що. І пеередусім – ми.

Програма новин «Репортер» і «Спортрепортер» пішли з ефіру в 2013 році. Штат працівників «Репортера» було частково розформовано, інша частина перейшла в новий розважальний та інформаційний проект «Абзац!», Який закрили в 2017 році.

Нагадаємо, з 2012 року Іванна Найда – член команди 1+1 media. Зараз Найда обіймає посаду генерального продюсера нішевих каналів холдингу, куди входять «ПлюсПлюс», «Бігуді», «УНІАН ТБ» і 1+1 International. Про те, як працювати з таким продуктом з точки зору бізнесу, – читайте в ексклюзивному інтерв’ю Іванни для «Телекритики».

Про перші проекти на українському ТБ ви можете дізнатися в нашому спецпроекті «Телесторія».

Колажі: Катерина Медвед