І хоча «Сонцестояння» навряд чи обгонить за розміром каси прийдешній «Воно 2», саме Астер заслуговує на квітковий вінок за найвражаючіший жанровий фільм цього року. «Телекритика» розповідає, з чого він зроблений – технічно й естетично.
Фолк-горор
«Народні» жахи процвітали в кінематографі 1970-х, хоча саме визначення folk horror з’явилося лише в XXI столітті, коли цей незвичайний субжанр почав відроджуватися. Ми докладно розповідали про фолк-горор в очікуванні прем’єри серіалу «Британія», однак про всяк випадок нагадаємо його головні ознаки. Зазвичай у центрі розповіді опиняється ізольована комуна, що поклоняється силам природи і заманює чужинців для жертвоприношень. У «Сонцестоянні» головним героям, Дені та Крістіану (Флоренс П’ю і Джек Рейнор), доведеться зіткнутися саме з такими антагоністами – громадою Горге – під час подорожі Швецією.
Фото: Square Peg, B-Reel Films
Сюжет фолк-горору може бути раціональним або надприродним, однак, як заповідав законодавець жанру – фільм «Плетена людина», – робити фатальний вибір і проливати кров повинні саме люди, а не монстри. Іноді межі між надприродним і раціональним розмиваються (не без допомоги грибів): у «Сонцестояння» ефект, спричинений галюциногенним напоєм, вражає не менше, ніж сцени в одному зі стовпів сучасного фолк-горору, чорно-білому «Поле в Англії».
Кадр із фільму «Плетена людина» (1973)
Фестивальний техніколор
Однак монохромні палітри – це, швидше, виняток для жанру. Дія «Сонцестояння», як і багатьох сучасних фолк-горорів («Відьма», «Апостол»), відбувається за яскравого світла дня – як данина колірним схемами 70-х, так званого «десятиліття техніколору», і як натяк на те, що злу не обов’язково ховатися в тіні. Режисер Арі Астер і його давній напарник, оператор Павло Поґожельскі, розповідають, що справді надихалися технологією триплівкового «Техніколору» і орієнтувалися на фільми, які застосовували його: «Чорний нарцис» (1947) і «Казки Гофмана» (1951).
Кадр із фільму «Казки Гофмана» (1951)
Але для стрічок середини XX століття були характерні більш приглушені відтінки зеленого, тоді як у «Сонцестоянні» цей колір спеціально акцентовано за допомогою поляризаційного фільтра. Строкаті фарби необхідні були і з практичних міркувань: Дені та Крістіан із супутниками потрапляють до шведського села під час свята сонцестояння, коли на зміну природним кольорам села (землистому, брудно-білому тощо) приходять «диявольські», насичені фарби. Під час таких народних фестивалів традиційний порядок речей перевертається сторчголов: сільським дівчатам тимчасово дозволено збиткуватися із хлопців, селянам – жартувати над землевласниками. Але, як і в розпал рутинної польової роботи, усіх їх підстерігає «демон полудня» – відчуття паніки, що накочується на людину серед білого дня на відкритих просторах.
Кадр із фільму «Сонцестояння»
Комедії про розлучення
Демоном полудня також називають кризу середнього віку (див. однойменну французьку комедію 2005 року). До чого тут комедії та екзистенційні метання, запитаєте ви? Річ у тім, що головний конфлікт «Сонцестояння» пролягає не між американськими туристами і локальними сектантами, а між Дені і Крістіаном: їхні стосунки руйнуються з тріском, відлуння якого порушує спокійний шведський пейзаж (хоча взагалі-то угорський – фільм знімався у Будапешті). Тож усі побічні події, зокрема й криваві ритуали місцевих жителів, можна вважати елементом психодрами, тобто театралізованого сеансу групової психотерапії між головними героями.
Кадр із фільму «Сонцестояння»
Проте ви напевно помічали, що коли йдеться про розлучення або розставання, комедії і драмеді виявляються на щабель ефектнішими за мелодрами. У списку найкращих фільмів на цю тему, який Quartz склав за хитрою формулою, домінують гумористичні стрічки, а на почесному місці в ньому взагалі крос-дресингова «Місіс Даутфайр». Одна з можливим причин – те, що вимушене спільне перебування двох людей, між якими особистісна або культурна прірва, це вже комічно: на цьому ґрунтується хімія багатьох комедій, від французької «1+1» до «близнюків» Шварценеггера та Денні Де Віто. Коли прірва розверзається між раніше близькими людьми, простору для похмурих жартів стає ще більше (нехай навіть самим героям не до жартів), тож якщо «Сонцестояння» постане перед вами не лише надміру світлим, а й надміру смішним як для горору – це нормально.
Фото: Square Peg, B-Reel Films
«Новий жіночий гротеск»
Для танго потрібні двоє, але центральний інтерес фільму – це саме Дені й те, як вона переживає розлучення із емоційно закритим бойфрендом. Ви напевно надивилися на промофото з її спотвореним від гніву, страху та сліз обличчям, однак у самому фільмі такої мімічної акробатики буде значно більше. Ще після минулого фільму Астера, «Спадкове», критики стали вживати визначення new female grotesque, посилаючись на вражаючу гру Тоні Коллетт у ролі матері сімейства, життя якої розвалюється на частини. У фільмі Коллетт ревіла, гарчала, верещала та іншими способами ламала мейнстрімні стереотипи про те, як поводяться жінки у фільмах жахів епохи #MeToo (стримано, діловито, а-ля Віра Фарміга).
Кадр із фільму «Спадкове»
Крім неї, зірками «феміністського гротеску» стали актриси у «Фаворитці», Марго Роббі в «Марії, королеві Шотландії» і фільмі «Я, Тоня», Ніколь Кідман у «Часі відплати» та інші голлівудські дами, які проміняли екранний лоск на страшний грим, тваринну експресію і «нежіночні» монологи. Героїня «Спадкового» біснувалася в дусі «Одержимої» (мінус кров і слиз) – культового фільму Анджея Жулавські, що вийшов у 1981 році.
Кадр із фільму «Одержима» (1981)
«Одержима» з Ізабель Аджані вважається історією, яка показала всю непривабливість сімейного розриву за допомогою інструментарію, запозиченого з раннього боді-горору. «Сонцестояння» наслідує як жанрове експлуатаційне кіно, так і авторське – не соромлячись при цьому власної навіженості та сміхотворності. А Флоренс П’ю наслідує ікони нового жіночого гротеску: в «Леді Макбет» (2016) вона грала жахливо пристрасну героїню з надзвичайно байдужим обличчям, а тут перетворилася на справжню біснувату.
Кадр із фільму «Сонцестояння»
Аудіовізуальний шабаш
Втім, одними зусиллями акторів і операторською роботою можна перетворити фільм на макабричну казку – а саме такою уявляв свою другу повнометражну роботу Арі Астер. Чи не головний аспект найкращих кіноказок XX століття (передусім, похмурої чеської школи в дусі «Валері та тижня чудес» або «Красуні та чудовиська») – багаті інтер’єри та реквізит. За костюми в «Сонцестоянні» відповідала дизайнер Андреа Флеш, яка не просто скопіювала ескізи з довідників з народного одягу, а вигадала власну амальгаму стилів, використавши при цьому антикварні матеріали, придбані на блошиних ринках в Угорщині. Разом із колегами вони створили і свою форму рунічного алфавіту, назвавши її Affekt (вельми слушно для фільму, заснованого на істериках).
Кадр із фільму «Сонцестояння»
Вбрання травневої королеви було створене з 10 тисяч бутонів. Крім того, Астер разом із художником-постановником Генріком Свенссоном придумав колірний код для подій фільму – наприклад, смерть у «Сонцестоянні» асоціюється із золотим, а не зі звичним чорним. Свенссон пояснює, що для створення розписних панно комуни Горге він надихався реальними традиціями провінції Гельсінгланд, «але на стероїдах», і барвистим стилем, характерним для антропософії – містичного вчення, популярного на початку XX століття. За саундтрек відповідав британець Боббі Крлік, відомий за проектом The Haxan Cloak, що теж вельми доречно, враховуючи, що häxan – це «відьма» шведською, а фільм Häxan (1922) – один із найраніших прикладів фольклорного жаху в кіно.
Дрібка політики
Коли в кінотеатрах домінують фільми з відверто політичним підтекстом (у дусі «Ми», «Суспірії» або «Мертві не вмирають»), пошук актуального порядку в речах з менш вираженою «соціалкою» здається марною справою. Але критики не поспішають відмовлятися від трактувань, які на перший погляд виглядають натягнутими. Колумніст Variety в статті під назвою «”Сонцестоянню” не уникнути суперечливої слави» акцентує увагу на тому, що наслідки «літа любові» 60-х – так званий «кислотний фашизм» Чарльза Менсона і йому подібних – зовсім не розчинилися в повітрі. «60-ті пішли в минуле, але їхня таємна спадщина залишилася з нами – ми все активніше перетворюємося на націю, розділену на секти, племена, групи людей, що шукають однодумців у своїх бажаннях. За способом думок ми стаємо народом культистів, тому, коли справа стосується політики, здається, що раціональність зникла з горизонту», – пише автор.
Арі Астер не заперечую наявності такого підтексту у фільмі – він сам акцентував увагу на тому, що персонаж на ім’я Рубен, жертва навмисних генетичних мутацій і «оракул» громади, втілює в собі цей бік «Сонцестояння». Режисер підкреслює, що нинішній правий поворот у Європі (і в Швеції зокрема) перегукується з подіями Другої світової війни: мабуть, він має на увазі передусім трагедію закритих спільнот, чия ізоляція вилилася в одержимість євгенікою.
Фото: Square Peg, B-Reel Films
Хай там як, а мейнстрімну аудиторію фільм дуже зацікавив: із 3 липня він зібрав у США $24 млн за бюджету $9 млн. Це дрібниця за мірками блокбастерів, але потужна каса для інді-дистриб’ютора A24, нещодавні релізи якого на кшталт «Вищого суспільства» з Паттінсоном або «Під Сільвер-лейк» ледь збирали одну десяту цієї суми. На відміну від братів за жанром, «Сонцестояння» не лише красиво і дорого зроблений, а й знятий за оригінальним сценарієм – розкіш, яку часто не можуть собі дозволити голлівудські студії. При цьому він складений із відомих кінозапчастин, деякі з яких не характерні для горору. Чи будуть до смаку ці інгредієнти (зокрема й шведські вишиванки!) українцям – дізнаємося вже скоро.
Фото обкладинки: Square Peg, B-Reel Films
