«Я не побачив у цьому фільмі кіборгів»
_
_
Руслан Смещук, кореспондент, який вперше використав термін «кіборги»
“Власне кажучи, кіборгів я в цьому фільмі якраз і не побачив. Мені здається, фільм перевантажений діалогами – мабуть, таким чином автори намагалися розкрити характери героїв. Та якби я знімав цей фільм, я б постарався розкрити персонажів через дію, а не через діалоги.
Крім того, я пам’ятаю Донецький аеропорт зовсім іншим – весь час холодно, темно і постійні прильоти (обстріли українських позицій з мінометів і важчого озброєння. – «Телекритика»). І того воєнного пекла, який я пам’ятаю, я в фільмі не побачив. А для мене Донецький аеропорт – це, як то кажуть, Сталінград наших днів”.
«У «Кіборгах» усе саме так, як я бачив на власні очі»
_
_
Олександр Сибірцев, військовий кореспондент
“Фільм залишив по собі дуже гарне враження. Усі герої у фільмі дуже впізнавані. На 99% історія вийшла автентичною – у «Кіборгах» все виглядає саме так, як я бачив на власні очі. Правда, в самому Донецькому аеропорту я не був, мене просто не пустили. Але я був там до того, як все почалося – і бачив, як сепаратисти починали штурмувати аеропорт. Бачив інтенсивність обстрілу.
Ну і побут. Немиті тарілки, відкриті консерви із залишками їжі, звичайно, були. І спілкування між собою – усе це правдиво показано.
«Здивувала поява міністра Нищука в ролі обгорілого капелана. Капелан, який горів у танку? Що він робив у танку?»
Що ні збіглося в моєму баченні, й мені здалося, що такого не було, – так це зустрічні танкові бої, у тому числі стрілецькі з піхотою. По-моєму, це легкий перегин. А також рукопашна в самому аеропорту, коли люди один одного ріжуть ножами. Але є й інші моменти.
Наприклад, на 99% наші бійці розмовляють усе-таки російською мовою. У фільмі це дотримано 50 на 50, я розумію, що це данина державній політиці, та насправді все ж було інакше. Та й розмови про мотивацію трохи неприродні. Пам’ятаєте, як герой з позивним Серпень говорить про мотивацію, і потім ця ж сцена повторюється після його загибелі. Я вважаю, що той, хто приїхав у Донецький аеропорт, вже був достатньо мотивований. Туди деякі бійці чекали відправки тижнями через інтенсивність обстрілів. Хлопці дійсно там сиділи, як на безлюдному острові. Тож усім і так вже було зрозуміло, навіщо вони тут. Ліві люди туди не потрапляли. І так, дійсно, нікого там насильно не тримали. Усі воювали добровільно. Саме тому розмову про мотивацію я вважаю зайвою.
І суперечки. Люди там постійно сперечалися, але ніхто не був налаштований миролюбно: мовляв, давайте дружити з росіянами. Те, що в кадрі озвучує Мажор. Якби це сталося в реальності, то його, м’яко кажучи, не зрозуміли б, причому всі й відразу.
_
_
Ще що впало у вічі – так це те, що коли в фільмі бійці спали, майже не було прильотів великих калібрів, а насправді обстрілів було набагато більше і вони відбувалися регулярно. І букви Донецького аеропорту ще з самого початку були повністю зрешечені. Ну а в кіно лише пару дірок показано.
Нарешті, здивувала поява Нищука (міністр культури України Євген Нищук. – ТК) у ролі обгорілого капелана. Капелан, який горів у танку? Що він робив у танку? Нагадую, що в фільмі показані події 2014 року, і з таким опіком йому довелося б пролежати в лікарні кілька місяців. А якщо він чинний військовий, то чому пішов у капелани?
Ну і різні дрібні запитання виникають. Наприклад, під час сцени вилазки Мажора за автоматом, коли він захопив трофейну машину. Як для добровольця, він занадто швидко адаптувався. Також варто зазначити, що сепари – професіонали, і ніхто з них не пішов би без прикриття, як це у фільмі. Це неможливо, оскільки вся ця територія проглядалася.
А в цілому фільм мені дуже сподобався”.
«Сеїтаблаєв зняв дуже чесне кіно про війну»
_
_
Антон Зелінський, бармен-артилерист
“На «Кіборгах» я побував двічі. Один раз із побратимами, другий – з цивільними людьми. Хотілося абстрагуватися в першому випадку від мистецької складової, а вдруге, навпаки, приділити фільму пильну увагу.
Відомо, що більшість військових фільмів передусім мають на меті виправдати військові дії, зміцнити патріотичні настрої в суспільстві та героїзувати учасників. З усім цим «Кіборги» справляються чудово. Тут і не показна доблесть, і людські обличчя, і буденна героїчна втома. Ти просто віриш тому, що відбувається на екрані. Віриш не картонним героям, а таким же людям, як і ти. І всі ситуації тобі і знайомі, і зрозумілі, і частково прожиті. Скажу більше – ми з побратимами сміялися саме в тих місцях, де не сміявся ніхто в залі.
Тож фільм своє завдання виконує на всі сто відсотків. І такого у нас не знімали досить давно. Але є і ложка дьогтю. Якби такий фільм був знятий в іншій країні та не був близький би мені настільки, як мені близькі «Кіборги», то мені б відразу впали у очі і не до кінця виявлені характери персонажів, і не доведена до логічного завершення кінцівка, і безглуздо знята повторна сцена. Але ці нестиковки побаче лише той, хто хоче зачепитися за дрібні недоробки і заперечити факт, що Сеїтаблаєв зняв дуже чесне і душевне кіно про війну. Так, це не ідеальна картина, але вона не залишає байдужими ні цивільних, ні військових. У ній немає вимислу, що для цієї історії чудово”.
