Кіану Рівз уже перетворював воду на вино, тепер він воскрешає мертвих. Крім того у серпні ми побачимо Джейсона Стетхема, який ганяється за мегаакулою; королеву вечірок Шер; похмуре майбутнє, доісторичне минуле і багато-багато іншого.
серпня
«Крістофер Робін» (Christopher Robin)
_
_
2 серпня в український прокат виходять відразу два фільми з Юеном Макгрегором. Перший – це «Зої» Дрейка Доремуса; драма з фантастичним нальотом, яка мало чим відрізняється від двох попередніх його фільмів («Рівні» і «Новизна») – у тому сенсі, що навіть Крістіна Агілера в ролі секс-робота потонула в цьому нудному болоті. На наше щастя, Макгрегор з’явиться на екрани ще й в образі змужнілого Крістофера Робіна, якому улюблені іграшки його дитинства влаштовують сеанс гештальт-терапії. Радісно бачити, що Пух, Порося, Іа та компанія виглядають у Disney як справжні пошарпані часом ляльки, а не гігантські маршмеллоу. Та й в заголовному героєві за бажання можна розгледіти натяк на його реальний прототип – справжній Крістофер Робін Мілн важко переносив той факт, що його до кінця життя асоціюватимуть із шестирічною дитиною, героєм книжок його батька; він зазнав цькування в школі та страждав від посттравматичного розладу після служби в армії. Але це вже зовсім інша історія.
«Темні відображення» (The Darkest Minds)
_
_
Конвеєр «Голодних ігор» зі скрипом зупинився, дозволивши виконавиці головної ролі еволюціонувати до ролей Матері-землі і російської секс-шпигунки. Франшиза «Дивергент» тихо сконала, пообіцявши, можливо, відродитися на телебаченні – але не на великому екрані. Тим часом підросло нове покоління, якому потрібні нові герої-однолітки. І «Темні відображення» – фантастична драма, знята за популярною серією романів Олександри Бракен, – цілком може задовольнити цю потребу. У ній більшість населення Землі молодше 18 років померло від невідомої хвороби, а підлітки, що залишилися в живих, отримали телепатичні здібності. Катаклізми, що відбуваються при цьому, не заважають нормальному перебігу статевого дозрівання, і історія «Темних відображень» фокусується на любові юної Рубі (Амандла Стернберг, відома за однією з другорядних ролей в «Голодних іграх») і Ліама (Гарріс Дікінсон, який зіграв юного Гетті в «Трасті »). Можливо, це й не звучить як заявка на серію фільмів, однак і на провал на кшталт «П’ятої хвилі» з Хлоєю Морец, на щастя, не скидається.
«Шпигунська гра» (The Catcher was a Spy)
_
_
Не плутайте: сучасне ЦРУ набирає в агенти людей з видатними підборіддями (див. колективний портрет Джека Райана), а в роки Другої світової більше цінувалися хлопці з пронизливим поглядом. Тому роль головного шпигуна в новому фільмі Бена Левіна дісталася Полу Радду, погляд якого ніби каже: «Ти віриш, що перед цим я знявся у фільмі, де можу стати малесеньким-малесеньким, як миша… а потім вирости вище Лаврської дзвіниці?» Звичайно, насправді він каже щось інше, але в будь-якому разі історія реального бейсболіста Морріса Берга, який став незамінним для США розвідником, – непоганий варіант невибагливого історичного фільму. Компанію Радду в ньому складуть заслужений кіношпигун Марк Стронг і Сієнна Міллер, що позбулася прокляття ролей другого плану.
серпня
«Мамма міа! 2» (Mamma Mia! Here We Go Again)
_
_
Для початку пройдіть невеликий тест: дайте чесну відповідь на запитання, що ви уявляєте при словах «маленький грецький острів, де всі цілодобово співають пісні ABBA»? Якщо ваша відповідь – «рай», то вам безумовно слід уважно стежити за продовження мюзиклу «Мамма міа!» 10-річної давнини. Якщо ви відповіли «якась таємна урядова в’язниця», то ми з вами солідарні: участь Пірса Броснана, Коліна Ферта, Меріл Стріп і Шер у «караоке-фільмі» – це якесь нецільове витрачання талантів. Але, як заявляє найсаркастичніший критик західного інтернету Пітер Розенталь, який створив найкращу рецензію на «50 відтінків свободи», «ви можете або насолоджуватися цим мюзиклом, або й далі жалюгіднj існувати як сумний буркотун, якому ніщо в цьому житті не приносить задоволення!»
«Мег» (The Meg)
_
_
«Мег» у назві нового блокбастера з Джейсоном Стетхемом – це не Мег Раян, не Мег Гріффін і навіть не Меган Фокс. Це, як співається в хіті групи «Кобыла и трупоглазые жабы», «Мегалодон, повелитель империй, мегалодон, командир латимерий» – тобто 25-метрова акула, яка замість того, щоб бути корисною суспільству (заковтувати яхти корумпованих політиків, наприклад ), вирішує харчуватися вченими та іншими нешкідливими серфінгістами. На відміну від нещодавніх прокатних монстрів, «Світу Юрського періоду» та «Ремпейдж», «Мег» заснований на не надто розкрученій франшизі – першій книжці з однойменної серії Стівена Алтена. У ній вже сім романів, тож не виключено, що «Мег» з нами надовго, а Стетхем у свідомості перетвориться з перевізника на буксувальника.
серпня
«Аксель» (A.X.L.)
_
_
Сором’язливий підліток заводить фантастичного нанособаку-компаньйона і разом із ним бореться за все хороше проти всього поганого. Тримайте п’ять, якщо подумали про український «Фокстер і Макс»; але зараз мова про «Акселя» – черговумолодіжну кіберпанкову поробкузі Штатів, в якій герой Алекса Ньюстадтера («Колонія») має вірного друга з милими суцільнометалевими лапками, вушками, мордочкою – і зубами! Ясна річ, друга доведеться відбивати у божевільних вчених, які з великим задоволенням використовували б його як чотириногу м’ясорубку. Новим «Роботом Чаппі» «Аксель» не стане, але одним із міцних підліткових фільмів цього літа – запросто. Та й й краще вже дружба з робособакою, ніж черговий роман із роболюдьми (так, Дрейк Доремус, це ми тобі).
«Жінка на війні» (Kona fer í stríð)
_
_
Насичений екшном фільм про екоактівістку з Ісландії, яка вирішила удочерити дівчинку з України, нещодавно відкривав Одеський кінофестиваль. Попередня картина Бенедикта Ерлінгссона, «Про коней і людей», була фаворитом критиків (на Rotten Tomatoes у неї рідкісні 100% рейтингу), тому на новинку були покладені серйозні очікування. І «Жінка на війні», знята в копродукції з Францією і Україною, не розчарувала: західних оглядачів підкорила не тільки донкіхотська (в плані рішучості, а не ілюзій) історія боротьби Галл із алюмінієвої промисловістю, а й тріо українських співачок. Ірина Данилейко, Галина Гончаренко і Сюзанна Карпенко з’являються в кадрі як коментатори, які ламають «четверту стіну», і на думку критика Variety, це «одна з численних прекрасних деталей цього зрілого фільму, який багатьом припаде до душі».
серпня
«Альфа» (Alpha)
_
_
Великі студії не дуже охоче беруть на себе фінансування фільмів про древні цивілізації – «Апокаліпто» був скоріше винятком, тому що, ну: Мел Гібсон! жертвопринесення! кровища! Зрозуміло, що з маркетингом у таких проектів не дуже – на головну роль не візьмеш якусь зірку першого ешелону, супергероїка відпадає, та й продакт-плейсмент не засунеш. Доводиться покладатися на сиру чарівність доісторичного життя. Вдихнути його в «Альфу» покликаний режисер Альберт Г’юз (половина творчого дуету братів Г’юз, відповідального за фільми «З пекла» і «Книга Ілая»). В «Альфі» поранений мисливець зустрічає пораненого вовка і вирішує не знищувати хижака, а віднести його на руках у безпечне місце. На пару чекає багато романтичних сцен на тлі багаття, світанків, сутінок і незайманої природи верхнього палеоліту. Якщо ви придивитеся, то зрозумієте, що Коді Сміт-Макфі не вперше приручає кусючих: це його герой у 2010 році мав дружні стосунки з дівчинкою-вампіршою у фільмі «Впусти мене».
«Репродукція» (Replicas)
_
_
Знімати повнометражні епізоди «Чорного дзеркала» нині в моді. У цьому, наприклад, талановитий вчений (Кіану Рівз) намагається оживити свою сім’ю, яка загинула в автокатастрофі, але стикається з несподіваним моральним вибором. Назва фільму «Репродукція» каже сама за себе: нічого екстрасміливого й нового від нього очікувати не варто. Режисер Джеффрі Нахманофф найбільше відомий як сценарист фільму-катастрофи «Післязавтра» і просто катастрофічного «Туриста» з Джонні Деппом і Анджеліною Джолі. А щодо Сумного Кіану, то за час, що минув із виходу «Затьмарення» (2006), ми перестали сподіватися на чергову переломну фантастичну роль в його кар’єрі. Ясно лише, що халтурити перед камерою ця людина не вміє, а якщо виправдається неофіційний синопсис, що натякає на якесь «фашистсько-колективістське» майбутнє у фільмі, «Репродукція» цілком може виявитися однією з
численних міцних антиутопій 2018 року.
«Тонкий чоловік» (Slender Man)
_
_
Персонажі страшного інтернет-фольклору нечасто стають героями високобюджетних фільмів, продюсери яких вважають за краще робити ставку на старих добрих вампірів, перевертнів і відьом. «Кріпіпастам» затишніше в форматі серіалів – взяти хоча б «Нульовий канал» SyFy або веб-серіал «Мармурові шершні» на YouTube, заснований на легендах про Слендермена. Під час перших сезонів «Шершнів» цей персонаж ще був надбанням невеликого кола любителів жахів, але в 2014 році, коли двоє дівчаток-підлітків спробували вбити свою однокласницю, «щоб вразити Слендермена», його зловісну фігуру стали обговорювати всі. Залишивши суперечки про те, наскільки етично знімати фільм за сюжетом, який вже штовхнув двох дітей на вбивство, можна лише робити ставки на те, наскільки естетичним буде результат. Режисер Сільвен Вайт («Я завжди буду знати, що ви зробили минулого літа») не заплямував себе якісними фільмами, зате юна виконавиця головної ролі Джої Кінг вже знайома фанатам жанрового кіно («Закляття»). Музику написав Рамін Джаваді, який не потребує представлення, тож, як би не виглядав готовий фільм, лунатиме він прекрасно.
серпня
«Не хвилюйся, він далеко не піде» (Don’t Worry, He Won’t Get Far on Foot)
_
_
Важко пригадати фільм, в якому було стільки ж несподіваних і вдалих перевтілень, як в цій новій стрічці Гаса ван Сента. Рудий розпатланий Хоакін Фенікс у гавайці й «авіаторах», Руні Мара зі стрижкою під юну Міа Ферроу і абсолютно невпізнанний Джона Гілл, що несподівано перетворився на двійника (теж юного) Грегга Оллман. Ось вам і перша причина піти на «Не хвилюйся, він далеко не піде»: Гас ван Сент розкриває характерний потенціал не якихось новачків, а заслужених голлівудських зірок. Друга причина – дивовижна історія художника-інваліда Джона Каллахана, яка лягла в основу фільму; Каллахан, як і ван Сент, обожнював чорний гумор і провокації, тож поява байопіку закономірна. Залишається лише пошкодувати, що композитор Денні Ельфман не написав для фільму музику в стилі своїх провокаційних панк-пісеньок 80-х: вийшло б зовсім ідеально.
