В середині 2000-х років українське телебачення постійно крутило трилогію «Володар кілець», першу половину фільмів про Гаррі Поттера та інші великі франшизи, а школи відправляли дітей до старих держгоспних кінотеатрів, де показували бюджетні сімейні стрічки виробництва студій DreamWorks і Disney. Сучасне покоління українців встигло насититися класичними голлівудськими історіями і тепер намагається шукати себе на умовних «нетфліксах», де все ті ж шаблонні історії можна змінити на щось нове й унікальне: від «Дивних див» до «Темного кристала».
Саме в таку епоху деуніфікації контенту виходить «Захар Беркут» Ахтема Сеїтаблаєва. І не пропонує глядачеві абсолютно нічого нового. Оригінальна історія Івана Франка про карпатську громаду, яка протистоїть монгольській орді, не знайшла своєї унікальної форми.
Повість-першоджерело «Захар Беркут» не концентрується на одному герої, показує зріз цілого народу, який втілений у образах сільського старійшини та інших персонажів. У народі знаходиться місце і для зрадників, і для героїчних особистостей, але він однаково залишається центральним персонажем твору. За допомогою любовної і драматичної ліній Іван Франко наближає героїв своєї легенди до читача, але вони лише посилюють основний мотив боротьби за свою ідентифікацію і незалежність.
Фільм «Захар Беркут» бере лише декоративну складову древніх Карпат і концентрується на побічних сюжетних лініях, які, в комплексі з великою кількістю другорядних персонажів, розпорошують увагу, відволікають від головного конфлікту.
Щороку в світовому прокаті виходять десятки таких картин, розрахованих на масового глядача. Вони не намагаються досліджувати нові форми жанру, не заглиблюються в тему, а лише копіюють формат успішних проектів, замінюючи назви і зовнішній вигляд героїв. Такі оболонки достатньо набридли аудиторії.
Прикладом цього можуть бути два фільми, що вийшли цієї осені. «Таємниця печатки дракона» – російсько-китайське продовження «Вія» 2014 року із колосальним бюджетом $50 млн і легендами світового кіно в касті. Фентезійна пригода не зацікавила майже нікого, зібравши трохи більше $2 млн у кінопрокаті Китаю. До кінотеатрів жителів Піднебесної не загнали навіть Джекі Чан і Арнольд Шварценеггер, які зіграли в стрічці.
Водночас світовий прокат штурмує історія, з якої можна було зробити цілий атракціон, як у «Загоні самогубців». Онак Warner Bros. і режисер Тодд Філліпс навмисно відмовилися від ідеї зробити з «Джокера» класичне «попкорнове» кіно, незважаючи на багатий на образи сетинг DC. І це спрацювало – $234 млн лише на старті кінопрокату.
Наприкінці вересня у рамках Kyiv Media Week відбулася зустріч з Олександром Роднянським, головний посил якої полягав у тому, що світові необхідний локальний контент: місцеві історії, розказані місцевими авторами. «Захар Беркут» міг стати ідеальним прикладом такого контенту, але підхід до сетингу і сюжету виявився недостатньо глибоким і своєчасним. Щоб не загубитися поміж інших фільмів на світовому ринку, куди збирається картина Ахтема Сеїтаблаєва, «Захар Беркут» мав вийти 15 років тому, коли такий фільм був би ще в новинку.
