Казанова з Наркоконтролю
Творців серіалу консультували Хав’єр Пенья і Стів Мерфі – ті самі агенти Наркоконтролю, щоправда, вже на пенсії. І обидва аж ніяк не заперечували, коли сценаристи заради дотепу «покращували» історію. Навіть якщо йшлося про факти їхніх власних біографій. Зокрема, ніякі злісні поплічники Ескобара не вішали кішку Мерфі – бідне тварина померла своєю смертю, від розриву серця. (Що не дивно, з огляду на вкрай напружену атмосферу в Колумбії тих років.) Дочок у Мерфі дві, а не одна – і так далі, до дрібок.
Щоправда, як стверджує британський тижневик The Economist, Пенья абсолютно не заперечував проти того, щоб його серіального персонажа зробили плейбоєм: сам він поводився з жінками значно скромніше. Ну що ж, коли не вдалося відірватися як слід самому, за нього це зробив на екрані Педро Паскаль («Гра престолів»), причому постарався на славу.
Милий Ескобар
Перші претензії до серіалу викликає виконавець головної ролі. Хоча варто визнати, що до другого сезону красунчик із безмежно добрими очима Вагнер Моуро («Елітний загін», «Елізіум») нарешті дещо вжився в роль Пабло Ескобара. У волоссі з’явилася сивина, в рисах обличчя – суворість, а в рухах – щось від дрібної рептилії, нібито незграбної, але в будь-який момент готової сховатися або атакувати. Але все одно на тлі своєї банди Ескобар має непереконливий вигляд: його головорізи здаються значно небезпечнішими людьми, ніж їхній кривавий отаман. Скільки не намагався колишній агент Наркоконтролю Стів Мерфі донести до Вагнера Моуро, якою страшною людиною був його герой (Мерфі охарактеризував Ескобара як «егоїстичного властолюбного маніяка»), на виході все одно вийшов няшний котик. Загалом, Станіславський обурюється.
Як дострибався Ля Кіка
Скільки крові на начальнику безпеки Медельїнського картелю Москері Муньосі на прізвисько Ля Кіка, точно не знає ніхто. Він вбивав конкурентів, поліцейських, чиновників – загалом, усіх, хто трапиться під гарячу руку. Однозначно його вдалося звинуватити в смерті 110 пасажирів злощасного рейсу Avianca Flight 203 в 1989 році, але рахунок його жертв йде на кілька сотень. Затримання Ля Кікі – один з найдраматичніших моментів восьмого епізоду в другому сезоні «Наркос», але насправді все було набагато прозаїчнішим. Не було ні погоні, ні перестрілки: Ля Кику взяли тихо і мирно в 1991 році в Квінсі, за підроблений паспорт. Тобто коли серіальні агенти Мерфі та Пенья витрушували з нього душу в поліцейській дільниці Боготи, Муньос вже встиг відсидіти два роки з шести, на які його запроторили за підробку документів. Утім, поки він сидів, федеральні прокурори не гаяли часу і примудрилися довести суду всі його оборудки, від контрабанди кокаїну до терактів. У підсумку до шестирічного строку додалося десять довічних, та ще й 45 років на додачу, щоб напевно. Свій феєричний строк Ля Кіка відбуває у в’язниці міста Лі, що у Вірджинії. На жаль чи на щастя, нам не відомо, чи дивився він серіал «Наркос» і що про нього думає.
Хто такий Гораціо Каррільо
У хроніках боротьби колумбійського народу з Пабло Ескобаром немає і ніколи не було полковника Гораціо Каррільо. Це збірний образ, за яким стоять, як мінімум, два реальні людини. Перший – це полковник Уго Мартінес, який і створив Пошуковий загін у 1992 році. Цей товариш настільки засекречений, що відомостей про нього, крім усім відомого факту створення Пошукового загону, практично немає. Відомо тільки, що, на відміну від Каррільо і Ескобара, полковник Мартінес, дякувати Богові, живий-здоровий. (Начебто.)
У книзі Марка Боудена «Убити Ескобара» Мартінес описується як високий і дуже худий чоловік (за що і отримав своє прізвисько «Флако» – «Худий»), одержимий ідеєю упіймання Ескобара. Але зловив Ескобара не полковник, а його син, теж Уго Мартінес – хоч і під проводом батька, який координував операцію по радіо. На Мартінеса також вказує епізод давання 6-мільйонного хабара, який описується в книзі Боудена.
Другий прототип Каррільо, не менш звитяжний борець з Медельїнським картелем, бригадний генерал Хайме Рамірес Гомес у 1984 році успішно знайшов і знищив кілька підпільних лабораторій Ескобара в джунглях, чого наркобарон йому не пробачив: Хайме Рамірес Гомес був застрелений у листопаді 1986 року, причому на очах своєї сім’ї. Хитромудра пастка для полковника Каррільо, показана в серіалі, – не більше ніж фантазія авторів. Сікаріо діяли значно неоковирніше.
Пошуковий загін – вбивці чи герої?
За сюжетом полковник Гораціо Каррільо веде проти наркокартеля «брудну війну», вбиваючи негідників без суду і слідства. У другому сезоні він власноруч застрелив підлітка-зв’язкового і викинув двох бойовиків з вертольота. Причому в обох випадках американські агенти стають безпосередніми свідками цих діянь. Тепер, коли минуло 25 років, і Хав’єр Пенья, і Стів Мерфі одностайно твердять: не було такого. «Хоча деякі підозри, – неохоче погоджується Пенья, – у нас були».
Взагалі, Пошуковий загін, очолюваний один з прообразів Каррільо – полковник Уго Мартінес, штурхали всі: громадськість, політики, журналісти – як незаангажовані, так і продажні. Учасників загону звинувачували в корупції, вбивствах, застосуванні тортур, співпраці з «Лос Пепес» (банди, в які об’єдналися праві терористи, банда братів Кастаньо і просто мисливці за головами – з одного боку, Ескобара і його людей, а з іншого – всіх, хто співпрацював з Наркоконтролем). Навряд чи ці звинувачення були голослівними: йшла справжня війна. Наприклад, американський журналіст Марк Боуден згадує такий факт, що тільки за перші два тижні існування Пошукового загону Мартінес втратив кожного сьомого бійця.
До речі, автори серіалу не спромоглися живописати і половини кривавих подвигів Ескобара, тож жорсткі методи Пошукового загону все ж виправдані. Чверть століття потому Мерфі, який відвідав із сім’єю місця колишньої бойової слави, визнав, що був приємно здивований тим, наскільки безпечними містами стали і Богота, і Медельїн. Отже, жертви не були марні.
О, де ж ти, брате
У серіалі «Наркос», особливо в другому сезоні, багато уваги приділено зворушливим стосункам Пабло Ескобара з сім’єю, але при цьому ні словом не згадано його старшого братика Роберто Ескобара. Але ж він був не тільки правицею Пабло, але і головним бухгалтером картелю Медельїн. Щоправда, сам Роберто стверджував, що не від гарного життя: коли молодший брат набув сумної відомості, і сам Роберто Ескобар, і вся його сім’я потрапили під постійний пресинг військових, поліції та інших озброєних громадян Колумбії, незадоволених справами Пабло. При цьому він всіляко дистанціювався від терору, який розв’язав його брат.
Хай там що, але Роберто пропускав через свої руки всі потоки кривавих грошей картелю Медельїн і був разом з Пабло, коли той утік із в’язниці «Ля катедраль» (фінал першого сезону). Але волею старший Ескобар насолоджувався недовго: за рік до упіймання Пабло він сів на 11 років, дав наркоконтролю всі необхідні свідчення і навіть написав книгу спогадів. Сьогодні цей суворий одноокий старий керує музеєм імені Пабло Ескобара, розташованим у колишній садибі наркобарона «Неаполь».
До речі, в книзі Марка Боудена наводиться цікавий факт про легендарного наркобарона, який показаний авторами серіалу аж непристойно зразковим сім’янином. Так ось, дон Пабло був педофілом і віддавав перевагу повіям 14-15 років.
Смерть негідника
Хто ж у результаті натиснув на гачок? За легендою, Ескобара застрелили американці, що категорично заперечує безпосередній учасник подій Стів Мерфі. Канонічну версію, якої дотримуються автори серіалу, оскаржив син Ескобара, Хуан Пабло Ескобар. Кілька років тому заможний аргентинський архітектор Хуан Пабло видав книгу, в якій стверджує, що його батько, розуміючи, що йому не вийти з оточення, наклав на себе руки. Звідки це міг знати 16-річний підліток, який перебував у цей момент за сотню кілометрів від Медельїна? Сам Хуан Пабло стверджує, що перед смертю встиг поговорити з батьком по телефону – саме цей дзвінок і зафіксували бійці Пошукового загону. Загалом, навіть у смерті Ескобар залишився вірним собі, давши нам більше загадок, ніж відповідей.
