Нічого не вдієш, такий час нам випав: історія масової культури і культурологія як така виявляються значно захопливішими заняттями, ніж споживання цих найкультурніших артефактів. Історія феноменального успіху Marvel у кіно багато в чому саме про це. На щастя, трапляються і щасливі винятки, але про все по черзі.
_
_
Взагалі, масовий успіх у наших широтах фільмів на кшталт «Месників» сам по собі тягне на окремий феномен. Зрозуміле захоплення споживачів коміксів: улюблені з дитинства історії буквально покадрово, з великим старанням і любов’ю, переносяться на великий екран. Найближчим аналогом можна назвати книжки радянського дитинства – наприклад, про Незнайку або Буратіно, які (ви тільки уявіть) послідовно, кожне десятиліття, втілювалися б у кінофільмах з усе зростаючими технічними можливостями, кінозірками і, відповідно, бюджетами.
Що змушує вітчизняного глядача дивитися і переглядати тих же «Месників», теж нескладно зрозуміти. Це й екзотика (масовим явищем на екранах костюмовані герої стали відносно недавно, починаючи з «Людини-павука» Сема Реймі), і справді фантастичні 3D-ефекти, і кінозірки першої величини. Чи не кожного місяця ми отримуємо чергове розважальне видовище дуже високого класу в сенсі кіновиробництва. Але супергеройські фільми від Marvel останніх років довели фантастичний блокбастер до тієї межі, за якою починається абсурд. Судіть самі.
Ефектів усе більше: якщо пам’ять не зраджує, у чергових «Месниках» натурних зйомок майже немає, суцільний зелений екран. У кадрі все більше акторів екстра-класу,ледь впізнаваних під складним гримом. А ось сенсу – усе менше.
«Супергеройські фільми від Marvel довели фантастичний блокбастер до тієї межі, за якою починається абсурд»
Якщо екранізації коміксів перевершують за драматургією фільми, поставлені за мотивами комп’ютерних ігор (за ступенем ідіотизму з «Ремпейджем» може позмагатися хіба що римейк «Світу Юрського періоду»), то самим кінокоміксам складно конкурувати в плані драматургії з «авторською» кінофантастикою на кшталт «Аноніма» або «Прибуття», з її філософськими месседжами і науковими парадоксами. В основі кінокоміксу лежить усе та ж тоненька книжка з картинками, в якій під розкотисті літери «BOOOOM!» стикаються лобами персонажі в дивних костюмах і масках.
Тріумф Marvel, а водночас і трагічна помилка багаторічного глави компанії Стена Лі, здається, саме в тій дбайливості, з якою комікс переноситься на кіноекран, буквально покадрово. Але сам по собі графічний роман, за аналогією з традиційним літературним текстом, вступає в абсолютно особливі стосунки зі своїм читачем – і часто справляє значно потужніше естетичне враження, ніж екранізація. Для успішної екранізації коміксу потрібна саме його адаптація, яка потребє нових барв і сюжетних ходів, конгеніальних мистецтву кіно, а не дослівного втілення фреймів на екрані.
Ця теорема була успішна доведена Тімом Бартоном у «Бетмені» 1989 року, і тепер, здавалося б, стала аксіомою, коли фільми на кшталт «Життя Аделі» Абделатіфа Кешиша (екранізація графічного роману Жюлі Маро «Синій – найтепліший колір») стають подіями в світі арт-кіно.
Зачем нужно смотреть новый фильм режиссера «Гаттаки»
Безумовно, зараз зоряний час Стена Лі, який він по праву заслужив: гроші так і течуть до нього повноводною рікою. Але чи так уже й багато у Marvel справжніх творчих удач? На пальцях перелічити. «Людина-павук», «Дедпул», «Доктор Стрейндж», безумовний шедевр «Логан» і тільки один серіальний успіх – нещодавній «Каратель» від Netflix. (Для порівняння, якщо повернутися до початку нашої розмови, найближчі конкуренти DC знамениті цілим розсипом справжніх шедеврів, від «Виправданої жорстокості» Девіда Кроненберга до недооціненої свого часу «Тіні» Рассела Малкехі.) Продовження «Людини-мурахи» наразі – головний творчий успіх Marvel після двох «Дедпулів» і «Логана».
«Людина-мураха і Оса» – досить весела і непогана авантюрна комедія, що поєднує чудові жарти, нон-стоп екшен і дотепні спецефекти. Причому більшість складних у постаноці сцен однаково талановито висікають комічні ситуації з драйву (наприклад, в абсолютно геніальній сцені фінальної погоні, далі обійдемося без спойлерів), щоб відразу облити глядача холодним душем саспенсу, як у страшних пригодах героя Майкла Дугласа в квантовому просторі.
До речі, знімав «Людину-мураху та Осу» прославлений оператор, 74-річний Данте Спінотті, який працював, крім іншого, на «Сутичці» Майкла Манна – фільмі, в якому зразково поставлено і знято сцену вуличного бою, від якої через двадцять з гаком років так само перехоплює подих. Тож сцена погоні в новому фільмі «Людина-мураха» запам’ятається вам надовго.
_
_
Додайте до цього відвертий кайф в кадрі акторів, від Майкла Дугласа, який абсолютно серйозно розігрує свій образ за системою Станіславського, до Боббі Каннавале («Підпільна імперія», «Тоня проти всіх»), що відверто клеїть дурня, і ми отримуємо на виході типову вісімдесятницьку фантастику, рясно приправлену пригодами і гумором, як це було заведено у вісімдесятих.
Нічого дивного: для п’ятидесятирічних режисера-комедіографа Пейтона Ріда і «Людини-мурахи», а за сумісництвом співавтора сценарію Пола Радда такі фільми, як «Назад у майбутнє», «Внутрішній космос», «Мисливці за привидами», «Хто підставив кролика Роджера» та ін. – це фільми їхньої юності, на яких вони навчалися майстерності. (За бажання можна відшукати в новій стрічці навіть прямі цитати, наприклад, із «Внутрішнього космосу».)
І потім, згадаємо, з чого починається «Людина-мураха й Оса» – зі сцени дитячої гри, із картонними моделями замість реальних девайсів: це сидить під домашнім арештом герой Пола Радда, «недільний тато», та розважає свою дочку як може. Початкова сцена задає потрібний тон всьому фільму – ідеальній дитячій комедії пригод супергероїв, від якої чимало задоволення отримають також ті дорослі глядачі, які люблять випустити назовні свою внутрішню дитину: нехай на пару годин і в темряві кінозалу, поки ніхто не бачить.
Загалом, як не крути, виходить найкраща рекомендація для відвідання кіно з дітьми на найближчі вихідні.
Наостанок не можна не відзначити традиційне камео Стена Лі, ось уже сорок четверте (враховуючи появу в образах Х’ю Хеффнера і Ларрі Кінга в обох частинах «Залізної людини»). І, як завжди, несподіване та дотепне. Старий Стен перевершив у цьому питанні навіть самого старого Хітча, який раніше вважався абсолютним чемпіоном із камео – рівно тридцять сім. Щоправда, виключно в фільмах власної постановки
.
Для колажу були використані кадри
:
https://www.youtube.com/watch?v=Du90MCtUpN0,© 2018 MARVEL.
Для великих ілюстрацій були використані кадри
: https://www.youtube.com/watch?v=EEHQNDLoRUs, © 2018 MARVEL; иhttps://www.youtube.com/watch?v=409IGgu-Utw,© 1995 THIS MOTION PICTURE.
