Навіщо дивитися серіал «Вавилон Берлін»

З тих пір як Райнер Вернер Фассбіндер втягнув свою останню в житті доріжку, німецькі телесеріали рідко ставали міжнародними хітами. Один із небагатьох щасливих прикладів – «Німеччина’83», який був знятий англійською і спершу транслювався в США, а вже потім на батьківщині. Тим цікавіший успіх серіалу «Вавилон Берлін», який стартував рівно місяць тому. Рецепт, на перший погляд, простий: багатошарова детективна інтрига, історична достовірність і гігантський бюджет. Плюс талант і працьовитість одного з провідних німецьких режисерів.

“Обожнюю Берлін!” – кричав герой Джеймса Макевоя в фіналі «Атомної білявки», і це були останні слова Девіда Персиваля. Його нескладно зрозуміти: на той час Берлін ось уже вдруге став містом-міфом у просторі масової культури.

Першим у англомовному світі, хто заклав першу цеглину в фундамент берлінської легенди, став Крістофер Ішервуд, автор роману «Прощавай, Берлін», за мотивами якого геніальний Боб Фосс поставив фільм «Кабаре». Двадцяті-тридцяті роки в житті Німеччини і її Вавилона (в якому, крім іншого, осіло чимало колишніх громадян Російської імперії, від Павла Скоропадського до Володимира Набокова) – найцікавіший час, в якому, ніби в кривому дзеркалі, відобразилося все майбутнє століття з його сексуальною і психоделічною революціями, бунтами підлітків, поп-культурою, міською партизанщиною, поліцейським насильством і жахливими диктатурами.

Загалом, ідеальний час, ідеальне місце. І жанр майже ідеальний – «чорний детектив», який завдяки старанням кінематографістів, які перенесли на екран романи Хеммета, Чендлера і Кейна, отримав назву фільму-нуар

До речі, саме нуарами Реймонда Чендлера і надихався популярний німецький письменник Кутчер Фолькер, який опублікував серію детективів про пригоди поліцейського комісара Гереона Рата. Перший же роман із серії – «Сира риба» (2008), і став основою двох сезонів серіалу «Вавилон Берлін», написаного і поставленого Томом Тиквера («Біжи, Лола, Біжи»), Хендріком Хандлегтеном («Гуд бай, Ленін!») й Ахімом фон Боррисом («4 дні в травні»).

Утім, самі автори наполягають, що перші два сезони – це один великий 12-годинний фільм.

На жаль, російською або українською мовами проза Кутчера Фолькера поки ще не перекладена (сподіваємося, завдяки серіальній екранізації цю прогалину буде заповнено), проте німецькі критики відзначають, що романи про комісара Ратп досить достовірні з історичної точки зору. Наприклад, у поліцейському управлінні Берліна справді працював вантажний ліфт без дверей, який безупинно рухався вгору і вниз.

Правдоподібно відтворений антураж Берліна 1929 року з його незатишними квартирками, гей-кабаре, кривавими сутичками на демонстраціях і покажчиками готичним шрифтом – одна з головних переваг серіалу. А детективна історія з поліцейськими і злодіями, гангстерами і політиканами, нацистами і троцькістами, порнографами і шантажистами, а також (як же інакше) навіки розбитими серцями зав’язана в такий тугий вузол, що відірвати від екрану вас може хіба що нерозторопність перекладачів.

У цього серіалу довга історія: автори давно мріяли втілити на екрані у всіх подробицях Берлін епохи Веймарської республіки. Понад три роки роботи та найбільший в історії Німеччини бюджет, виділений на серіал німецькою (різні джерела вказують від 40 до 50 млн євро), не минули дарма – у перший же тиждень півторагодинний пілот подивилися 1,19 мільйона глядачів. Для Німеччини це дуже крутий показник. Пілотні серії американської «Підпільної імперії» і британських «Гострих козирків», з якими найчастіше порівнюють «Вавилон Берлін», подивилися, відповідно, 4,8 млн і 3 млн глядачів.

Автори вже стали до сценарію третього сезону, і плани у них, м’яко кажучи, гітлерівські – екранізувати всю епопею Кутчера Фолькера, яка на сьогодні складається з восьми бестселерів і простягається в часі до 1939 року. Якщо ці плани буде втілено, рано чи пізно «Вавилон Берлін», звичайно ж, перетвориться на таку ж рутину, як і «Гострі козирки» після другого сезону разом з «Підпільною імперією», що прокисла десь до четвертого. Куди далі розвиватиметься шоу, стане зрозуміло вже на днях, коли у вільному доступі з’являться перші два епізоди другого сезону. Та поки що переваги серіалу переважують нечисленні недоліки.

Наприклад, може здатися, що автори дуже холодні до своїх персонажів: вміло розкручена інтрига здається цікавішою, аніж втягнуті в неї герої. Поки що найцікавішою постаттю виглядає не головний герой, розгублений представник «втраченого покоління» комісар Рат (Фолькер Брух), а російська авантюристка Світлана Сорокіна у виконанні Северії Янушаускайте, яка з периферії історії впевнено рветься в «дамки». Ну і російські троцькісти на чолі зі скрипалем-терористом Кардаковим (Іван Шведов), з його картузом і купецькою бородою, здаються очевидною карикатурою – ще мить – й почнуть танцювати навприсядки.

Та навіть такий поворот не зможе зіпсувати задоволення від серіалу.

Поки що.