Дзідзьо приїздить на майданчик трохи пізніше, ніж ми його чекали. Цього дня погода на Русанівських садах у Києві, де знімають новий серіал «Відморожений», досить мінлива – ллє дощ, а вже за хвилину вікна будинків заливаються перламутровими променями сонця. Варто було Дзідзьо тільки прибути на локацію, як він одразу ж пішов зніматися. Без попереднього гриму, перевдягання і репетиції. «Дзідзьо – він і в Африці Дзідзьо», – усміхнувся нам Михайло. Вже за півгодини нам вдається усамітнитися з Михайлом на веранді, доки команда «Відмороженого» готує наступну локацію для зйомки.
Як «1+1» запропонував вам цю ідею? Сценарій на той час уже був вже готовий?
Ні. Сценарій був ще не готовий, але персонаж, якого вони (автори серіалу. – Ред.) хотіли бачити в головній ролі був досить зрозумілим. Перед пропозицією продюсери передивилися всі мої фільми, мої короткометражки, але мене потрібно було вмовити – я ж більше люблю фільми, ніж серіали. Проте був один випадок, який мене страшенно зачепив. Це було бліц-опитування серед народу «Фільм чи серіал?». І одна бабця сказала: «Ясно, шо серіал». І я дуже здивувався: «Ні фіга собі!». Тоді мені здалося, що я дуже недооцінив серіал. Вже маючи досвід роботи тут, на знімальному майданчику, я зрозумів, що серіал вчить тебе швидше все сприймати – вироблення набагато більше, ніж у кіно. Загалом серіал – це зовсім інакше, ніж художній фільм. Так, воно схоже, але це не одні й ті самі речі.
А друге, що мене зачепило – сюжет. Взагалі це дуже смішна історія про те, як заморозили мене в 96 році й розморозили через 23 роки. Уявіть, я засинаю у 90-х роках, де був повний несмак, де були роки безгрошів’я, і прокидаюся у зовсім іншому світі, де в кожному телефоні є і калькулятор, і фотоапарат, і відеокамера! (Сміється.)
Як вам команда, з якою ви працюєте на майданчику?
Ой, це дуже гарна команда! З роботи над своїми фільмами знаю, що команда – це чи не найголовніше. Зібрати чудовий спрацьований колектив – найважливіше, що варто зробити перед тим, як ставати до роботи.
Як вживалися в роль «відмороженого» з 90-х?
(Сміється). По суті ніяк – це ж усе той самий Дзідзьо. Усе інше я вже будував на спогадах. Наприклад, мене сильно нервував одяг у ті роки. Тоді, пам’ятаю, увійшли в моду светри BOYS. Ви пам’ятаєте?
Навіть більше – я знаю, що він був у вас на три розміри більший, ніж треба!
Так! Я колядував на нього два роки! Уявляєте? І все ж купив. Правда, коли одягнув через три роки, коли він став мені за розміром, мода минула.
Такі светри не можуть виходити з моди.
Зараз уже так. Для мене це неймовірно, що молодь повернула в моду 90-ті.
Крім светра, що ще пам’ятаєте з 90-х?
Ох, пам’ятаю я багато – я ж співав по ресторанах і знав, як це все відбувається. Люди тоді пили горілку. І це було модно – модно пити горілку! Вони замовляли на барі гальбарик, фрі – це було топ! Ще була капуста така – крижавка. Зверху часник, закушували хлібом. І це все вони запивали пивом, горілкою і водою мінеральною. Люди тоді взагалі були нерозбірливі в їжі, зараз із цим куди краще.
Розповім вам ще одну історію з 90-х. Відкриваю я шафу, з шафи беру батьківські штани – хотів старшим бути завжди – і беру плащ. І, звичайно ж, у дзеркало я не дивився, як я виглядав… А я був такий худий тоді, що ці всі штани з мене просто спадали. Довелося штани підвертати втричі (показує руками як). І ось я вийшов, зайшов у центр міста, пам’ятаю, це була неділя – людей маса, і всі на мене дивляться. Думаю, напевно, тому що я дуже круто виглядаю. І тут у вітрині я побачив своє зображення. Господи! (Сміється). Я тікав четвертими дорогами, через кропиву, щоб тільки більше мене ніхто не бачив. Ось така була історія.
Тоді якось від безгрошів’я люди виживали підручними способами – штани робили зі штор, шили костюми з них.
Якими звичками, про які сказано в анонсі серіалу, наділятимете свого героя?
Дурниці всякі. (Сміється.) Там фокуси на пальцях або ось такі жарти а-ля «скажи “ракета” – твій тато начальник туалета». І ось такі дурниці, про які багато хто зараз уже забув, наповнюватимуть наш серіал.
Якщо подивитися глобально, то образ Дзідзьо переноситься від фільму до фільму, від короткометражок до серіалу, у вас немає страху стати актором однієї ролі?
Ні. Давайте згадаємо Леонардо Ді Капріо. Він грає дуже різних персонажів, але всі вони – Леонардо Ді Капріо. І також я можу різних персонажів зіграти: і короля, і священика, і драматичні, і комедійні ролі. Зараз просто такий період у країні, бідний, і модно випускати комедії. Бо люди прийшли з роботи змучені, і чого вони хочуть? Просто відпочити, розважитися. Подивитися комедію.
Коли можна буде побачити вас у драматичній ролі?
Скоро (дивиться інтригуюче). У мене зараз два задуми – поїхати на Берлінале і на Каннський кінофестиваль. У мене під ці фестивалі є короткий метр, яким я багато хотів би розказати. Це буде така собі філософія, що треба діяти, а не сидіти на місці. Бо всі ми, люди, завжди хочемо придумати собі кращу, комфортнішу, правильнішу ситуацію – це неправильно. Ми всі чекаємо, чекаємо, що щось вийде краще – в тому й помиляємося. «Час не проходить, він минає». У підсумку це буде драма двох людей. На жаль, більше поки сказати не можу.
Завжди хотіла запитати про ваші костюми. Хто створює ці бравурні образи Дзідзьо?
Дзідзьо – це прекрасний образ, який може дозволити собі все: і пір’я на голову одягти, і пончо. Цей образ буде пасувати далеко не кожному артистові. Пам’ятаю, на «Голосі. Діти» Ольга Слонь (стиліст «1+1». – Ред.) каже мені: «Стільки образів, а ти мені жодного разу не зробив ніякого зауваження». Але які зауваження, Оль? Я задав тобі тон – думай ширше. А вона: «Ти навіть жодного разу не сказав, що тобі не підходить ця тканина або що тобі жарко». Значить я переживу цю спеку. Головне, щоб було яскраво, без рамок і обмежень.
Мої образи створюють різні люди, абсолютно, але все йде, так би мовити, завдяки моїм рукам – я завжди запхаю руки в усі справи, бо мені це дуже важливо. Навіть у «Відмороженому» – для мене дуже важливо, як одягається мій герой, чому він одягається саме так, чому цей колір, чому такі штани, чому голова перев’язана (показує на себе), чому окуляри. І якщо я на підсвідомому рівні відчуваю, що щось не так, я не можу дати цьому статися – буду до останнього мучити кожного. (Сміється.)
Наостанок запитання про село. Людина з глибинки, що рветься в місто, – це вже як якийсь лейтмотив, що пронизує ваші фільми. Навіть у «Відмороженому» присутній цей елемент. Це якась данина тому, що заповідав українському кіно Іллєнко-старший?
Мова не тільки про людей із села, а просто про людей. Я спостерігаю багато за тим, як вони себе поводять, як позиціонують, як вони зляться, як вони плачуть. Чому вони плачуть? Явно не тому, щоб промивати очі. Вони таким чином висловлюють щирість, чистоту, правдивість. У кожної людини, коли вона сміється і з’являється сльоза, – це чисті наміри. Я вважаю, це абсолютно нормально знімати фільми і серіали про село в нашій країні. Україна – аграрна країна і не потрібно цього стидатися. Ось бути селюком – оце біда, коли ти ростеш, але не розвиваєшся. А в селі жити, представляти село… (Усміхається.) В Іспанії ж модно жити в селі – усі там живуть. Фігерас, Коста-Брава, де всі найдорожчі яхти у світі. Або взяти Канни – це ж по суті село, де не було нічого. А зараз? Канни відомі на весь світ. Саме так, сподіваюся, буде й у нас.
Традиційно – про плани. Коли чекати нового фільму від Дзідзьо?
Так, я працюю над цим. У 2020 році буде ще один фільм. Незабаром зроблю велику заяву з цього приводу. У мене багато неординарних планів щодо промо та продажу цього фільму. Як ви знаєте, гроші у держави я ніколи не просив. Ну як не просив? Один раз попросив – мені відмовили. Думаю, цього разу пора. А то стає вже нецікаво і неправильно. У мене ж велика відповідальність перед тим, що я роблю, перед людьми. Найголовніше, щоб була в цьому всьому справедливість. Як я знімав кіно? Брав позики, з цим жив, попри те був режисером, сценаристом, актором. Тому я зацікавлений зараз у кооперації з бізнесменами, які знають методи, як нестандартно продавати наше кіно. До речі, ви знали, що в жовтні цього року фільм «DZIDZIO Перший раз» вирушає на презентацію в Китай і буде показуватися там у кінотеатрах? Мова зараз йде про те, щоб показати стрічку в 10–20 тисячах кінотеатрів. Уявляєте? Може це й стане нашим стартовим капіталом, щоб робити далі кіно. Подивимося. Поки більше нічого не можу сказати.
Фото: прес-служба «1+1», Володимир Волков