4 жовтня Верховна рада ухвалила у першому читанні законопроект №5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який з-поміж іншого встановлює вимоги щодо застосування української мови в друкованій пресі (журнали, газети) та інтернет-ЗМІ. Документ, зокрема, зобов’язує кожне видання мати україномовну версію, у місці розповсюдження друкованої преси обов’язково має розповсюджуватися версія цього ЗМІ українською мовою. У понеділок, 22 жовтня, питання української мови в пресі та інтернеті учасники медіаринку разом із депутатами обговорили на спеціальному круглому столі в «Українському кризовому медіацентрі». Обговорення було актуальним, оскільки сьогодні, 24 жовтня, завершується термін для подачі поправок до другого читання.
«Телекритика» пропонує ознайомитися з думками учасників медіаринку. Усі учасники обговорення виступили за українську мову в пресі (дискусія відбувалася виключно українською мовою), але при цьому просять депутатів серйозно спростити норми квотування.
Як депутати хочуть квотувати друковану пресу та інтернет-ЗМІ
Головний комітет, який ухвалює поправки до закону – Комітет з питань культури і духовності, який очолює народний депутат від «Народного фронту» Микола Княжицький. На обговоренні його інтереси представляв консультант депутата, медіаюрист Юрій Крайняк, пообіцявши внести низку правок у документ. Мова друкованих ЗМІ прописана в статті 21 цього законопроекту, онлайн-видань – у статті 23. Згідно із законопроектом, зареєстровані в Україні друковані ЗМІ мають видаватися державною мовою. Допускається видання друкованих засобів масової інформації у двох чи більше мовних версіях, одна з яких – державною мовою. Усі мовні версії повинні видаватися під однаковою назвою, відповідати одна одній за змістом, обсягом та способом друку, а їх випуски повинні мати однакову нумерацію порядкових номерів і видаватись в один день.
Інформаційні агентства мають поширювати свою продукцію державною та іншими мовами. Інтернет-представництва (в тому числі інтернет-сайти, сторінки в соціальних мережах тощо) органів державної влади, підприємств, установ й організацій державної та комунальної форм власності, засобів масової інформації, зареєстрованих в Україні, а також юридичних осіб приватного права та фізичних осіб – підприємців, що реалізовують товари й послуги в Україні, виконуються державною мовою. Поряд із версією інтернет-представництв (у тому числі інтернет-сайтів, сторінок в соціальних мережах тощо), виконаних державною мовою, можуть також існувати версії іншими мовами. Версія українською мовою завантажується за замовчуванням та має не менше за обсягом та змістом інформації, ніж іншомовні версії.
За порушення норм законодавства щодо застосування державної мови передбачена адміністративна відповідальність, зокрема у сфері інтернет-представництв – штраф для посадових осіб від 200 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (3400–5100 гривень), у друкованих ЗМІ – штраф для посадових осіб від 400 до 500 неоподатковуваних мінімумів. Розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням законодавства у сфері застосування державної мови – уповноважений із захисту державної мови.
Директор державного підприємства з розповсюдження періодичних видань «Преса» Валерій Герасименко надав присутнім «мовну» статистику серед друкованих видань: «У каталог “Преса поштою” на 2019-й було внесено 1602 найменувань видань. Це «жовтий» каталог, який є в кожному відділенні зв’язку. Суто україномовних – 650, російською – 432, змішаних – 301, іншими мовами – 219. Точного розподілу за тиражем у мене немає. Наприклад, державні «Урядовий кур’єр» і «Голос України» видаються двома мовами, співвідношення російського тиражу до українського – 20% на 80%». Розподілу окремо для газет та журналів не було озвучено. Але питання мови для глянцю особливо актуальне – у столиці України немає жодного україномовного глянцевого видання, українською мовою такі видання дають тільки рекламу.
Які зміни готують до другого читання?
До проекту закону про мову буде внесено поправки щодо перехідного періоду або впровадження квот на період переходу друкованих ЗМІ на українську мову. Про це заявила голова Комітету Верховної ради з питань свободи слова та інформаційної політики Вікторія Сюмар. «Ми зараз включилися до підготовки поправок до законопроекту про мову в контексті поетапного переходу на українську мову для друкованих видань (…) Ми привчили людей читати російською. Контрабанда надзвичайно потужна на сході України, і туди підуть журнали-глянець і газети з Росії, люди будуть купувати цей контрабандний товар, ми фактично будемо вбивати свого рідного українського виробника. Потрібно привчити читача читати українською, і для цього потрібен певний перехідний період, але при цьому зробити так, щоб галузь мала можливість вижити і щоб ані журналісти, ані верстальники, ані редактори не втратили роботу. Це сьогодні важлива задача, і ми думаємо, в який спосіб її краще зробити. Чи це буде період 2–3 роки, коли вони змушені будуть перейти, чи це буде поетапне впровадження: у перший рік – 25% українською, 2 рік – 35% і так далі. Хоча двомовність, коли ти листаєш газету і бачиш тексти українською і російською мовою, мені не дуже подобається», – сказала Сюмар, зазначивши, що квота на радіо і ТБ дала нове відродження україномовній музиці, завдяки квотам запустилась україномовна кіносеріальна індустрія.
Водночас депутатка зазначила, що вноситиме правку щодо друку преси мовами Європейського союзу: «Те, що друкується офіційними мовами Європейського союзу, має бути винятком. Тому що якщо ми інтегруємося до Європи, то маємо бути зацікавлені в тому, щоб наші діти, наші науковці, будь-хто міг почитати періодичну пресу і англійською, і німецькою, і французькою. І чим більше у нас таких видань видаватиметься, тим краще насправді для України. Ніхто не хоче вбивати КyivPost», – наголосила голова комітету.
Перехідний період для друкованих ЗМІ може затягнутися до 5 років. Також можливе спрощення норму про обов’язковість розміщення українського видання поряд із російським у точках розповсюдження: «За фактом у кожній точці розповсюдження має бути український примірник. Таких точок розповсюдження є 10 тис., частина з них на сході України. Наприклад, глянцевий журнал продає три примірники в точці розповсюдження, на частині країни все це піде в смітник. Ще одна проблема – глянці купили фото голлівудських зірок для російськомовної версії і це прописано в договорах. Є ціла низка їхніх досліджень, що це вбиває галузь, яка й так недобре почувається. Є пропозиція від видавців впроваджувати поетапно квотування державною мовою в російськомовному виданні: перший рік – 25%, другий рік – 35%, третій – 50%, після п’яти років – 75%. Якщо вони будуть ставити кожну третю статтю чи інтерв’ю українською, вони не будуть втрачати читача. При цьому в інтернеті вони готові робити повністю україномовний контент, україномовну версію», – зазначила депутат.
Норма про українську мову в інтернет-ЗМІ буде декларативною: «За великим рахунком інтернет у нас не регульований і регулювати його де-факто можливості не має. Ми не можемо знайти відповідальну особу за той чи той сайт, суд дуже довго з’ясовує до кого позов спрямовувати, коли позиваються про захист честі та гідності. Дуже складно знайти, хто відповідає за сайт, тим більше, де він зареєстрований чи розміщує сервіси за кордоном. Вони сервери і реєстрацію туди переведуть і будуть видаватися російською мовою. Сьогодні для нас це дилема. Шляхом повідомлення нам би варто було реєструвати інтернет-видання, які хочуть бути ЗМІ, де було б чітко зрозуміло, хто відповідальний за контент і до кого звертатися, якщо є якісь питання. Політичної волі на регулювання інтернету зараз немає, а тому ця норма має радше рекомендаційний характер, який буде складно втілити на практиці», – резюмує Вікторія Сюмар.
У Комітету з питань свободи слова до законопроекту є зауваження, що стосуються не тільки друкованої преси, а й радіо та телебачення, яке також прописане в документі, незважаючи на вже прописані норми в профільному законі про телебачення і радіомовлення. «Виходячи з цього, можливо, питання мови друкованих ЗМІ треба викласти в законі про пресу або законі про інформацію в Україні», – сказав народний депутат БПП Григорій Шверк.
Водночас він зазначив, що ситуація на телебаченні та в радіомовленні відрізняється від ситуації в пресі. Держава надає в користування телерадіоорганізаціям державні частоти, кількість яких обмежена, і вона має ставити умови для використання цих частот. Щодо друкованих ЗМІ – це суто ініціатива підприємця, якою мовою випускати видання: «Підприємець за власні гроші може випускати видання будь-якою мовою. Тож ідеологічна можливість впливати на друковані ЗМІ має бути меншою, ніж у ситуації з радіо і телебаченням, оскільки в останніх обмежений радіочастотний ресурс і він державний. Щодо мови видання, держава може і має це робити, але більш витончено, більш якісно, ніж це наразі прописано в проекті цього закону», – вважає Шверк.
Депутат, як відомо, був віце-президентом «Українського Медіа Холдингу», який весь час свого існування принципово випускав (і випускає) виключно російськомовні видання. Проте зараз Шверк за українську мову: «Я 18 років працював у цій галузі. Я дуже чітко розумію, що головне завдання підприємця, який займається друкованими засобами масової інформації – це отримати прибуток від цієї діяльності. Якщо люди купують видання накладом 20 тисяч примірників російською мовою, то видавець друкуватиме 20 тисяч плюс-мінус списання. І все. Він ніколи не буде друкувати 50 тисяч примірників, оскільки не буде попиту. Якщо люди купують саме російський примірник, він буде друкувати його російською мовою. Або маємо приклад львівських видань – «Експрес» і «Високий замок». Вони друкуються українською, є невелика частина тиражу російською. Вони не керуються розподілом 50% на 50%, вони друкують видання певною мовою стільки, стільки його купують тією мовою. Коли ми будемо остаточно займатися цим законопроектом, ми маємо це враховувати. Не примушувати друкувати те, що стане макулатурою, а друкувати саме те, в чому є необхідність забезпечити доступ до інформації українською мовою тим людям, які це хочуть. Я чув від представників галузі дуже, як на мене, конструктивну пропозицію – надати читачеві безкоштовно pdf-версію видання українською мовою. Якщо це можна якось прописати в законі – це було б найкраще рішення цього питання. Є пропозиція зробити всередині одного примірника частину інформації українською, а частину російською, і з кожним роком збільшувати кількість тексту українською мовою. Як це зараз зроблено на радіо та телебаченні – з квотами на українську пісню та телеконтент. Це вихід із ситуації, але конкретного рішення ще немає. Його потрібно обговорювати. Зараз ми вже маємо україномовну рекламу в російськомовному виданні і це нікого не лякає», – аргументував свою позицію депутат.
Григорій Шверк запевняє, що перша редакція законопроекту була виписана суворіше для друкованої преси: «У першій редакції закону було прописане обов’язкове співвідношення українського і російського тиражу в розмірі 50% на 50%. Я розказував колегам із комітету, як воно буде насправді, – будь-який притомний видавець надрукує стільки, скільки зможе продати, а на все інше отримає за невеликі гроші справку з друкарні, що він все інше надрукував. Він покаже цю справку контролерові й перевірити це буде неможливо. Ми за те, щоб закон виконувався чи щоб щось там написати? В останній версії уже значно краща ситуація – про 50% тиражу українською мовою уже не згадується», – додав член Комітету з питань свободи слова.
На його думку, українська мова – це державна цінність, але приватному бізнесу вона дорого обійдеться. «Друковані ЗМІ зараз переживають не найкращі часи. Велика кількість із них не мають сьогодні великого прибутку, бо, на жаль, така економічна ситуація і малий ринок реклами. І на це треба зважати. Українська мова – це велика цінність для держави. І не менш велика цінність для держави – незалежні друковані ЗМІ, які мають прибуток. Будь-які дії, які призводять до зменшення прибутку чи до закриття невеликих ЗМІ, що може спричинити необхідність друкувати український наклад, – це не дуже якісне рішення українського парламенту. Тому це все треба обговорити і ухвалити рішення, яке влаштує і галузь, і суспільство», – закликав Григорій Шверк.
Позиція учасників медіабізнесу
«Усі ми, як видавці, мали спроби друкувати частину накладу і навіть окремі видання українською мовою. У нас немає внутрішнього спротиву робити продукт українською мовою. Ми хочемо це робити якісно. Це повинно мати попит і бізнесове підґрунтя, щоби ми як бізнес, незалежні медіа мали можливість існувати. На російську був попит, тому ми випускали наші видання російською. Але разом з тим, ми пропагували українські цінності, розвиток української держави та всі ми зацікавлені в тому, щоб наша держава була міцною, економічно сильною. Питання переходу – це питання безпеки. Російськомовне населення різне – є, наприклад, російськомовні солдати, які нас захищають на сході. Відмова читати наші внутрішні медійні проекти і перехід на медійні проекти, які видають наші сусіди – це теж питання нашої безпеки. (…) Ще одне питання, пов’язане з переходом на українську мову, – це питання якісних кадрів, підготовки головних редакторів, редакторів, які б робили контент українською мовою того ж рівня, який у нас зараз є російською мовою. Особливо це стосується глянцю».
Ярослав Сухомлин, член ради директорів «Асоціації незалежних регіональних видавців України»:
«Усі регіональні друковані ЗМІ, з якими я спілкувався, однозначно за україномовні видання. Це одностайне, однозначне рішення, але зараз регіональні газети, як невеличкий бізнес, перебуають у непростому становищі. Постійне подорожчання паперу, який в Україні не виробляється – це проблема. Ми про це кажемо уже давно. Папір завозиться з-за кордону – закупляється у валюті та постійно дорожчає, що підвищує собівартість кожної газети. Другий момент – останнім часом регулярно підвищуються передплатні тарифи «Укрпошти», що є також дуже важливим фактором, що ставить у непросте становище регіональних видавців. Хоча, насправді, більшість тих регіональних видавців, які працюють на півдні, центрі та сході України, вони і без цього закону впроваджують українську мову і в багатьох газетах контент українською мовою уже до 50%, а іноді перевищує 50%. Це показує те, що розуміння є для впровадження української мови, і додаткових законопроектів не потрібно. Робити це потрібно дуже акуратно, зважено і мудро. Якщо такий законопроект станет додатковим тягарем для галузі, то деякі видавці припинять видавництво таких газет чи істотно зменшать наклади. Неякісно прописані норми цього закону можуть вдарити не тільки по видавцях, а й по роздрібних мережах. Якщо уявити, що таких мереж стане набагато менше, то, відповідно, видавцям не буде де продавати свої журнали та газети».
Тетяна Попова, експерт ГО «Інформаційна безпека», керуючий партнер рекламного агентства «Арена-Медіа Експерт»:
Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів України:
«Я не сумніваюсь у високій кваліфікації журналістів, редакторів, які зможуть видавати і українською, і російською, і англійською. В нас немає дефіциту якісних медіапродуктів. Зовнішні умови, які дають змогу втриматися на українському ринку тим чи тим виданням і, відповідно, отримати громадянам доступ до якісної медіапродукції, сьогодні агресивні, вони не сприяють розвитку. Підтримуючи загальне сприяння використанню української мови, потрібно все ж таки обережно підійти до тих пунктів, які стосуються саме мови в друкованих ЗМІ. Ми підтримуємо зокрема те, що говорив сьогодні Григорій Шверк. Доцільніше б було саме спеціалізовані норми, які стосуються ЗМІ, вилучити саме з цього законопроекту, тоді б центральним майданчиком був би Комітет зі свободи слова для напрацювання умов, коректної дискусії видавців, галузі. Після цього Комітет вийшов би з конкретними ініціативами про зміну профільного закону про друковані ЗМІ і врегулював квоти. Ключова загроза, яка є – українець перестане читати і українською, і російською мовою через агресивну політику, яку веде нинішній менеджмент «Укрпошти» як єдиний національний оператор. У нас є уже сотні звернень видавців і україномовної, і російськомовної преси, оскільки триває закриття відділень. Відповідно, людина позбавляється можливості отримати доступ до інформації. Питання не про великі міста, а про малі населенні пункти. «Укрпошта» не йде на діалог із видавцями, оскільки веде агресивну економічну політику. У світі згортається газетний бізнес, а в Україні «Укрпошта» добиває газети, коли порушуються умови розрахунків. Наприклад, гроші за січень «Укрпошта» повертає до травня. Як можуть вижити видавці, якщо вони вже півроку “вивантажують” свою газету, а пошта досі не віддала їм зібрані кошти?
Друге питання – залежність від імпортного газетного паперу. Цього року ціна зросла на 50% в доларах. Ми бачимо, що було б коректно не демонструвати цим законопроектом народним депутатам, політикам увагу до української мови і ЗМІ, а на ділі довести, що буде розроблена протекціоністська політика і тоді ми говоримо про розширення і загалом про увагу до ЗМІ. Наша конструктивна пропозиція: для передплатників друкованої версії надати можливість отримання української версії безкоштовно, як додаткової послуги. Або ж у рамках статті 21 зробити пропозицію, щоб державні комунальні ЗМІ видавалисься лише українською мовою. Наприклад, «Урядовий кур’єр» видає всі постанови українською мовою. Ми повинні поважати читача і всю галузь. Напередодні політичного сезону від змін скористаються політики, у яких немає дефіциту надрукувати 1 млн примірників російською мовою і роздати їх безкоштовно, і 100 тисяч українською. Це має бути не політична кон’юнктура, а реальна українізація».
Геннадій Чебанов, головний редактор газети «Одесская жизнь»:
Олексій Бабанський, голова «Асоціації розповсюджувачів преси»:
Олександр Дікусаров, директор передплатного агентства «АС-Медіа»:
«Ми є місточком між видавцями та читачами. Ми робимо дуже багато, щоб утримати читача, їхня кількість постійно зменшується. Так само як і зменшується кількість видань на ринку. Ми не спостерігаємо масового відкриття нових видань, а навпаки – їх закриття. Відпускні ціни видавців щопівроку постійно збільшуються. Як уже казали, тут є економічна складова паперу. В нашому каталозі понад 6 тисяч видань, із них більш як 900 українською мовою. Близько 1200–1400 газет і журналів англійською мовою, понад 500 видань іспанською мовою. Моя компанія не є роздрібним продавцем преси. Але в нас є каталоги. Це також дуже важливо. Коли ухвалюватиметься ця норма закону, важливо зрозуміти, чи буде вона застосовуватися до друкованого каталогу передплатних видань з усіх куточків світу. Запровадження квоти на 50% україномовних видань, звичайно, скорочує кількість можливостей для замовлення. Друге – щодо кількості 50% в місці розповсюдження, якщо ми прагнемо в Європу, будь-хто може відвідати спеціалізовані магазини у Франції, Німеччині і побачити два стелажі з німецькомовними виданнями і ще 4 з усього світу – повне різноманіття. Треба зважено підійти до відсоткових ставок і не обмежувати людей у виборі. В законі прописана норма щодо розповсюдження за передплатою видань іншими мовами окрім державної. Вона допускається за умови можливості передплати такого видання українською мовою. Я як розповсюджувач не розумію цього. National Geographic і The Economist не будуть виходити українською».
«Телекритика» стежитиме за публічними дискусіями на тему квотування друкованих ЗМІ.
