Як зняти серіал в кооперації з Європою і при цьому не облажатися?

Цього тижня кінокомпанія Star Media презентувала свій новий міжнародний проект – серіал «Принцип задоволення». Восьмисерійний детектив насамперед цікавий тим, що це один з перших серіалів в країні, який виробляється в кооперації трьох країн – України, Польщі та Чехії.

Згідно з сюжетом, одночасно в трьох країнах відбуваються вбивства, співробітники поліції приступають до розслідування і незабаром розуміють: для того, щоб зловити вбивцю, потрібно працювати спільно. На перший погляд сюжет дуже нагадує популярний скандинавський серіал «Міст». Подібні алюзії режисер проекту Даріуш Яблонські не підтверджує, але й не заперечує, загадково пропонуючи журналістам порівнювати проекти вже після виходу «Принципу задоволення» на телеекрани.

А поки ми всі перебуваємо у важкому очікуванні прем’єри, «Телекритика» поспілкувалася з одним із продюсерів «Принципу задоволення» від Star Media Олексієм Терентьєвим («Брат за брата», «Мисливці за караванами», «Східні солодощі») і дізналася, у чому ключові особливості кооперації при виробництві, чого не вистачає українським продакшенам і чи зацікавлені в наших продуктах у світі.

Про міжнародну кооперацію

Для українського серіального виробництва питання кооперації в нинішніх умовах дорівнює питанню виживання. Адже ще кілька років тому українські продакшени працювали на досить локальному ринку щодо всього світу. Роботи в коопераціях виходили в основному з країнами СНД, іноді наші продукти купували, наприклад, в Казахстані чи Білорусі.

Зараз робота в такому форматі практично неможлива в зв’язку з законами, які були прийняті в Україні в 2015 році. І я однозначно бачу в цьому вагомі плюси. Для українського серіального виробництва це був просто стрімкий поштовх в бік Європи і європейського ринку.

Якщо ви не помітили, то європейський ринок кіно і серіального виробництва взагалі весь побудований в основному на кооперації. За цим і майбутнє України, я впевнений.

Про зацікавленість Європи в українських продуктах

Зараз на словах зацікавлені багато країн. Ось навіть взяти Star Media. Ми зараз ведемо багато переговорів з іншими країнами, але як тільки розмова доходить до практичної частини, починають спливати наші мінуси. Перший мінус України – це менталітет. Якщо в Європі вже давно люди асимілювалися і менталітет в країнах ЄС однаковий з поправкою на культурні особливості, то українці тільки йдуть в цьому напрямку.

Другий момент – це мова. Ніхто в Європі не хоче працювати з українцями на знімальному майданчику через перекладача, а кінопрофесіоналів, які володіють англійською мовою, в Україні поки що, на жаль, мало.

Третій наш мінус полягає в тому, що через те, що ми були роками відірвані від світового виробництва, деякі посади та їх функціонал в наших продакшенах і європейських докорінно відрізняються.

Ось, наприклад, в нашому виробництві є художник-постановник, в Європі найближче до цього буде арт-директор. При цьому у нас взагалі немає продакшен-дизайнерів – ці функції виконує арт-директор, за останні роки ці функції взагалі звузилися до мінімуму. У європейському виробництві продакшен-дизайнер – ключова особа при виробництві, а арт-директор – лише його підлеглий, поряд з художниками по костюмах, художниками по гриму і реквізиторами.

Подібного єдиного центру і такої внутрішньої кооперації в українському виробництві поки що немає. У нас, як то кажуть, кожен за себе. І тому виникають моменти, коли ми сходимося з європейцями на знімальному майданчику і просто не розуміємо один одного тільки тому, що у нас по-різному налагоджені процеси виробництва.

Тому, я впевнений, кооперація нам необхідна, в тому числі для того, щоб ми вчилися працювати разом і вдосконалили наше виробництво під європейські вимоги.

Про час

Якщо говорити про те, скільки часу потрібно українцям, щоб вийти на європейський ринок, я вважаю, що це питання десяти років максимум. За останні кілька років українські продакшени проробили колосальну роботу, і вже зараз багато хто з них досяг того рівня, що виступаєь ініціатором кооперацій.

Про складнощі перекладу

До речі, на момент пропозицій своїх ідей в європейські продакшени український виробник має ще один суттєвий недолік. Через те, що мало хто з наших сценаристів знайомий з європейською культурою, найчастіше сценарії просто беруться і перекладаються на мову тієї країни, з якою український продакшен хотів би вступити в кооперацію (як правило, це англійська).

«Державна підтримка в Україні на серіальне виробництво в чотири рази менше, ніж в Європі»

Але ви, напевно, навіть уявити не можете, наскільки незрозумілим для європейської людини буде такий сценарій. Адже спосіб мислення, побудова речень і гумор у нас настільки різний, що таким сценарієм свідомо світить провал. Так що нам як повітря не вистачає людей, які вміли б думати англійською і писати тексти, відштовхуючись від європейського менталітету.

А поки їх немає, єдиний спосіб спільної роботи такий: в Європі нам пишуть сценарій, а ми лише виступаємо консультантами з особливостей України як регіону.

Про рібейти

Я впевнений: те, чим Україна повинна стати цікава Європі, так це рібейтами. Тому що зараз наша кооперація з багатьма країнами виглядає так: ми називаємо дуже хорошу ціну на послуги, а європейський продакшен обирає іншу країну. Чому? А тільки тому, що там 20–30 % рібейту, а в деяких і всі 40.

І після цього наші ціни стають автоматично неконкурентоспроможними, і мільйони, які ми могли б отримати, йдуть не в Україну, а, наприклад, в одну з головних наших країн-конкурентів на євроринку – Румунію. І все тому, що у нас на державному рівні вже який рік не можуть впровадити рібейт, ось ми і не можемо повноцінно перейти на міжнародну кооперацію.

Чи чує про наші проблеми держава? В останні роки до серіалів стала підвищена увага, особливо від держави. Так що повільно, дуже повільно, але ми налагоджуємо спілкування. В цьому є обопільна вигода, адже ми говоримо про куди більшу аудиторію, ніж в кіно.

Якби серіал, який я спродюсував, подивилися 300–400 тисяч глядачів, як дивляться зараз українські фільми в кінотеатрах, то мені треба було б активно задуматися про зміну професії. У серіальному виробництві аудиторія вимірюється мільйонами глядачів. У хорошого серіалу аудиторія близько семи мільйонів, а в середньому вона коливається від двох-трьох мільйонів, але не менше, інакше це вже провал.

Про державну підтримку в Європі

Робота з державними структурами там куди простіше, ніж у нас. Наприклад, практично у кожного режисера є можливість прийти в орган (на зразок нашого Міністерства культури) і попросити 400 тисяч євро на свій продукт. Для європейців ця сума не стане захмарною, вони досить часто надають такі підтримки. Інша справа Україна.

Якщо говорити про різницю в державних підтримках, то у нас вона в середньому в чотири рази буде менше. Так що поки про виробництво серіалів, таких як, наприклад, «Вавилон-Берлін» (Німеччина, 2017), де одна серія коштує п’ять мільйонів євро, нам мріяти ще, звичайно, рано.

Про можливості України

Якраз в розрізі держави і фінансової підтримки можна говорити про можливості України і нашого серіального виробництва. Я, наприклад, упевнений, що в Україні потрібно знімати історичні серіали, адже у нас історія – це вже готовий сценарій. Але ми не можемо це зробити, тому що історичні продукти, що, в принципі, очевидно, одні з найдорожчих.

Скільки коштує зняти серіал? Таких цифр у мене, на жаль, немає. У кожного продакшена вони свої. Це може залежати від багатьох факторів: жанру серіалу, залучених зірок, часу виходу в ефір і так далі. Але в середньому серіал, який сьогодні виходить в прайм-таймі на одному з ключових каналів, обійдеться близько 50 тисяч доларів (це близько 1,5 мільйона гривень) за серію. Іншими словами, 16 серій обійдуться продакшену приблизно в 24 мільйони гривень.

Про співпрацю з Netflix

Звичайно, співпраця з Netflix – мрія кожного продакшена в Україні. І не без підстав, адже до них не так вже й просто достукатися, так як робота з такими гігантами відбувається через агентства. Порядок такий: ви приходите до агента з ідеєю серіалу, якщо агент бачить перспективність вашого проекту, він вкладає близько 100 тисяч доларів в його подальшу розробку. Тут я маю на увазі викуп прав у авторів, написання пілотної серії, аванси авторам, режисерам, ключовим виконавцям та інше. Після цього агент включає ваш серіал до свого «пакета», який пропонує для Netflix. Потім є два варіанти: або Netflix замовляє виробництво цього серіалу у вас, або Netflix просто викуповує у вас ідею, а виробництвом займається самостійно.

Star Media розпочала промацувати міжнародний ринок кілька років тому з серіалом «Мата Харі». І тільки після декількох років співпраці на нас самі вийшли представники з Netflix, з якими в рамках знайомства ми обговорили співпрацю по серіалу «Принцип задоволення» на міжнародному рівні.

Адже поки всі ті продукти, які були придбані Netflix на території України, це для локальної дистрибуції, для локальних ринків. Зараз же ми говоримо про зовсім інший рівень кооперації – коли Netflix не купує вже готовий продукт, виготовлений в Україні, а навпаки, дає можливість українським продакшенам спільно з Netflix виробляти серіал з самого початку знімального процесу. Так і виглядає наша мета: ми хочемо потрапити на платформу Netflix, а незабаром і на Hulu, Amazon, і щоб надалі вони не тільки купували наші ідеї, але й були зацікавлені в спільній роботі над проектами.