Ведуча програм «Кіно» та «Рандеву» на «5 каналі» Яніна Соколова ексклюзивно для «Телекритики» розповідає про новий інтернет-проект для платформи 1+1 video, ділиться успіхами YouTube-програми «Вечір з Яніною Соколовою» та коментує перемогу в пітчингу Держкіно на державне фінансування інтернет-програми про кіно та фільму «Я, Ніна».
Яніно, що за проект ви готуєте для 1+1 video?
Ми ведемо перемовини про кілька проектів для інтернет-платформи 1+1 video. Я поки мало що про них можу розповісти – вони на стадії обговорення. Пілот програми, який ми готуємо зараз – це політично-розважальний контент. Йдеться про ексклюзивне розміщення на платформі 1+1 video. Також ми узгоджуємо варіанти розміщення на інтернет-платформі «1+1» наших продуктів, які ми вже зараз виробляємо.
Я не підписала поки що жодних угод – ані з редакційної політики, ані базову – про співпрацю. Я не маю звички розповідати деталі, доки я нічого не підписала. Ейчар «Плюсів» надав мені договір про невтручання в редакційну політику, що дуже важливо для мене, але там є певні пункти, які варто більше розписати, щоб я і моя команда були впевнені, що їх дотримуватимуться. Контент, який ми виготовляємо, – політичний. Мені важливо зберігати свободу слова в форматах, які я роблю, і критично мислити абсолютно щодо всіх – як щодо влади, так і стосовно опозиції. Так само як і підтримувати позитивні зміни – як реалізовані владою, так і простимульовані опозицією. Для мене принципово, щоби невтручання було 100%-м. Думаю, через місяць зможемо більш предметно розповісти про результати наших перемовин.
Я так розумію, що цей проект для інтернет-платформи з’явився після пілоту телевізійної програми, який ви готували в департаменті журналістських проектів «1+1». Про нього розповідав Олександр Дубінський у Facebook… Хотілось б почути вашу версію того, чому не склалось з телевізійною версією?
Усе було не зовсім так, як розповідав пан Дубінський у своєму блозі. Правда лише в тому, що дійсно такий пілот існував. Перемовини з «1+1» у нас почалися в грудні 2018-го. Мені зателефонував Олександр Ткаченко і запропонував зустрітися. Сказав, що тільки дерева не розповідали йому про наш проект «Вечір». Ми зустрілися і відгукнулися на їхнє бажання спробувати зробити політично-сатиричний продукт, враховуючи успішність «Вечора» в YouTube. Щоб ви розуміли, за 2 місяці YouTube-канал «Вечора» отримав срібну кнопку без жодної копійки на розкрутку. Нашу програму поширювали винятково наші підписники. Це історія, зроблена мною і 13 членами моєї команди.
Ми зустрілися, обговорили, що можемо модернізувати наш контент, створивши паралельний проект під назвою «Яніна знає». Олександр відразу хотів, щоб я робила його саме на інтернет-платформі, але спершу ми не обговорювали, де саме ця програма виходитиме – в інтернеті чи на телеканалі. Це мав бути сміливий і різкий формат. Ми навіть початок смішний придумали на догоду хейтерам, які б кричали «ага, перевзулася!», що я набрала кредитів у «Приватбанку» і тепер змушена піти «в найми», попрацювати на «Плюсах». (Сміється.) У нас була ідея адаптувати американське шоу, де ведучий простою доступною мовою розповідає про зміни, які сталися в країні: судова реформа чи субсидії на комунальні послуги. Ми це планували адаптувати не мовою цифр, а за допомогою скетчів і візуально – на простих прикладах, життєвих ситуаціях. Ми намагались пояснити, що означають для українців ці зміни, як вони мають реагувати, сприймати їх. Ми зробили цей пілот, дуже багато разів переробляли його, міксуючи американське шоу з нашими здобутками у «Вечорі», новини, які сталися в Україні, з фейками росіян, які ми викривали. Це програма на 40 хвилин. Пілот ми записували в студії «Грошей» 17 квітня. Були задіяні мої сценаристи з команди «Вечора», редагували і продюсували колеги з продакшена «1+1».
Проаналізувавши пілот, ми дійшли думки, що вийшло надто інтелектуально, не всі зрозуміють наш гумор – він для надто вузької аудиторії. Тому вирішити спростити цей пілот і адаптувати його для того, аби він був зрозумілим широкій аудиторії – ми хочемо набрати високі перегляди. Саме тому ми зібралися знову й продовжуємо співпрацю над пілотом програми уже для 1+1 video, яка, я просто впевнена, буде цікава всім і не тільки в Україні. Докладніше розповім згодом, коли матиму конкретику щодо угоди. Обіцяю вам зателефонувати першим.
У мене склалось враження, що на «5 каналі» ви засиділися. Судячи з того, на що перетворився телеканал, складається враження, що він уже не цікавий навіть самому власнику. На відміну від «Прямого» – каналу-побратима «5-го каналу», де видно фінансові вливання, пафосний офіс у центрі міста. Чому так сталося? Як ваші проекти будуть узгоджуватися з роботою на «5-му каналі»?
На жаль, телеканал фактично заморожений як проект. Однак це те місце, де я в повній творчій свободі: на мене ніхто не тисне, ніхто ніколи не цензурує мої ефіри. У телевізійному форматі я залишаюсь ведучою «5-го каналу». Коли надійшла пропозиція від Олександра Ткаченка щодо інтернет-проекту, я повідомила про неї керівництву каналу. Як тільки я захочу перейти з «5-го каналу» на якийсь інший телеканал, де знайду кращі умови для своєї команди, я перейду. Ми не кровні родичі, кожен переслідує свої цілі. Телеканалу вигідно мати програму, де ведучій довіряють, дивляться її ефіри, а отже, довіряють і телеканалу. Моя зацікавленість – бути вільною і робити ті проекти, які мені приносять задоволення і, даруйте за пафос, користь суспільству. Ми з командою працюємо відчайдушно, затяті трудоголіки, закохані у свою справу та одне в одного. Тому радіємо, що праця приносить плоди. Для журналіста робити продукт, який стоїть на полиці – це крах професії. Проект «Рандеву» я роблю з 2017-го – два останні роки. Це найуспішніший проект телеканалу в ефірі та найуспішніший проект каналу в YouTube. Новини я перестала вести десь півтора року тому, бо системно не встигала займатися своїми паралельними справами. Мені це стало нецікаво, канал з достатньою повагою ставиться до моїх рішень.
У «Рандеву» у вас було достатньо ласкаве інтерв’ю з Мариною Порошенко. Чи довелося вам його редагувати? Ви погоджували запитання, відзняте відео? Наприклад, в той час уже мусолилася історія, коли Марина Порошенко стала вести аеробіку на каналі «Україна». Це збіглося в часі зі створенням схеми «Ротердам+», домовленостями між Петром Порошенком та Рінатом Ахметовим. Ви оминули цю тему…
З інтерв’ю Марини Порошенко не було нічого вирізано – погоджувались окремі уривки. Ми обіцяли показати їм перед ефіром, все. Перегляд був у суботу зранку, а ефір був увечері того ж дня. Після перегляду правки не вносилися. Щодо «ласкавості»… Ну не перебільшуйте. Марина Порошенко все ж таки не політик, а дружина президента. Вона мало відповідає за свого чоловіка, як це часом приписується Оксані Марченко за всі гріхи Медвечука. Марченко одружена з чоловіком, який є одним із ворогів України, кумом терориста №1 у світі – президента країни-агресора, яка вбила 13 тисяч жителів моєї країни. На відміну від Марченко, Марина Порошенко є дружиною демократично обраного президента, яка не відповідає ні за що, крім «Українського культурного фонду», в якому вона виконує почесну, наглядову функцію. Екс-міністр культури Євген Нищук мені в ефірі говорив, що вона там тому, що їй простіше домогтися грошей у тих, хто не часто дає їх на культуру. Марина Порошенко була, на мою суб’єктивну думку, гідною першою леді. На той момент запитати більше, аніж про її життя з Петром, мало про що можна було. Я не вважаю це інтерв’ю компліментарним.
Що вас бентежить як журналіста у її постаті? Зарядка на каналі Ахметова? Ну… робила б вона її на каналі Коломойського… Велика різниця? Зарядка Марини Порошенко нічого поганого як опція не мала. Інша справа, що, цілком можливо, була домовленість між Порошенком і Ахметовим щодо відсутності відверто критичних думок на адресу президента, некомпліментарних інтерв’ю на його каналі «Україна». Це, судячи з ефіру каналу, дійсно так і було. Стосунки екс-президента з власниками телеканалів можна зрозуміти з ефірів каналів, достатньо порівняти «1+1» і «Україну». Але, завершуючи тему, я не покладала б відповідальність за дії політиків на їхніх дружин. Виняток – лише Оксана Марченко, і лише тому, що це – публічна персона.
Хто ще з гостей «Рандеву» був «проблемним»? Хто намагався цензурувати вашу програму? Кому ще з гостей були змушені надсилати програму на погодження?
За всю історію «Рандеву» ми надсилали відео на погодження не більш як 10 гостям. Правок ми не вносили жодного разу. Переглянути відео до ефіру нас просили достатньо несподівані персони. Це були часто не політики, а здебільшого представники шоу-бізнесу. Я завжди дивувалася кожному випадку – вони, по суті, нічого неоднозначного не говорили. Наприклад, піарниця Тараса Тополі просила вирізати фрагмент, де Тополя говорив у бліц-відповіді, що між Тимошенко та Порошенком він обирає Порошенка. Піарники почали стверджувати, що це агітація, а Тарас, як представник ЮНІСЕФ, не може агітувати. Потім вони повідомили, що ми несанкціоновано використали фрагмент пісні «Антитіл», і в нас можуть бути проблеми. І, типу, давайте домовлятися… Ми не внесли жодної правки, програма досі висить у інтернеті.
Олександр Вілкул теж пробував впливати, у мене в «Рандеву» сказав, що на сході не війна росіян з Україною, а громадянський конфлікт. Після того, як записали це інтерв’ю, ми спокійно попрощалися. А через день почалося активне відстоювання того, аби вирізати цей момент із програми. Телефонували й мені, і продюсерам телеканалу. Ми не вирізали, навіть більше – ми дали це в анонс. Олегу Тягнибоку не сподобалося абсолютно все. Левова частка ефіру стосувалась виготовлення псевдопрепаратів, які нібито лікували від раку. Їх виробляли у Львові, участь брала родина Тягнибока та австрійці. Дуже темна історія, яку мало обговорювали в ЗМІ, але широко обговорювали у Львові.
За нашим законодавством, людина, в якої беруть інтерв’ю, є співавтором і має право його відкликати. Раджу всім журналістам брати розписку в гостей, що вони дають згоду на публікацію інтерв’ю. Власне, саме тому я за прямі ефіри.
Із Владом Ряшиним у мене була дуже яскрава історія – ми записали інтерв’ю, та воно так і не вийшло в ефір через подання ним скарги на канал і на мене з вимогою не давати його в ефір у зв’язку з його кінобізнесом на території РФ.
Інтерв’ю із Ряшиним ви записали після того, як вас замінили російською актрисою в серіалі StarMedia? Що це була за історія – вас поставили у стоп-лист? Чи правильно я розумію, що з того часу ви перестали зніматися в серіалах?
Думаю, я досі в стоп-листі. Історія зі StarMedia була на початку минулого року. Я брала участь у одному симпатичному серіалі про історію кохання, успішно пройшла проби. У фіналі режисером було затверджено мене і Славу Довженка на головні ролі у фільмі. Але Влад Ряшин і StarMedia в останній момент відкликали мене та Славу через те, що той серіал вони навряд чи б продали на територію РФ. Слава знімався у «Кіборгах», а я – бандерівка. Як бандерівка може бути на ОРТ у головній ролі в фільмі про кохання? Руйнація всієї ідеології! А після того, як я запустила свої проекти антипропаганди, вони б точно не продали цей серіал.
Чому вони довели мене до останнього етапу кастингу, я не знаю. Мабуть, думали, що затвердять. Я стільки працювала над цими пробами та сценарієм, що після відмови мені було прикро через витрачений час і зусилля. Я написала Владу Ряшину СМС, мовляв, пише ваша землячка, наші фото висять на дошці пошани в Запорізькому університеті, але ми дуже різні, бо ви явно не розумієте, хто ви і якій країні зобов’язані успіхом. На що Влад сказав, що повертається з Москви до Києва, після чого ми переговоримо. Насправді він живе в Москві. Він запросив мене на каву і дуже довго намагався переконати в тому, що це не так. Потім ми записали інтерв’ю, яке так і не вийшло.
Складно зазвичай із тими, хто має з тобою різні принципи. Я і до, і після всього пережитого маю достатньо некомфортний для життя внутрішній стержень. Прямокутної форми. Я не люблю бути хамелеоном, для мене це зрада власних принципів і зрада себе. Тому, якщо ти вже вибрав певну позицію і якщо ти з повагою ставишся до тих, хто захищає тебе на сході, а потім знімаєшся в серіалах, отримуєш гроші від їх реалізації в країні-агресорі, то виникає асоціація з анекдотом: ти або зніми хрестик, або вдягни труси. Репутація – тонкий лід. Я дуже співчуваю українським акторам, які змушені ступати на цей лід. По суті, глобальних зйомок проектів, в яких можуть реалізуватися українські актори, на той момент не було. Сьогодні таких проектів стає більше. Зараз активно знімаються повнометражні фільми, де грають винятково українські актори. Інше питання кошти, які вони там отримують, – вони невеликі. На жаль, довгий час закон обмежував гонорари акторів. Про це не всі знають.
Чи зрівнялася оплата українських акторів з оплатою російських акторів, які знімалися в копродукційних серіалах українських продакшенів?
Ні, гонорари, які отримують українські актори, досі нижчі за гонорари російських акторів. Навіть більше, в Україну продовжують завозити на зйомки серіалів російських акторів, які в’їжджали в Крим через територію Росії, знімались у пропагандистських фільмах. Я не впевнена у стовідсотковій достовірності цієї інформаціі, але, зі слів кількох моїх знайомих акторських агентів, існує кулуарна домовленість між агентами російських акторів в Україні і Службою безпеки України з оминання пункту щодо в’їзду в Крим цими акторами з боку Росії. За інформацією мого джерела, існує ціла схема, як російські актори потрапляють сюди на зйомки, незважаючи на те що були в Криму і знімалися в російських фільмах, які демонструють звитягу російської армії, силових органів. Нікому не вигідно про це розповідати – всі сидять на потоках, агенти зокрема.
Для об’єктивності варто все-таки сказати, що українські кіносеріальні студії стараються не дражнити українців і не запрошувати в свої копродукційні серіали відверто контраверсійних російських акторів, які їздять у Крим та знімаються в пропагандистських російських серіалах і кіно.
Так, уникають. Але якщо чотирисерійка виготовляється на замовлення телеканалу СТБ, одразу йдуть переговори про те, що прем’єра продукту буде на російському «Первом канале». Останній має генерального продюсера, який погоджує акторів, які мають грати в цьому серіалі, щоб отримати певні рейтинги з огляду на відомість, вподобаність цих акторів російською аудиторією. Не буває такого, що продукт виготовляється для українського телеканалу без погодження з російською стороною. Чому? Тому що гроші, які витрачаються на виробництво серіалу, не окуповуються у разі показу лише на українському телеканалі. Доки не буде окупності на українському ринку, вони продаватимуть їх у Росію.
Ваша YouTube-програма «Вечір» особисто мені подобається не стільки викривальною інформацією щодо російських фейків, скільки вашою подачею, акторською грою і матюками, які у вас завжди влучні. Чи вдається вам монетизувати ваш YouTube-канал? Хто вам дає кошти на програму?
Через величезну кількість скарг у нас YouTube знімає від 50% монетизації на місяць. Це приблизно $400–450 на місяць. Собівартість одного «Вечора» досить висока – один випуск коштує кілька тисяч доларів залежно від наповнення випуску. Звідки йде фінансування? Це багатоджерельна історія. По-перше у нас є приватні гроші – я не називатиму джерело. Але це не політик і не держава. Це ідеологічно налаштований бізнесмен і, слава богу, таких стає усе більше. Ми також продаємо цей контент на кілька платформ. Вечір виходить на телеканалі АТR та кількох інтернет-платформах, зокрема, Романа Скрипіна. Потрошки грошей отримуємо від цих наших донорів. Є донейти. Вони невеликі, але є. І мій особистий канал у YouTube, який завдяки платним запитанням під час стріму заробляє більше, ніж «Вечір», незважаючи на меншу кількість підписників.
Інколи вдається залучити кошти, отримані від мерчу. У нас був пік продажів під час президентських дебатів. Наші прихильники вирішили, що кепка з написом «Не сци» – це кепка прихильників Порошенка. Вони повдягали ці кепки на стадіоні – у нас тоді був просто бум продажу. Хоча ми насправді критичні й до Порошенка, і до Зеленського. Щосереди я стрімлю, спілкуючись з глядачами. Під час прямого ефіру є можливість поставити платні запитання. Наші іноземні глядачі мені їх ставлять. Буває так, що за один стрім ми можемо заробити 500 євро. Потрошки набираємо суму, що дає змогу утримувати мою команду та робити цей продукт якісно. І це величезний челендж – шукати ці кошти кожного місяця і щось та й заробляти на цьому. Наразі я заробляю на цій програмі вкрай мало. Час від часу залучаємо спонсорів. Нашим спонсором було львівське пиво «Правда». Хто не знає – вони виробляють пиво з етикетками з політичним підтекстом. Наприклад, у них є пиво «Путін – хуйло», «Фрау Рібентроп» і «Золотий Трамп».
Як від скарг відбиваєтеся?
Це ціла історія, яка претендує на екранізацію. Як відомо, «Вечір» націлений на антипропаганду російським фейкам. У Росії дуже міцна політика захисту інформаційного контенту. Тільки-но у нас виходить новий випуск – ми отримуємо сотні скарг від різних персон. Ми тепер «на олівці» в російських федеральних телеканалів. Відповідно, вони вже знають, коли програма виходить у ефір, і там працюють люди, які миттєво ж закидують канал страйками. Страйки ми системно відхиляємо. У нас є компанії, які нас захищають, консультують, – це АІР, міжнародна компанія захисту інтернет-контенту, з якою ми працюємо, віддаючи відсотки з монетизації. Також нас консультує компанія OM TV.
Чому приховуєте авторів «Вечору»?
Це винятково їхнє бажання, їхня безпека. Їх троє, вони мої земляки – із Запорізької області. На бекстейджах ви їх не побачите. Це не телевізійні люди, це більше люди кіно – вони багато пишуть як сценаристи для кіно, серіалів. Це проукраїнські люди, які роблять сміливий продукт і не хочуть наразити на небезпеку супутні свої продукти. Тому ніхто не знає, хто це пише. Ми приховуємо тільки сценаристів, про решту членів команди можу розказати. Загалом нас 14. Сміливі всі, але публічно смілива тільки я. (Сміється.)
Яка аудиторія «Вечору»? У яких містах вашу програму дивляться найбільше?
Загалом у липні в нас було 3,1 мільйона переглядів. 80% нашої аудиторії – чоловіки, середній вік – 18–35, 35–44, та дивляться і старші люди. За переглядами лідирує Україна – 70% усіх переглядів, Росія – 9,2%, Польща – 2,5%, США – 2,3%, Німеччина – 1,8%. В Україні в основному нас дивиться Західна Україна, також нас непогано дивиться Одеса, Харків і Київ. Донецьк і Луганськ не в фаворі, але й не аутсайдери. Я часто отримую повідомлення від глядачів з окупованих територій, мені говорили, ватажки терористичних «республік» теж дивляться «Вечір».
Що за «мильна» історія з вашим другом у так званій «ДНР»? Хто він?
Я вже шкодую про те, що розказала про неї в якомусь інтерв’ю. Мене постійно тепер про це питають. Це не «мильна» історія – це правда життя, у багатьох східняків були друзі, які перестали ними бути після окупації. У когось це просто знайомі, однокласники, а в когось – люди, з якими пов’язували романтичні стосунки. Мій у минулому друг – нині політтехнолог «ЛНР».
Недавно ви повідомили про те, що хочете піти в парламент через 5 років. Ви молода красива жінка, навіщо вам це?
Твоє питання має ознаки сексизму. (Сміється.) Тобто молодій та красивій не пасує робота в Раді. Увімкни телевізор! Там зараз якраз таких і наголосували. Якщо серйозно – мені зараз 35, через 5 років буде 40. Це зрілий для походу в законотворчі органи вік. Рада – це нудятина для тих, хто не знає, чого туди йшов і випадково потрапив. Якщо я туди й піду, то самостійно, з власною командою і з озвученою програмою, і тільки зі своїми людьми, з якими ми будемо на одній хвилі. Ми прийдемо із заздалегідь прописаними кроками – ми їх здійснимо і підемо з Ради. Мені нецікаве крісло. Мене цікавить можливість зробити. Ми підемо з конкретною метою. Для цього я хочу спершу отримати додаткову освіту. Швидше за все це буде за кордоном. Хочу зібрати довкола себе команду з людей молодих, освічених і чесних. Я не пішла зараз до жодної з політичних сил, зокрема «Слуги народу», які пропонували мені місце в списку, тільки з однієї причини – я не бачу ККД від свого існування в жодній політичній силі зараз.
Що хочете робити в Раді? Пригадується, ви підтримували легалізацію канабісу…
Легалізація канабісу буде ухвалена й без мене ще цього року. Я про це точно знаю – мене в цьому запевнили представники «Слуги народу». Мене цікавить два напрямки – інформаційний та культурний. Я точно знаю, що можу зробити і в першому, і в другому.
Ви отримали від Держкіно 400 тисяч гривень на програму про українське кіно для YouTube. Ви її будете вести разом із Романом Скрипіним, але він – політичний ведучий. У чому фішка вашого дуету? Як сталося, що Держкіно почало спонсорувати програму про кіно для інтернету?
Фішка у тому, щоб збільшити аудиторію тих, хто дивитиметься українське. Чому я і Роман? Бо я всередині процесу, займаю більш експертну позицію. Роман невтямки щодо кіно, тому буде відстоювати позицію глядача. Я, як людина, яка робить 10 років програму про кіно, запевняю – люди дуже мало знають про українське кіно. Чому? Бюджетів на піар цих фільмів майже немає. Роман не має стосунку до кіно, й це дуже круто. Він навколо себе має політично ангажовану аудиторію людей, які цікавляться політикою, які живуть нею. Для такої аудиторії у програмі про кіно він виглядатиме глядачем, не кіноманом. Я – людина кіно, з акторською освітою, яка має понад 20 фільмів у своєму доробку, яка 10 років створювала програму про кіно. Він поруч зі мною аналізуватиме вихід того чи того фільму в прокат. У програмі буде третя людина – гість, який презентуватиме свій фільм, захищатиме його перед глядачами. Таким чином, ми робитимемо великий продукт за допомогою двох протилежних думок – у нас із Романом до того ж різний смак щодо кіно. Наше завдання – дати глядачу можливість захопитися фільмом, сходити в кіно та перевірити, чи дійсно цей фільм такий, як ми про нього розповіли.
400 тисяч гривень на 16 епізодів – це 25 тисяч на програму, над якою працює редактор, режисер монтажу, два оператори, я з Романом, гример. Не забуваймо ще про оренду локації і необхідність зняти це все якісно на камери, які б дали красиву картинку. 25 тисяч гривень на програму, в якій працює стільки людей – це смішно. Ми не заробимо на ній. Ми маємо благочинну місію створити проект, який підштовхнув би українців сходити в кіно. Чому YouTube? Тому що люди, які ходять у кіно, практично не дивляться телебачення. Нам би хотілось, щоб ця аудиторія ставала ширшою за допомогою інтернету. Якщо ми будемо бачити запит на таку програму з боку державних телеканалів, «Суспільного» наприклад, або регіональних телеканалів, ми віддаватимемо їм цей продукт, щоб програму побачили якомога більше людей. Основа – це все ж таки YouTube-канал цього проекту. На українському телебаченні немає програм про кіно, які йдуть у адекватний для перегляду час за винятком моєї на «5 каналі». Та й то, вона виготовляється «5 каналом» на замовлення телеканалу іномовлення UATV. Тому існує фактично за рахунок замовника – іномовлення.
Тобто ваша програма на YouTube і «5 каналі» будуть пересікатися тематично…
Не факт, що програма «Кіно», яка виходить на «5 каналі», виходитиме й надалі. Контракт закінчується, здається, у кінці року. Можливо, ця програма завершить свою історію. Тоді буде існувати винятково наш продукт на YouTube. Якщо програми й пересікатимуться за темами, вони різні за форматом. Ми зараз, наприклад, поговоримо про політику, а потім я прийду на «Право на владу» і також поговорю про політику. Але це різні форми, тому цікаво буде дивитися у будь-якому разі. Тим більше, що інтернет-аудиторія і телевізійна рідко пересікаються.
Також ви отримали від Держкіно майже 12 мільйонів гривень на свій фільм «Я, Ніна». Який бюджет фільму? Де знайдете решту коштів? Коли фільм вийде в прокат?
Ще не отримали. Але так, проект «Я, Ніна» – один із переможців пітчингу від Держкіно. Бюджет фільму близько 40 мільйонів гривень. Ми анонсували суму, яку ми хотіли отримати від Держкіно, – майже 12 мільйонів гривень, і ми маємо отримати цю суму від держави крізь процедуру пітчингу. Зараз проект у пошуках інших джерел фінансування. Ми запланували взяти участь у конкурсі від Українського культурного фонду і кількох недержавних фондів, які, сподіваюсь, братимуть участь у фінансуванні проекту. Над спонсорами і продактплейсментом ми також активно працюємо, зокрема, спілкуємося про це з клініками, у яких будемо знімати. За допомогою краудфандингу ми зібрали майже 3 мільйони 700 тисяч гривень. Фільм проспонсорували також бізнесмени. Гроші дали фонд Порошенка – 1 млн гривень, Ігор Кривецький з партії «Свобода» дав $10 тисяч. З «Народного фронту» дали по 25 тисяч гривень.
Зйомки кіно – це процес дуже й дуже недешевий. Ми дбаємо про те, щоб усе було якісно. У нас дуже дорога техніка, талановитий оператор Сергій Михальчук – володар берлінського ведмедя за значний внесок у кіномистецтво, всі підрядники, художники-постановники, сценарист, режисерська група – всі люди з досвідом і талантом. Локаційно ми зніматимемо не тільки в Києві, а й у Карпатах, на Західній Україні. Ми вдосконалюємо сценарій. Знімати почнемо навесні. У прокат стрічка вийде восени наступного року.
Ви плануєте також вихід книжки «Я, Ніна». Коли чекати на неї? Чи буде вона автобіографічною? Хто виступає спонсором?
Книжка вийде в жовтні – на початку листопада, видаватиме її «Книголав». На 60% – ця книжка є художнім вимислом, на 40% – це правдива історія. Художня література повинна мати такий формат, щоб було цікаво читати. Це не має бути документальний опис того, що сталося на певних етапах. Основна лінія там моя, усі перипетії з діагнозом – мої, мої відчуття, переживання, біль і радість, але персонажі вигадані: жодна паралель з реальністю не відповідає дійсності. Так і напишемо в передмові.
Книгу «Я, Ніна» спонсорує бізнесмен. Коли я запитала, чи потрібно вказувати його в подяці – він відмовив, сказав, що йому це нецікаво. Він просто вірить у це. Це буде неймовірна книжка – одна із найкращих, які я читала. Тому що це дуже сильна та чесна історія, яку переживає багато хто, не лише з онкохворих. Це історія пошуку сили в собі та великої любові. Любові, яка здатна побороти все.
В одному з інтерв’ю ви говорили про те, що під час лікування вас підтримував Валерій Харчишин. Як так сталося, що ваш чоловік у той важкий період не був із вами?
Ви не праві. Він був зі мною, переживав, дбав, я говорила в тому інтерв’ю про інше. Я говорила про те, що, як би наші близькі нас не любили, вони не завжди знають, як правильно себе поводити в складних ситуаціях, надто, коли близькій людині ставлять смертельний діагноз. Вони не хочуть показувати свої почуття, власний шок від хвороби близької людини, власну безпорадність, депресію від того, що сталося, і вони закриваються для самих себе. Я не знаю, як би себе поводила, якщо б хтось із моїх близьких захворів на рак. Тому це тема, яка потребує вивчення. Близькі мають знати, як поводитися з тобою. У нас ніхто цього не вчить. Не заведено.
Щодо Валерія. Він – мій найкращий друг, із яким ми, як брат і сестра. У Валерія померли від раку брат і теща. Тому він як ніхто знає, що це за діагноз, як себе поводити, щоб людина почувала себе повноцінно. В мене дуже непростий характер. І були різні етапи усвідомлення цієї хвороби та фізичний біль – те пекло, яке я пережила, диктували мою емоційну поведінку. До того ж, я не зупиняла жоден проект – продовжувала зніматися. Хоча мій фізичний стан, моє обличчя, волосся, шкіра, вії – всі зміни, які відбувалися, мене спустошували. Потрібно було знайти ресурси, як це все на емоційному рівні відновити. На тому етапі в мене був мікс підтримки – це мама, чоловік, Лєра, моя подруга, і Валера, мій друг. Усі були по черзі зі мною під час постхімічних процедур: це коли тобі роблять хімію, а потім відчуваєш 7 днів пекло після цієї хімії, інтоксикація організму. Тому це нормально знайти близьку людину в своєму колі, яка буде дуже близькою та комфортною. Воно у мене стало дуже вузьким. Найкомфортніше, коли ти з другом або подругою, які знають, як вести себе, а не переживати за того, хто переживає за тебе.
Ви говорили про те, що лікувалися в державній лікарні та неодноразово уточнювали, що вам спершу поставили неправильний діагноз у приватній клініці. Чи зв’язалася з вами ця клініка, щоб вибачитися?
Неправильний діагноз мені поставили в приватній клініці «Борис», після УЗД, де мене 10 років оглядала моя особиста лікарка – ще з часів моєї страховки, коли я працювала на «1+1» у 2007-му. У нас з нею були дуже близькі стосунки. На Одеському кінофестивалі, коли відчула, що мені зле, я зателефонувала їй. Після приїзду до Києва мені зробили УЗД, я здала аналізи, після чого поставили діагноз. Мене поклали в державну клініку і зробили ту саму процедуру, яку роблять із тим діагнозом. Пізніше надійшов аналіз внутрішнього матеріалу. Він показав, що в мене гормональний збій. Але насправді це був рак. Це ми з’ясували під час повторного аналізу обох матеріалів, які зберігалися в лабораторії у різний період. Тобто спочатку помилка лікаря із діагнозом, потім помилка лаборанта з аналізом, і як наслідок – кількамісячне лікування гормонами, яке тільки розвивало рак. Моя історія – це поштовх іншим пацієнтам не довіряти і кілька разів перевіряти. Бо ваше здоров’я – це сфера тільки вашого впливу. Нікого іншого. Читайте інтернет, звіряйте симптоми, сходіть на скрінінг. Знайдіть на це час. Тоді здоров’я абсолютно точно знайде час для вашого щасливого життя.
Фото: Александра Йорк
