Хрущовка, туалет, сосиски і райдужний прапор на прем`єрі вистави «Гей-парад»

Історія розгортається навколо родини з чотирьох осіб, які ділять маленьку хрущовку. Одного разу мама, єдина працююча в сім’ї, приносить зі школи програму Євросоюзу про лояльність до ЛГБТ-спільноти. В рамках цієї програми пропонують навчитися толерантності і отримати 90-відсоткову субсидію. Перший час члени сім’ї сваряться, кричать і не бажають йти на такі умови, але гроші зіграли вирішальну роль. В результаті протягом трьох тижнів родині пропонується пройти курс толерантності з людиною нетрадиційної сексуальної орієнтації.

З огляду на те, що глядач ставиться скептично до українського театру, а мінімальний бюджет і сцена розміром в шість квадратних метрів не дають розвернутися на повну котушку, сила акторської майстерності зіграла свою роль. Сучасний сюжет, яскраві персонажі, нецензурна лексика і проблеми маленької, але знайомої кожному родини наштовхують на всілякі думки.

Як би там не було, але це вистава не про людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією. Це спектакль про маленьку родину, де є жіночий біль, нерозуміння, крик душі, який закінчується після появи «нової» крові, і настає взаємоповага, щастя і прийняття себе. Однак всьому є своя ціна.

У виставі персонаж гея виступає не просто об’єктом сексуального характеру, а скоріше сімейним психологом. І щоб з кожним порозумітися, доводиться розмовляти доступною для нього мовою: з кимось покурити травичку, комусь показати, як правильно робити масаж, комусь дати відчути себе справжньою жінкою, а комусь пояснити, що сльози – це нормально. Після того як контакт вже налагоджений, залишається тільки виховувати і змінювати людину на краще.

«Дикий театр» готовий йти на експерименти, готовий ризикувати і дивувати українського глядача. І глядач залишається за це вдячний. Як кажуть, «не єдиною «Наталкою Полтавкою» живі».