Стівену Кінгу переважно щастило з екранізаціями. Його дебютний роман (і один з найсильніших) «Керрі» переніс на екран геніальний Брайан Де Пальма, великий Кубрик поставив «Сяйво» – фільм, який досі лякає, дивує і надихає.
До прози Кінга зверталися такі метри, як Кронненберг, Карпентер і Ромеро, а Френк Дарабонт перетворив «Втечу з Шоушенка» і «Зелену милю» на класичні зразки «високої» мелодрами з прекрасними акторськими роботами.
За прикладами не потрібно далеко ходити: минулорічний «11.22.63» продюсера Дж. Дж. Абрамса став одним з найпомітніших серіалів минулого року – а в 2016-му чудових серіалів вийшло достатньо. Що ж не так з екранізацією «Темної вежі»?
_
_
Усі люди, як має бути добре відомо останньому Стрілку Роланду Діскейну, поділяються на дві категорії – шанувальники прози Стівена Кінга й всі інші кіноглядачі. Шанувальники, швидше за все, вжахнуться побаченим.
Нагадаємо, «Темна вежа» – серія романів із семи книжок, різних за жанрами, які загалом тяжіють до традицій фентезі на межі пост-апокаліптичної фантастики і вестерну, з численними відсиланнями до міфології, поп-культури і творчості самого письменника. У першій книжці (яка, власне, і стала жертвою екранізації) описані мандрівки таємничого Стрілка різними фантастичними світами, включаючи нашу реальність, у компанії з хлопчиком-попаданцем на ім’я Джейк. В одному з пізніх романів циклу Стівен Кінг навіть з’являється як один із персонажів, що і без того відносить цю дивну епопею далеко за традиції фентезі-літератури, за своєю суттю досить консервативної. Загалом, якщо ще ніхто не порівнював «Темну вежу» з «Пошуками втраченого часу» від фентезі, саме час це зробити.
А тепер, як у тому старому анекдоті, давайте подивимося, що ви написали і що ви намалювали.
Зачем смотреть новый фильм Кристофера Нолана
Сценарист Аківа Голдсман, знатний інтерпретатор бестселерів і біографій видатних людей («Код Да Вінчі», «Ігри розуму») в спробі зшити на живу нитку дуже складний, надуманий і розгалужений сюжет «Темної вежі», звів усе до досить примітивної сюжетної схеми, пережованої не раз і не двічі. Не допомогла навіть участь Андерса Томаса Йенсена, сценариста таких чудових фільмів, як «Помста» і «Остання пісня Міфуне».
Прозу Стівена Кінга заведено екранізувати дуже уважно, навіть – з трепетом щодо оригіналу. Як вибачення перед шанувальниками автори нашпигували цей фільм де могли цитатами: хлопчик Джейк «сяє», тобто має екстрасенсорні здібності, портал, що з’єднує світи, відкривається на кухні забігайлівки, у зруйнованому парку атракціонів з темряви усміхається голова Пеннівайза і так далі. Що, звичайно ж, не знімає зі сценаристів відповідальності за злочини проти кінгівського всесвіту. Тож найрозумніше подивитися на «Темну вежу» очима глядача, який прийшов у кінотеатр розважитися черговим видовищним блокбастером і не знає ніякого Стівена Кінга.
Що ж він побачить? На жаль, посередній набір розхожих жанрових штампів. Настільки банальних, що лінь переказувати: у будь-якому разі спойлера не вийде. В тій чи іншій комбінації ми всі це проходили безліч разів.
_
_
Мало того, ми побачимо в головній ролі Ідріса Ельбу, у якого на все драматургічні виклики заготовлена одна-єдина емоція. У ньому і близько немає харизми Клінта Іствуда (з якого спочатку був списаний образ Стрілка), тож головному лиходієві у виконанні майстра перевтілень Метью Макконахі тільки й залишається, що приймати в кадрі ефектні пози: кожною своєю появою він не залишає шансів Стрілкові. Ну і типові жарти про попаданців, куди ж без них – причім один з найсмішніших про те, що хот-доги роблять із собак.
Різноплановий данський режисер Микола Арсель, вищої кар’єрною точкою якого стала костюмована мелодрама «Королівський роман» з Мадс Міккельсеном і Алісією Вікандер (оскарівська номінація на найкращий фільм іноземною мовою-2013), чесно намагається, але дарма. Вийшов черговий літній блокбастер для дітей молодшого та середнього шкільного віку, який ви забудете до наступного прем’єрного четверга.
А поки що можна переглянути будь-яку екранізацію Стівена Кінга із цього списку.
