Terminal FX – студія візуальних ефектів, заснована Романом Базюченком у Києві в 2003 році. З тих пір вона створила комп’ютерну графіку для більш як 40 фільмів і сотні рекламних роликів. Першими проектами, в яких студія брала участь, були «Нічний дозор» і «Денний дозор». Зараз вона працює з такими топами, як Universal Studios, Warner Brothers, Katalyst Films, MTV, 20th Century Fox. CEO Terminal FX розповів «Телекритиці» про те, як хобі школяра виросло в успішну студію спецефектів.
Як починалася студія Terminal FX?
Це було моє захоплення з дитинства. Я пам’ятаю, в 1990 році я потрапив на фільм «Чужі». Це був перший голлівудський фільм, який я подивився. Він настільки мене вразив! Те майбутнє, той фантастичний світ, як у моїх найсміливіших мріях. Якби я міг уявити собі майбутнє, воно б ось так і виглядало. Я дивувався реалізму, у мене не було відчуття, що все це декорації і вигадка художників.
Я розумів, що радянський кінематограф відстав років на 30. Мені хотілося це робити, але тоді, в 90 році, будучи старшокласником, я не міг уявити, як це може статися. Америка, Голлівуд були чимось таким, як сьогодні Марс. (Сміється.)
Я цікавився комп’ютерами, це було моє хобі. Мрія ставала все ближчою. Моя кар’єра почалася з політичних мультиків для «1+1», потім була реклама, я працював на кількох студіях. І з’явилася ідея робити кіно. У Москві на івенті, присвяченому комп’ютерній графіці, Бекмамбетов шукав тих, хто допоможе йому з фільмом (він тоді робив «Дозорами»). У нього був свій продакшен, своя студія візуальних ефектів. Але таких масштабів, як у «Дозорі», на пострадянському просторі ще не було. Працювали близько 20 невеликих, за сьогоднішніми мірками, студій. Ми з моїм другом Русланом зробили для «Дозору» невелику кількість кадрів із візуальними ефектами.
Після цього я вирішив, що хочу робити тільки кіно і ніщо інше. Це була помилка підприємця (Сміється.), тому що довелося робити все підряд – рекламу, заставки, архітектурну візуалізацію, – щоб тільки заробити на оренду офісу, зарплати. Доводилося робити те, що не дуже цікаво, але приносить гроші. У той час фільмів у нас у роботі було не так багато. Ми перебували в постійному пошуку нових проектів, між ними робили рекламу.
Потім була співпраця зі шведською компанією Chimney Pot. Вони привезли сюди машину «Телекіно» – дороге устаткування, яке дає змогу сканувати плівку та робити корекцію. Те, що зараз робиться на ноутбуці, в 2008 році робили на машині вартістю близько $1 млн. Разом зі шведською компанією ми робили комп’ютерну графіку, орієнтація була на рекламу. Але я як і раніше хотів робити візуальні ефекти для кіно. Думаю, тому наші шляхи розійшлися. Працювали з різними ринками. Був період тісної співпраці з Universal Pictures. Ми пробували працювати з багатьма голлівудськими кіностудіями.
Зараз можете собі дозволити робити тільки ті проекти, які подобаються?
Ні, звичайно, ми не завжди робимо те, що хочемо. Але кінопроектів значно більше, та й фільми бувають різні, завжди є плюси та мінуси. Якщо порівнювати кіно з рекламою, кіно – це один режисер, і всі на нього працюють. Реклама значно відрізняється, там інші підходи, багато рівнів ухвалення рішень: це й режисер, і продакшен, і рекламне агентство, і клієнт, і цілі створення контексту зовсім інші, маркетингові. Запам’ятався цікавий випадок з рекламою, який вже як притча серед студій. Рекламний ролик соку, там апельсини у вигляді анімованих персонажів із очима та ротом, який за задумом творців має сміятися. Зробили роботу, відсилають клієнтові й отримують у відповідь коментар: «Апельсини так не сміються». (Сміється.) Хто взагалі знає, як сміються апельсини?!
Виробники горілки, наприклад, можуть коментувати в дусі «додайте 50% преміальності». Як це?! Ще якась реклама горілки була, і там за сюжетом українська хата-мазанка, стіл, пляшка стоїть. Це все ми намалювали, клієнт надсилає коментарі: «Це якась хата бідняка. Нам потрібна заможна». Як це зробити? Покласти айфон або «Ролекс» на стіл чи додати годинник із зозулею?! (Сміється.)
У 90-х роках комп’ютерна графіка тільки почала розвиватися в нас у країні. Були піонери – буквально кілька невеликих студій, які робили комп’ютерну графіку для відео. Усе було новим, комп’ютери дорогими, інтернет повільним.
У 90-х роках комп’ютерна графіка тільки почала розвиватися у нас у країні. Були піонери, буквально кілька невеликих студій, які робили комп’ютерну графіку для відео. Усе було новим, комп’ютери дорогими, інтернет повільним. Багато, хто тоді починав, виросли на телеканалах, хтось робив графіку для кліпів. Я думаю, ми були піонерами візуальних ефектів для кіно в Україні.
Тобто у студій є різні спеціалізації, якщо ви починали з реклами, а, наприклад, Gloria FX – з кліпів?
Ми починали з кіно, а потім робили все підряд. Не знаю, з чого починала Gloria FX. Анатолій Кузьмицкий якось мені розповідав, що побачив по телевізору моє інтерв’ю, де я говорив про «Нічний дозор», і тоді вирішив, що теж хоче цим займатися. Зараз вони роблять кліпи. Підходи в комп’ютерній графіці для кліпів і кіно досить відрізняються. Різниця – як писати статті або книжки, наприклад.
Яка різниця між технічною та креативною складовою вашої роботи?
У нас у країні фахівців ніколи не готували, не було навчальних закладів, де б викладали це. Зараз тільки з’являються. У нас є своя школа. До нас приходять самоучки-ентузіасти, як ми всі. Так і розвивалися.
Річ у тім, що зображення – це творча частина, а програми, які ми використовуємо, досить складні. Тому більше приходить тих, хто схильний до технічного, у нас більше технарів, ніж художників. Тому є проблема із залученням більш творчих людей, класичних художників. Було б чудово, якби художники більше залучалися, малювали комп’ютерну графіку. Але їм зазвичай складно розбиратися з комп’ютерами. У нас щось середнє між програмуванням і малюванням. Мені це дуже подобається, я завжди любив комп’ютери, комп’ютерну графіку і програмування.
Будь-який успішний бізнес – це передсім люди, які горять своєю справою. Розкажіть більше про свою команду. Як знаходите людей?
Це досить складно, художників візуальних ефектів мало. Якось мені довелося шукати маркетолога. Я розмістив на сайті оголошення, і за годину приходило по 60-70 резюме. Тоді як у нашій сфері ти шукаєш професіонала, і за місяць можна нікого не знайти. Щодо людей, коли почалася війна, багато хлопців стали виїжджати за кордон. Це одна з причин, чому тоді ми відкрили школу, хоча ідея була завжди. Тим більше, у нас почалися проблеми з проектами. Ми тоді більше працювали з американцями, вони, напевно, злякалися форс-мажору. У 2015 році ми запустили школу, перші курси. З тих пір вона розвивається, вже є багато різноманітних курсів, а студенти будують кар’єри в багатьох студіях.
Ми, такі невеликі, з України, але однаково прорвемося в топ студій, які роблять найкращі спецефекти, і колись вийдемо на червону доріжку, щоб отримати «Оскара» за візуальні ефекти. І ми туди планомірно йдемо. Я думаю, ми все-таки там будемо.
Є старожили, які в команді вже понад 10 років. Коли я починав, для мене звільнення людей було майже зрадою. Але з роками я зрозумів, що це неминуче, і намагаюся підтримувати хороші стосунки з усіма. Це крок, який потрібно пройти. Ми подолали довгий шлях, але найвищі вершини ще попереду. У мене завжди було бачення того, що ми, такі невеликі, з України, але все одно прорвемося в топ студій, які роблять найкращі спецефекти для найкращих фільмів, і колись вийдемо на червону доріжку, щоб отримати «Оскара» за візуальні ефекти. Я впевнений, ми там будемо.
Такий проект, як «Нічний дозор», був для нас потужним поштовхом, тому що в мас-медіа його любили. Це був момент, коли про тебе знали, говорили. Це надавало впевненості, мотивації, розуміння, що ти зробив якийсь важливий крок.
Визнання важливе для вас?
Напевно, так. Інакше я б просто робив щось для себе, для душі. У якусь мить я думав, що сам зможу зробити щось значне, але зрозумів, що для цього потрібні однодумці. У студіях, які роблять ефекти для великих фільмів, це сотні й тисячі людей. Це дуже кропітка робота, хоча вона й автоматизована комп’ютером. Зараз з’являються нові тенденції, пов’язані зі штучним інтелектом. Як це змінить нашу роботу, поки невідомо, але те, що спростить, і значно, – це факт.
Не боїтеся, що конкуренцію складе?
Коли з’явилися комп’ютери, теж казали: усе, бухгалтери більше не будуть потрібні. І нічого, всі працюють. Просто колись камінь був інструментом у руках, тепер – комп’ютер, а буде – штучний інтелект. І можна буде робити значно більше. Мене не лякає ШІ. Я, навпаки, дивлюся на це з оптимізмом. Хоча цілком можливо, що якісь проблеми можуть виникнути. Це як атомна енергетика: тут вона електрику дає, а там людей вбиває. Але штучний інтелект – це неминуче.
Наскільки важливо для менеджера пройти весь шлях – від створення бізнесу з нуля до успіху, і виконати роботу самому, щоб розуміти внутрішні процеси? Чи цілком достатньо набрати фахівців і грамотно ними керувати?
Мені здається, що це важливо, але не обов’язково. Іноді це навіть заважає. Тому що потрібно більше дивитися в бізнес-процеси, видатки-доходи, а потім вже на основі цього робити висновки, чи продовжуватиме жити твоя справа.
Яка різниця між роботою з українськими та іноземними замовниками?
Ми не так часто працюємо з нашими проектами. За моїми спостереженнями, процеси приблизно однакові, я не бачу великої різниці. Але сама організація за кордоном зазвичай більш систематизована, ніж у нас. Це вже налагоджені процеси. Це більше схоже на документацію, є більш чітке розуміння того, що режисер хоче на початкових етапах створення фільму. У нас усе більше на словах, з мінімальною документацією. З іншого боку, наші більше дослухаються. Можна запропонувати: «Давайте зробимо краще ось так». І вони погодяться. Іноземці можуть прогинати під своє бачення, і ніяк їх не переконаєш. У цьому плані з нашими краще.
Але все швидко змінюється: продакшенам, людям, які знімають регулярно, їм доводиться роботу систематизувати, бо кожного разу розбиратися в одному й тому ж незручно. У результаті всім учасникам кінопроектів працювати простіше. Звичайно, не можна говорити про всіх, є і дуже хороші приклади організації, і їх стає більше.
Для мене спецефекти – це не однозначна ознака хорошого фільму. Наші фільми можуть перемагати на фестивалях і без спецефектів голлівудського розмаху.
Чи відчуваєте моральне задоволення, коли створюєте національний продукт?
Візуальні ефекти в нашому кіно – не дуже часте явище. Звичайно, є фільми з дуже гідною графікою. Наприклад, «Незламна», новий фільм «Фокстер і Макс» – те, що відразу згадалося. Дуже класно, що наше кіно просто є, творці фільмів уже набагато сміливіші у використанні комп’ютерної графіки, ніж 15 років тому. Думаю, що ми будемо бачити хороші ефекти в наших фільмах усе частіше. Для мене спецефекти – це не однозначна ознака хорошого фільму, наші фільми можуть перемагати на фестивалях і без спецефектів голлівудського розмаху.
Але ж ви можете перемогти, створивши продукт, який буде для глядачів цікавішим, ніж західний варіант?
Я думаю, що може бути 1% фільмів, які підкуповують глядача візуальними ефектами. Це, наприклад, фільми c марвелівськими персонажами. Це ті фільми, на які ходять подивитися, видовище, шоу. Більшість фільмів усе-таки беруть сюжетом, драмою, історією, а спецефекти можуть посилити, доповнити, на мій погляд. Я маю на увазі, що є багато прикладів фільмів із дуже хорошою графікою, але вони не успішні в прокаті. Ми із задоволенням зробимо все від нас залежне, щоб у наших фільмів було світле майбутнє.
Як відбувається пошук замовників? Ви їх знаходите чи вони вас?
І нас знаходять, і ми. Як і всюди, щоб тебе помітили, треба демонструвати свої можливості. Це багатовекторний рух, працюють старі зв’язки, з’являються нові. Нас радять, пишуть, телефонують, самі шукаємо, їздимо.
Сарафанне радіо міжнародного масштабу працює?
Звичайно! Світ стиснувся з моїх 18 років просто в горошину. У 93 році мені здавалося, що Америка – щось неможливо далеке. А зараз сів і полетів. З гонконзькими хлопцями зараз робимо проект. Вони кажуть: треба побачитися. Купили квиток, сіли в літак. Ми прилетіли вночі, вранці прийшли до них в офіс, поговорили і вечірнім літаком полетіли. Це класно.
Які проекти найулюбленіші?
Один із них – «Серце дракона». Це досить старий проект. Ми далеко не всі фільми проходимо від початку до кінця. У 95% випадків працюємо на завершальній фазі, коли вже все знято і вирішено, як має бути. А цей проект був на нас повністю. Це була франшиза фільму, який вийшов у 1996 році. Тоді була мода на драконів, які, як собаки, стояли на 4 лапах, і у них були крила. А в наш час у моді дракони, як у «Грі престолів», вони стоять на задніх лапах, а «руки» – це по суті крила. Оскільки в нашому випадку була франшиза, нас попросили оновити його зовнішність, але залишити схожість з першим фільмом. Наша художниця, фанат драконів, взялася за концепт-дизайн, він сподобався режисеру. Ми намалювали ескізи, зробили дракона в 3D, пройшли весь шлях зйомок на майданчику. Це було досить довго. Зйомки відбувалися в Румунії. Голлівуд часто знімає в Центральній, Східній Європі. Тут і дешевше, і локації цікаві. Це був один із наших улюблених проектів.
Над чим зараз працюєте?
Зараз у роботі китайський фільм, фантастика. Я не можу розкривати деталей, але це будуть дуже яскраві, насичені візуальними ефектами кадри, зроблені нашими талановитими художниками.
Азіатський ринок кіновиробництва зараз активно розвивається. Чи плануєте робити ставку на нього?
Коли в 2015 році від нас пішли американці, ми пішли туди, де ринок розвивається, – це Китай. Зараз намічається великий українсько-китайський проект, але поки про це рано говорити.
Велика різниця в роботі з американцями і азіатами?
Відмінності, звичайно, є. З американським стилем спілкування я познайомився саме через спільну роботу. Коли ми вперше отримали коментар «Good start» («гарний початок»), я подумав, які ми молодці, добре почали. І тільки пізніше я зрозумів, що мовою бізнес-етики це означає «так собі, терміново зробіть щось краще і заспокойте нас». (Сміється.)
Індуси, китайці – люди більш прямолінійні, на мій погляд. На початку у них може бути «все погано, все пропало», але, коли поговориш з ними, щоб з’ясувати, що ж погано, може виявитися, що все в принципі добре. Азіати працюють багато, іноді взагалі незрозуміло, коли вони сплять. І вони чекають від нас такого ж темпу. Я «жив» раніше на роботі, я завжди віддавався роботі на повну, це був мій вибір. Але працювати всім колективом у такому темпі небезпечно. Ми якось їздили до корейських партнерів, приїхали в неділю близько 21:00, і офіс не був порожнім. Ось у цьому є деякі складнощі. Бувають і труднощі зі спілкуванням англійською, не надто багато людей її знають у Китаї.
З комунікацією буває важкувато в плані менталітету. Наприклад, якщо говорити про колір словами «зроби трохи тепліше», «холодний колір», «гарячий колір», наш менталітет розуміє досить однозначно, що мається на увазі. А в Індії або Китаї – не факт. Ми робили рибу для китайського фільму-казки, з вигляду вона схожа на коропа кої. Наш супервайзер хотів, щоб вона виглядала максимально реалістично, а клієнт весь час просив зробити червоніше. Зрештою нам довелося викрутити цей червоний колір так, що риба стала абсолютно неприродною, але вони сказали: «Ось, тепер це те, що ми хотіли».
З індусами інша історія була: ми шукали фрілансерів і давали всім охочим однакове тестове завдання. Було видно, як їхнє розуміння кольору відрізняється від нашого: за температурою взагалі інший колір використовували, ніж європейці. У них інше сприйняття колористики. З цими особливостями буває складно. Реалістично – в нашому розумінні може бути одне, а в їхньому – інше. У них інший культурний бекграунд – багато що сприймають інакше.
Який проект хотілося б створити?
Однозначно фільм, фантастика. Там є все, що ми любимо. (Усміхається.) Багато з нас виросли на фантастиці, «Зоряні війни», «Термінатор», «Чужі». Космос – завжди фаворит у візуальних ефектах для мене. Але свобода в творчості не означає, що це плюс. Обмеження породжують справжню свободу творчості, по-моєму. У нашій роботі творчість полягає не лише у візуальному контексті зображення, а й у підходах до створення графіки, як ми це будемо робити, як будемо справлятися з вимогами режисера, щоб виконати вчасно і якісно, що робити, коли недостатньо потужності комп’ютерів, і це все потребує творчого підходу.
А з ким найбільше хочете співпрацювати?
Ми зараз пробиваємося на Netflix. У них дуже цікаві проекти та підходи. Мені подобається їхня нова бізнес-модель. Зазвичай голлівудська модель роботи виглядає так: є інвестори, які думають, вкладати гроші в цей фільм чи ні. Вони часто йдуть шляхом франшиз, щось вже знімали – перезняти. Вони бояться ризикувати. Там у фільм вкладають великі гроші, сотні мільйонів. А в Netflix йдуть іншим шляхом. Вони збирають із глядачів гроші як абонентську плату і не бояться експериментів і провалів окремих картин. Вони не бояться знімати все, перевіряючи, чи будуть люди це дивитися. У них є потужні інструменти, вони відстежують статистику, аналізують, що дивляться, і вкладають гроші в нові проекти. Ось це подобається – нові підходи, бачення майбутнього розвитку кіноіндустрії.
У якусь мить здавалося, що кіно скоро загнеться. По-моєму, в 2001 році за бюджетами ігри вже перевищили кіновиробництво. Зараз ігри – це дуже великий бізнес. Багато хто каже, що ці напрямки в майбутньому зіллються в один. Але Netflix і стрімінгове кіно – це нове дихання. З’явилися гроші, з’явився інтерес. Вже й Apple зробили свій стрімінг. Це вселяє надію, що кіно ще житиме як окремий жанр певний час.
До речі про Netflix, поява всім відомих короткометражок «Любов, смерть і роботи» – це важливий експеримент, я вважаю. Думаю, з огляду на їх успіх, на нас незабаром чекає цілий потік такого контенту з повністю намальованими фотореалістичними і стилізованими персонажами. Вони настільки добре зроблені, що нормально сприймаються глядачем.
У 90-х повністю мальований фільм Final Fantasy провалився у прокаті. Він ще не дотягував до фотореалізму, хоча й виглядав дуже добре. Але глядачі не знали, як це сприймати, – як мультик чи як кіно. А зараз настав час, коли глядач звик до цифрових персонажам, та й персонажі вже реально виглядають, їх навіть складно відрізнити. Це тренд. Він може привести до того, що живих акторів в кіно не залишиться, а фільми будуть створювати на комп’ютері. Це може бути як із плівковими камерами: всі люблять естетику плівки, але на цифрову камеру простіше і дешевше знімати.
Фото: Олександра Йорк, Terminal FX. Відео: Terminal FX
