Олександр Яценко,«СЕКС, ІНСТА І ЗНО»: «У нашому серіалі – все правдиво»

Влітку 2020-го творча група «Секс, Інста і ЗНО» на чолі з режисером Антоніо Лукічем, а також керівницею 1+1 Digital Studios і авторкою ідеї Іриною Никончук відзняли серіал про світ сучасних підлітків і їхні проблеми. У центрі подій – четверо персонажів та їхні найближчі друзі, у яких, окрім класичних проблем generation Z, ще й іспити на носі. Прем’єра «Секс, Інста і ЗНО» відбудеться на 1+1 video вже 25 листопада. Серіал буде доступний глядачам за підпискою. Вартість перегляду всіх 12 серій «Секс, Інста і ЗНО» складатиме 79 грн.

«Телекритика» щотижня знайомить читачів з акторами, які знялися у серіалі.

Сьогодні публікуємо інтерв’ю з Олександром Яценком – актором, студентом другого курсу КНУТКіТ ім. Карпенко-Карого, учнем майстерні ім. М.М. Рушковського, художня керівниця Наталія Доля. Олександр родом із Києва. У серіалі «Секс, Інста і ЗНО» він грає роль Богдана.

Чому ти вирішив стати актором? І що тебе спонукало до цього вибору?

У віці семи років я, як і всі діти, любив дивитися всякі мультики, фільми й вже тоді намагався одягатися наближено до якогось персонажу. Я відкривав рот, коли вони говорили, намагався повторювати за ними різні фрази. Пам’ятаю, що часто це були негативні персонажі, які були яскравими й тому, напевно, привертали мою увагу. Але насправді я був далекий від професії. Займався у різних гуртках: ходив на боротьбу, на футбол, потім пішов на танці. Мене потроху почало тягнути до чогось більш творчого. А потім мама мого друга запросила нас у якусь театральну студію. Тоді, перше, що я запитав, було: «А там можна буде поїсти?» (сміється). На той момент я і в театрі не був жодного разу, але у студію пішов, і з цього почався мій шлях.

Прийшов туди десь у 12-13 років і займався до кінця школи.

Ми ставили багато вистав, їздили з ними до різних країн: Грузії, Італії, Німеччини. Це був прекрасний досвід, і потім мені вдалося вступити до театрального.

Як думаєш тепер, провчившись рік на акторському, актор – це професія чи покликання?

Я скажу по-іншому – це потреба, необхідність висловлюватися про те, що тебе хвилює…

Якщо ти без цього можеш обійтися, то краще цим не займатися.

Розкажи, як ти дізнався про кастинг серіалу і як проходило твоє затвердження на роль? Які емоції ти переживав у той період?

Про серіал я дізнався від кастинг-директора Алли Самойленко. Вона написала мені про роль Богдана, і я швиденько відіслав самопроби. Пам’ятаю, що тоді ще записував репліки й від свого героя, і від Клима, був сам удома, ну і довелося говорити за обох персонажів. Це було максимально дивно, і я дуже переживав, що у мене не було діалогу. Але загалом самопроби я записував дуже легко, не хвилювався. Але коли почалися проби наживо – мені було дуже страшно.

І перші проби я пройшов погано, думаю, що погано. Я мало не рвав на собі волосся, думаючи про це опісля. Я був майже впевнений, що все пропало.

Це були вже перші проби з Антоніо Лукічем і командою?

Так. І я їхав додому і думав, що це кінець. Але потім мені написали, що я пройшов, і будуть ще одні проби. Вдруге у мене вийшло набагато краще. І хоч я і не був до кінця задоволений собою, але вже не переживав так сильно, як перший раз. Потім був період очікування, і ось, одного дня, бачу, що мене додали у чат. Насправді я не знав, як реагувати, тому що було якось дуже несподівано. Я зрозумів, що, напевно, пройшов. Перше, що зробив – сказав мамі. Тоді я був дуже-дуже радий (усміхається). Думаю, як і всі.

Я до кінця ще не вірив у те, що сталося, поки не закінчилися репетиції. Не давав собі можливості порадіти, а якось більше переживав.

Це ж твоя перша роль у кіно?

Так, фільмування у серіалі – це моя перша велика роль. До цього були тільки епізодичні. З тих проєктів, які мені надовго запам’яталися – короткометражний музичний фільм «Моніка» групи Ptakh Jung. Знімали у дуже холодну пору, але було весело.

Які емоції ти переживав, коли почалося фільмування?

Я пам’ятаю першу сцену, де я тримаю чашку з кавою, а у мене трусяться руки. Я прямо бив себе по руках: «Саня, зберися!» (сміється). Спочатку було складно «вскочити» не стільки у персонажа, скільки у сам жанр. Є свої особливості, і я не зовсім розумів, як зробити все найкращим чином. Хотілося всі сцени зробити геніальними.

Максималістський підхід?

Звичайно, адже це перша така велика роль, за якою тебе будуть впізнавати. Хотілося заявити про себе і з найкращого боку представити майстерню, у якій я навчаюся.

Тепер хотілося б поговорити про твого персонажа, про Богдана. Чи схожі ви з ним? Як ти працював над цією роллю?

Спочатку, коли я отримав листочок з пробами, було написано «Худий брюнет, 16 років». А я тоді ще був з бородою. Я так дивлюся на себе у дзеркало і думаю: це взагалі мені скинули? (сміється). Але потім я зрозумів, що типаж насправді штука така відносна – важливий характер цього персонажа. І дійсно, ще кілька років назад, на випуску в 11 класі, я був таким як Богдан: не парився через ЗНО, завжди відчував на собі увагу протилежної статі й був впевненим у собі. Мій персонаж тверезо дивиться на речі й не переживає через дурниці. За його фразою: «Чувак, я принесу тобі пиво», – стоїть сенс того, що треба розслабитися, все не так важко, як здається.

А було щось, що тобі було складно втілити у ролі Богдана?

Так, звичайно, були такі моменти. Але на сцені, на майданчику ти не є собою, ти вже інша людина. І всі дії твого персонажа абсолютно виправдані.

Складним було ще те, що сцени знімалися не послідовно – сьогодні у нас восьма серія, а завтра третя. І ти собі виписуєш, що у тебе відбувалося у цих серіях, звіряєш і вже розумієш, з чим потрібно прийти у конкретну сцену.

З тих знань, які ти отримав на першому курсі, щось знадобилося на практиці?

Знадобилося, безумовно. У знімальний день, коли я тільки прокидався, робив собі такий мінітренаж – намагався збадьоритися, розминав голос. Насправді ті речі, які ми проходимо під час навчання, потім на майданчику самовідтворюються майже автоматично. Адже акторський тренінг – це по суті та ж робота на майданчику, просто якусь вправу ти перекладаєш на якусь сцену, і вже тоді ти повністю розумієш, у чому суть цієї вправи й цієї сцени.

Я взагалі сам собою дуже самокритичний. Пам’ятаю, як ми сиділи з Гришою, і я говорив: «Гришо, ця сцена була якась не така». А Гриша (Григорій Наумов, грає роль Клима – ред.) завжди мене підбадьорював і пояснював, чому ця сцена була хорошою. Він старший, досвідченіший за мене, так що мені пощастило з партнером по майданчику.

У вас вийшло все навпаки – в серіалі ти підтримував Клима, а в житті Клим підтримує тебе?

Так, щось таке було. Мінялися з Гришою місцями.

Що на майбутнє ти взяв для себе із фільмування серіалу?

Головне – це не намагатися робити все геніально. Адже, якщо на цьому не зациклюватися, то все виходить набагато краще. Й імпровізація – це круто. Сцена, яку ти граєш на пробах, на репетиціях, тренуєшся вдома, стає настільки заїждженою, завченою. Тому її дуже складно зіграти у дублі жваво, як вперше. Імпровізація це дозволяє, і саме під час фільмування серіалу, я відчув, як це працює. Коли ти імпровізуєш – ти виходиш за рамки, але у межах свого персонажа, і це круто.

Які у тебе склалися стосунки з акторами поза знімальним майданчиком?

З багатьма у команді у мене дуже хороші стосунки. Спочатку не було ніякого бар’єру і все відбувалося дуже легко. У нас виявилося багато спільного – ми часто зустрічалися, гуляли, спілкувалися. Але найбільше я здружився з Гришою.

Сашо, як ти думаєш, чому варто подивитися серіал?

У нас є серіали про підлітків, які розповідають про ту жесть, що відбувається в їхньому житті. Але часто найгірші речі обмежуються курінням сигарет. У нашому серіалі – все правдиво. Коли я вперше читав сценарій, то розумів, що – так, ось же воно, це все те, що відбувається у житті насправді. Історія «Секс, Інста і ЗНО» дійсно правдива. Думаю, що цей серіал багато чому навчить глядачів.

Які фільми дивишся ти сам, можливо, у тебе є улюблені актори?

Коли я вступив до університету, то почав більше дивитися українське кіно. І коли я говорив своїм друзям, знайомим, рекомендував подивитися якийсь український фільм, вони відповідали: «Та ні, я не дивлюся українські фільми». І у мене в голові просто все вибухало – не розумію, чому наші люди, коли починають дивитися своє ж кіно, роблять це з думкою знайти щось погане, звинуватити у поганій якості, у тому, що хтось безталанний, шукають тільки негатив. Мене це сильно хвилює, тому що я хочу працювати у цій країні, я хочу працювати для людей, які живуть тут, а багато хто це просто знецінює. За ці два роки я побачив дійсно багато хорошого українського кіно, воно є, і ним потрібно пишатися. Ну, хоча б не поливати брудом. З останнього, що мені дуже сильно сподобалося, це фільм «Коли падають дерева». Сильний фільм про епоху 90-х, де все показали дуже правдиво.

А кого з українських акторів ти міг би виділити?

Був я на одному спектаклі, який по суті, своєю нечастою появою на сцені, тягнув на собі Саша Рудинський. Лише потім я дізнався, що йому повідомили, що він грає у виставі, вже у день показу… Ось вона – майстерність, браво!

А із закордонних акторів мені подобається Раян Гослінг.

Чи ти можеш поділитися якоюсь смішною ситуацією, що сталася під час фільмування?

Мій персонаж, Бодя, весь час у панамці. І було таке, що я міг її кудись покласти, а потім приходжу, а її немає. У мене починалася паніка – я постійно її шукав. Це була як шапка-невидимка, тільки у моєму випадку – «панамка-потєряшка» (сміється). За весь час проєкту ми з панамкою зріднилися, тепер вона лежить у мене вдома, забрав на пам’ять.

Наші стилісти робили її спеціально для Боді, з нею у мене пов’язано багато спогадів.

Багато було різних історій з Гришою. Ось пам’ятаю, що він частенько міг забрати з кейтерингу щось останнє. Роблю якось я собі каву і помічаю, що є вівсяне молоко. І кажу: «Гришо, прикинь, є вівсяне молоко!» А він: «Так, там залишалося трохи». І бере все його собі виливає. Ну як так?! (сміється). Ось такий найкращий друг.

Зараз з теплом згадую навіть такі побутові нюанси, було дуже весело.