Чому «Зоряні війни» стали визначним фільмом

Напередодні прем’єри «Телекритика» вирішила розібратися, що ж робить «Зоряні війни» найвизначнішим фантастичним фільмом на Землі. Рецепт успіху простий: кров, піт і багато грошей, а також інновації у всіх сферах кіновиробництва, від принципово нових спецефектів до створення сучасного формату блокбастера. Ну і ще трішечки удачі.

Технологічні інновації

Передусім визначним фільмом «Зоряні війни» зробили революційні технології. Майстер спецефектів Джим Нельсон згодом казав: “Справа в тому, що на час створення компанії Industrial Light & Magic техніки, завдяки якій був створений фільм «Зоряні війни», ще не існувало у природі”.

Лукас заснував Industrial Light & Magic з тієї банальної причини, що на студії 20th Century Fox з метою суворої економії закрили відділ спецефектів, причому якраз напередодні запуску «Зоряних воєн». Майбутня імперія спецефектів, що назавжди змінила кінематограф, створювалася буквально «на коліні», з нічого: Лукас, насилу видерши у студії лише три мільйони з необхідних йому на постановку восьми, економив кожен цент. І його зусилля не пішли на марне: фактично всі спецефекти, які ви бачили у великобюджетних американських фільмах за останні сорок років, зроблені фахівцями Industrial Light & Magic. Зі свіжих гучних прем’єр достатньо згадати «Варкрафт», «Доктора Стренджа» і «Легенда Г’ю Гласса» Алехандро Гонсалеса Іньярріту.

Перша сцена для фільму «Нова надія», створена чарівниками компанії, – сцена вильоту космічної капсули з корабля Лейю, створювалася протягом року і обійшлася студії 20th Century Fox в один мільйон доларів. (Для порівняння, попередній фільм Лукаса «Американські графіті» було знято за $775 тис.) Зате це був перший досвід використання комп’ютерної графіки в кіно. До цього моделі космічних кораблів підвішували на тлі чорного задника на мотузочках, буквально як у «Еді Вуді».

Кожний новий фільм серії створювався на межі технічних можливостей. Наприклад, вражаючі сцени перегонів на так званих спідерах у «Поверненні джедая» знімалися вручну, за допомогою камери «Стедікам». Винахідник «Стедікама» Гарретт Браун особисто пройшов з камерою на поясі за маршрутом руху спідерів, рухаючись зі швидкістю приблизно 8 км/год і знімаючи менше одного кадру за секунду. Відзнятий матеріал було прискорено до 24 кадрів за секунду і змонтовано з акторами. У результаті ми бачимо на екрані неймовірні за красою і майстерністю перегони у повітрі на швидкості понад 190 км/год – скільки не переглядай ці сцени, дух перехоплює як вперше.

Нове тисячоліття принесло нові можливості: пріквелл «Прихована загроза» став другим фільмом у новітній історії кіно, який був повністю знятий на цифрову камеру HDW-F900. (Першим був французький «Відок» 2001 року.) Також Лукас вперше створив персонажа і навіть цілі сцени, повністю намальовані на комп’ютері. Будучи справжнім гіком, режисер випустив кілька нових версій перших трьох фільмів саги з доданими спецефектами, яких не міг собі дозволити у вісімдесятих роках. Щоправда, не всім фанатам «Зоряних воєн» ці оновлені версії припали до душі.

Флагман епохи блокбастерів

Плануючи свою епопею ще в першій половині сімдесятих, Лукас спочатку орієнтувався на дітей 11-12 років.

“Їм пощастило ще менше, ніж підліткам, – аргументував свою позицію режисер. – Я сам бачив, як дітей позбавляли чарівного світу пригод, який у нас ще був. Не стало вестернів, картин про піратів, де верховодили справжні герої на кшталт Еррола Флінна і Джона Вейна. Дісней пішов з ринку продукції для дітей, і його ніша була порожня”.

Тому з фільму ретельно прибиралося правдоподібне насильство і жорстокі сцени (це вже в нульових у «Помсті ситхів» режисер змусить свого героя живцем згоріти в лаві), а також будь-які натяки на секс – поцілунок Хана Соло і принцеси Лейю був і для 1977 року більш ніж платонічним, а зараз і поготів. Доходило до смішного. Наприклад, груди Керрі Фішер перетягували під костюмом спеціальною стрічкою, щоб не створювати для глядачів зайвих еротичних вібрацій. (Як сказала з цього приводу актриса: “В Імперії не повинно бути грішних думок”.) Та вже в шостому епізоді принцеса Лейа з’явилася у всій своїй красі.

Фактично Джордж Лукас заклав «Новою надією» новий формат блокбастера, який активно використовується й досі. Це пригодницька історія з мужніми героями і обов’язковою романтичною лінією, позбавлена драматургічної правди, з видовищними спецефектами, яка розгортається у фантастичному або екзотичному антуражі і розрахована на підліткову аудиторію. Так, трохи не забув: у разі касового успіху продовження – обов’язкове, причому до тих пір, поки навіть фанатів не почне нудити. У такому разі серія фільмів запускається через десять-п’ятнадцять років.

Постмодернізм

Звісно ж, Джордж Лукас не був першим голлівудським режисером, який робив кіно на стику жанрів. Та до «Зоряних воєн» ще ніхто не знімав дитячий фільм з бюджетом $10 млн, в якому змішував би чарівну казку, старий добрий вестерн і «космічну оперу». (Як іронічно іменувалися фільми і серіали про пригоди в космосі.)

За якихось двадцять років Квентін Тарантіно повністю збудує свою кіноестетику на запозиченні з чужих фільмів, але задовго до цього вундеркінда з кінопрокату були фанатичні сінефіли-студенти перших американських кіношкіл, що днювали і ночували в кінозалах. Постмодернізм прийшов в американське кіно завдяки кінематографістам Нового Голлівуду, до якого формально належав і Лукас. Вони тягнули у свої фільми все найкраще, що бачили в європейському та азіатському кіно. А першим блокбастером в американській масовій культурі, скроєним за принципом постмодерністського пастиша, стала саме «Нова надія» Джорджа Лукаса – за іронією долі найменш талановитого серед своїх однокашників Копполи, Спілберга, Фрідкіна та Богдановича.

Доморощену філософію джедаїв він запозичив з книг Карлоса Кастанеди, історію боротьби Імперії з Республікою – з телевізійних серіалів 30-х років на кшталт «Флеша Гордона» і «Бака Роджерса». (На хвилі успіху «Зоряних воєн» Діно Ді Лаурентіс і Майк Ходжес воскресили «Флеша Гордона» з небуття, але краще б вони цього не робили.)

Прообразами двох кумедних дроїдів стали персонажі самурайського фільму Куросави «Троє негідників у прихованій фортеці», у майстрі Йоді легко вгадується Альберт Ейнштейн, а у вигляді протокольного дроїда 3PO – жінка-робот з класичного «Метрополісу». «Битва за Британію» Гая Хемілтона з її вражаючими повітряними боями завжди була одним з найулюбленіших фільмів Джорджа Лукаса, і він щедро віддав їй данину в сценах атаки «Зірки смерті». Фінальна сцена з нагородженням головних героїв – пряма цитата з «Тріумфу волі» Лені Ріфеншталь і так далі.

Само собою, не обійшлося і без автоцитат: тюремний блок 1138, звичайно ж, нагадує досвідченому глядачеві про дебютну картину Лукаса, похмуру антиутопію «THX 1138».

Вдалий збіг обставин

Будемо відверті: якщо залишити осторонь спецефекти, до феноменального успіху цей фільм призвів ланцюжок випадковостей і вдалий збіг обставин.

Незважаючи на те, що Джордж Лукас на той час мав у своєму режисерському доробку два повнометражних фільми, у тому числі дуже успішні «Американські графіті» (тільки в США стрічка заробила $115 млн), він настільки сам не вірив у успіх свого нового фільму, що на нервовому грунті отримав екзему. Близькі друзі щоранку приїздили до нього додому і буквально силою відвозили на знімальний майданчик. Комп’ютерна графіка створювалася украй довго і з’їдала фантастичні гроші, знімальна група відверто знущалася над молодим постановником, навіть Харрісон Форд, незважаючи на дружні стосунки, якось не витримав і висловив Лукасу все, що накипіло з приводу діалогів: “Джордж, я розумію, що цю хреновину ще можна надрукувати на машинці. Але як мені вимовляти всі ці репліки в кадрі?”

Актор не перебільшував. Оригінальний сценарій «Зоряних воєн» починався буквально так: “Мова піде про Мейс Уїнду, високоповажного джедайбенду з Опучі, пов’язаного з Усбі Сі Джей Тапі, учнем прославленого джедая”.

Як писав видатний дослідник Нового Голлівуду Пітер Біскінд, адвокат Лукаса Том Поллок і його агент Джефф Берг визнали сценарій повною нісенітницею, але вирішили жартома спробувати продати його студії – ті ще були жартівники.

Та навіть цю нісенітницю Лукас писав два з половиною роки, та й то – остаточний варіант доводили до розуму професіонали. Коли Лукас знімав продовження, він уже не став ризикувати. Сценарій «Імперії» і «Повернення джедая» писав Лоуренс Каздан – автор хітового «Охоронця» з Кевіном Костнером і Уїтні Х’юстон у головних ролях, а також першого «Індіани Джонса». А редагувати сценарій «Помсти ситхів» Лукас доручив одному з головних драматургів сучасності Тому Стоппарду.

Не остання роль в успіху «Зоряних воєн» належить монтажерам Т. М. Крістоферу і Полу Хіршу, які перетворили занудний фільм, що складався переважно зі статичних середніх планів, у динамічний екшн. (Між іншим, незважаючи на поважний вік, Хірш працює досі: це він змонтував нещодавній рімейк «Мумії» з Томом Крузом.) Останні штрихи наводила дружина Лукаса Марсія, що набила руку на ранніх фільмах Мартіна Скорсезе.

Злі язики стверджують, що Лукасу дуже пощастило ще й у тому, що для створення всесвіту «Зоряних воєн» він використовував готові візуальні концепції з нереалізованої екранізації «Дюни» геніального режисера-сюрреаліста Алехандро Ходоровського. Тисячі малюнків для цього фільму створили без перебільшення золоті руки Ганса Гігера – творця образу Чужого з легендарної серії фільмів, та не менш легендарного художника коміксів Жана Жиро, дизайнера оригінального «Трону», «Того, що біжить по лезу бритви» і «П’ятого елемента». З «Дюни» перекочував у «Зоряні війни» також і Ден О’Бэннон – художник зі спецефектів, режисер і сценарист, який згодом написав того ж «Чужого» і «Згадати все».

Проте, навіть якщо це й так, то переможців, як відомо, не судять. Тим більше, що ні Гігер, ні Жиро, ні Ходоровський ніколи не висували Лукасу офіційних претензій.