_
_
Перед багатоверстатником Кеннетом Брана («Дюнкерк», «Гаррі Поттер і Таємна кімната»), який з однаковою легкістю переносить на екран Шекспіра, Мері Шеллі і марвелівські комікси, стояло непросте завдання: перевершити класичну екранізацію «Убивства…» Сідні Люметом 1974 року. Екранізацію, яку вважають зразковою і критики, і глядачі.
Голлівудський ветеран Сідні Люмет, який зняв понад півсотні фільмів для кінопрокату і на ТБ (у тому числі найпершу версію «12 розгніваних чоловіків» і найзнаменитіші його роботи «Серпіко» і «Собачий полудень») зібрав для екранізації Агати Крісті по-справжньому зірковий склад: легендарних актрис Інгрід Бергман («Касабланка»), Ванессу Редгрейв («Місія нездійсненна») і Лорен Беколл («Догвілль»), а також не менш легендарних акторів Шона Коннері (не потребує представлення), Джона Гілгуда («Вогняні колісниці») і Альберта Фінні («Перехрестя Міллера»). Решта – не гірші: не фільм, а маленька енциклопедія кіно.
«У фіналі нам залишають натяк на те, що «Убивство у «Східному експресі» – це лише перший фільм із майбутньої франшизи»
Із кастингом у Кеннета Брана начебто все склалося. Тут і прикрашений шрамами Джонні Депп, який похмуро зображає небезпечного гангстера, і Джуді Денч («Будинок дивних дітей міс Перегрин»), як завжди, переконлива в ролі російської графині. Однак зірковим кастингом усф порівняння з класичним фільмом 1974 року, власне, і закінчуються.
У Сідні Люмета було тепле, живе кіно – згадайте хоча б перші сцени відбуття «Східного експреса» з дивовижними сценками на пероні або сцену страти в нічному купе, яка навіть чотири десятиліття потому виглядає так, що кров холоне. А ось нова екранізація – це холоднокровно сконструйований блокбастер, який можна порівняти з намальованими на комп’ютері краєвидами засніжених гір: красиво, видовищно, навіть захоплююче, але листівка ніколи не замінить виду з вікна поїзда.
Кеннету Брана довелося внести зміни до класичного сюжету, і не завжди успішно. По-перше, на догоду політкоректності: звідки не візьмись серед персонажів з’явилися чорношкірий лікар і автодилер-мексиканець. (Хоча при цьому режисер упустив можливість політичної заяви: усе ж у романі «Східний експрес» вирушає із міста Алеппо, яке нині лежить у руїнах.) По-друге, заради видовищності.
Навіщось з’явилася початкова сцена, в якій Еркюль Пуаро у виконанні самого постановника, як у майже пристойному анекдоті, вирішує спір рабина, мулли і священика виглядає це, щиро скажемо, не тільки нерозумно, а й вульгарно.
_
_
Крім того, режисер пожертвував головною перчинкою книжки: персонажі, які задумали ідеальний злочин, змушені розігрувати балаган перед випадковим пасажиром, який, як на гріх, виявився відомим детективом. Однак замість іронії роману Агати Крісті і нічних кошмарів вишуканого бельгійського джентльмена в фільмі 1974 року в новій екранізації нам пропонують оцінити низку театральних номерів – від виходу самого Брана в пролозі і далі за списком акторів. Акторські номери розбавлені екшеном з неодмінною стріляниною, погонями і падіннями з висоти.
Втім, екшн неодмінно сподобався б самій Агаті Крісті: вона нарікала в одному з інтерв’ю на те, що Еркюля Пуаро зображають, як правило, актори-товстуни. А тут імпозантний і підтягнутий, незважаючи на вік, чоловік – чому б не побігати і не постріляти?
Ближче до кінця театральність фільму просто зашкалює: Брана не посоромився розсадити всіх своїх героїв, як на сцені, а сам зіграв перед ними драму просто-таки шекспірівську. І що найстрашніше – у фіналі нам залишають натяк на те, що «Вбивство у «Східному експресі» – це лише перший фільм із майбутньої франшизи.
А що залишиться в пам’яті? Потішні вуса Кеннета Брана, які ідеально відображають гігантоманію актора і режисера: настільки довгих і такий химерних вусів не було ще в жодного виконавця ролі Еркюля Пуаро. Безумовно, це успіх.
