Хто такий Мартін Скорсезе
74-річний Скорсезе – це жива історія американського кіно. Ще в першій половині сімдесятих він знімає на любительську камеру свої перші фільми з участю мами і друзів. Друг дитинства Мардік Мартін пише сценарії – разом вони зроблять чотири фільми, які стали кінокласикою. Найталановитіший з цієї компанії, судовий стенографіст Харві Кейтель, у сімдесятих знімається в найпомітніших дебютах того часу: у Рідлі Скотта, Пола Шредера (який, власне, написав «Таксиста»), Джеймса Тобака і самого Скорсезе, а в 1991 році продюсує «Скажених псів» ще нікому не відомого, але дуже енергійного і молодого самовпевненого постановника. Загалом Кейтель зробив зі Скорсезе п’ять фільмів, причому друк негативів перших двох довелося оплачувати батькові режисера, Чарльзу Скорсезе.
У 34 роки Скорсезе – всесвітньо визнаний постановник, отримав Золоту пальмову гілку за «Таксиста», один з головних американських фільмів після «Громадянина Кейна». У вісімдесятих режисер знімає один шедевр за іншим, але всі вони провалюються у прокаті: якщо «Скажений бик» ще якось себе окуповує, «Король комедії» при бюджеті 20 мільйонів заробив два. Скорсезе працює на телебаченні, знімає кілька малобюджетних картин, у тому числі скандальну «Останню спокусу Христа» – і в дев’яностих повертається тріумфатором. У «Своїх хлопцях», «Мисі страху» і «Казино» у режисера відкривається друге дихання, він знову на піку форми, як у «золотих» сімдесятих роках.
На «Банди Нью-Йорка» Скорсезе отримує бюджет 90 млн, знаходить в особі Леонардо Ді Капріо нового Роберта Де Ніро, авторське альтер-его, – і ось уже півтора десятиліття справно «випікає» прибуткові блокбастери. Але це вже, як то кажуть, зовсім інша історія.
Чим цікаві його герої
Про що цей фільм
«Мовчання» – це його 24-й повнометражний художній фільм. Вперше книга японського католицького письменника Сюсаку Ендо про поневіряння португальських місіонерів-єзуїтів у Японії XVII століття потрапила до рук Скорсезе в 1989 році – її вручив режисерові один з католицьких священиків, яким він показував свою «Останню спокусу Христа». («Мовчання» було видане російською мовою в 2008 році в книжковій серії «Іноземної літератури», тож за бажання з книгою може ознайомитися кожен.)
Історія розвивається на тлі найтрагічнішого періоду японського католицтва, коли напередодні епохи ізоляції християни зазнавали жорстоких гонінь. Наприклад, у 1597 році влада розіп’яла три десятки католиків, причому без розбору – як співвітчизників, так і місіонерів-іспанців, тому натуралістична жорстокість багатьох сцен цього фільму (цілком, втім, типових для Скорсезе) не перебільшення. Але головна тут, звичайно ж, тема мовчання Бога під час людських страждань: саме це мовчання стає для головних героїв фільму найстрашнішим випробуванням віри. Пройдуть вони це випробування чи ні – ось головна інтрига фільму, яку режисер витримує до самого фіналу.
Незважаючи на поважний вік, Скорсезе перебуває у прекрасній творчій формі: майже тригодинний фільм не відпускає ні на хвилину. Колишній оператор Іньярріту Родріго Прієто, який працює зі Скорсезе вже над третім фільмом, зумів надзвичайно передати величні картини японської природи (яку, до речі, знімали, на Тайвані), не менш жорстокої, ніж люди: може здатися, що в кадрі навіть повітря наелектризоване злом. Про акторські роботи і говорити нічого. Зазвичай у фільмах Скорсезе артисти не просто викладаються по повній, вони просто вивертають себе – починаючи від ветерана Лайама Нісона і закінчуючи Адамом Драйвером, який зіграв у іншому помітному фільмі минулого року, «Патерсоні» Джима Джармуша.
Загалом, «Мовчання» – один з ключових фільмів у творчості Скорсезе поряд з такими його глибоко особистими роботами сімдесятих, як «Таксист» або «Скажений бик». Інше питання, що новий фільм не став таким же яскравим художнім висловлюванням, як класичні стрічки. Та такий майстер, як Мартін Скорсезе, може собі дозволити після двох десятків фільмів знімати черговий фільм у стилі Мартіна Скорсезе.
