Майстер-клас Ахтема Сеїтаблаєва: «Якщо хочете розповісти історію народу – розкажіть історію однієї людини»

Як написати сценарій

Я, на жаль, не вмію писати сценарії. Якби я міг, то написав би. Замість цього, я можу вигадувати ідеї. Іноді, користуючись службовим становищем, я можу робити зауваження сценаристу.

Як стати хорошим режисером

Я вважаю, що завдання режисера – зібрати хорошу професійну команду і потім просто не заважати їм знімати кіно (сміється). Якось один зі вчителів, коли я навчався в Карпенка-Карого (Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, – ред.), сказав мені, що школа, яка навчає молодих режисерів, має бути дуже консервативною. І це потрібно для того, щоб дати якийсь фундамент і базис для подальшої роботи. Коли ти вже розібрався, як знімати кіно, можеш сміливо не дотримуватися основ: не звертати уваги на правила монтажу, на чітку передачу історії, на зображення персонажів на екрані.

Ось, наприклад, у художній школі є така практика, коли спочатку юні художники малюють не свої роботи, а дивляться на структуру, яку їм дають, і малюють її. Це все потрібно для того, щоб розуміти, як падає тінь, які пропорції повинні бути. І мій учитель тоді сказав: «Зрозумійте, ви всі будете великими, але все велике починається з наслідування».

Про плагіат

Я ось кілька разів намагався поцупити з якогось улюбленого фільму якусь сцену: її вирішення, акторське, операторське, ідейне, емоційне – і у мене ніколи це не виходило і, швидше за все, не вийде. І все тому, що під час створення сцени ти просто розумієш, що це твоє кіно, це твої актори, це твій кадр. Це, може, банально, але це синергія людей, заражених однією ідеєю, – це неможливо вкрасти.

Про що знімати кіно

Якщо є можливість і бажання знімати фільми або писати книжки – то тільки про те, про що особисто ти як автор не можеш мовчати. І це завжди відчувається. Ось, наприклад, якщо хочете розповісти історію народу – розкажіть історію людини.

Правила монтажу

Я підходжу до монтажу фільму як до кардіограми серцебиття. Мені подобається порівнювати монтаж з музикою. Там десь fortissimo (дуже голосно, – ред.), а десь largo (протяжно, – ред.), потім allegro (весело, – ред.), під кінець moderato (помірно, – ред.). Я, до речі, монтую вже років сім з одним і тим же режисером монтажу. І це вже стало нашим жартом. Ми зідзвонюємося, а він мені: «Ну що, fortissimo?» (Сміється.)

Про чиновників

Я мріяв зняти фільм «Хайтарма» десять років. І тоді найбільшою проблемою був пошук фінансування. Спочатку я звертався до державних структур – і все, що мені казали, що вже знятий чорно-білий фільм про кримських татар. Навіщо ще один?

Про найскладніший жанр

Я вважаю, що складнішого за жанр комедії просто немає. Сміх – взагалі дуже індивідуальна штука. Те, що смішно мені, наприклад, не смішно вам. Також я б не став знімати документальне кіно, я просто не знаю, як.

Які фільми окупаються

Як правило, ти завжди незадоволений результатом. І часто запитуєш себе: «Хто це зняв, куди він дивився?» В ідеалі монетизація продукту має бути єдиною з його художньою складовою. Якщо так стається, це супер. З іншого боку, будь-який фільм із бюджетом понад 10 мільйонів гривень в Україні не окупається.

«Знімати фільми і писати книжки потрібно лише про те, про що особисто ти як автор не можеш мовчати»

Щиро кажучи, для того, щоб фільм окупився, потрібно, щоб він заробив щонайменше 30 мільйонів. Фільми до 5 мільйонів гривень – «DZIDZIO Контрабас» або «Свінгери», які зараз ідуть у прокаті, – ось приклад того, як фільми можуть окупатися. Так що ж, за таких розкладів взагалі кіно не знімати? Знімати, звичайно.

Чи можна бути впевненим, що кіно «вистрілить»

Чи багато хто з нас п’ять років тому знав слова українського гімну? Чи багатьом хотілося прапор повісити у себе в вікні? Я впевнений, що 9 із 10 гімн не знали. Це до того, що неможливо дати стовідсоткову гарантію, що фільм «вистрілить», чи буде монетизація, чи переможе він на фестивалі. Навіть якщо у вас супер композитор, супер оператор і бюджет непоганий.

Як добирати акторів

Для проб я намагаюся брати найнепростіші сцени. Я хочу, щоб у них було місце для лірики, для драми. Колись Михайло Ульянов (радянський актор і режисер, – ред.) писав у своїх спогадах, що в кожній ролі актора повинна бути хоча б одна сцена, де він «йде в рознос». Необов’язково емоційна, але хоча б внутрішня, коли відкривається все. Така собі найвища точка напруження. І навіть необов’язково, щоб ця сцена увійшла в фільм. Але на пробах мені важливо зрозуміти ось цю гаму акторську, наскільки вона широка. Де він звучить переконливо, а де йому потрібно допомогти. А куди йому краще взагалі не ходити. (Сміється.)

Як зрозуміти, що фільм вдався

Іноді ти навіть не можеш сформулювати, про що був фільм. Однак, якщо в глядацькому залі є відчуття того, що щось сталося, – обмін думками, енергією, натхненням – це точно воно.

Фото: FILM.UA