Мабуть, одним із найкричущіших випадків безкарності за останні роки стало побиття журналістів «Схем» співробітниками Управління держохорони (УДО). Інцидент мав місце восени 2017 року, коли журналіст програми Михайло Ткач з оператором Борисом Троценком хотіли зняти, як президент України Петро Порошенко виїжджав вночі з вечірки, що відбувалася у Конча-Заспі (Київська область). Незважаючи на те що журналісти «Радіо Свобода» не порушили закон, пред’явили посвідчення і мали законне право знімати на цій території, співробітники УДО застосували силу до працівників ЗМІ, щоб уникнути відеофіксації того, як президент залишає свято.
Співробітники УДО, які напали на журналістів. Фото: «Радіо Свобода»
У результаті бійки у Троценка медики встановили струс мозку і пошкодження руки. Через півтора року жоден із нападників- співробітників УДО не був покараний, Нацполіція в Київській області повідомила НСЖУ про відсутність кримінального правопорушення в зазначеному інциденті.
З початку 2017 року було зафіксовано 143 інциденти, за якими лише 14 справ були передані до суду, а це менше 10 відсотків
Під час громадських слухань, які відбулися в НСЖУ в листопаді 2018 року, голова НСЖУ Сергій Томіленко зазначив, що з січня по вересень минулого року було зафіксовано 64 випадки, коли до журналістів застосовували силу. З початку 2017 року таких інцидентів було зафіксовано 143, за якими лише 14 справ було передано до суду, а це менш як 10 відсотків. Насправді ж, відзначають експерти, психологічного, морального і фізичного тиску на журналістів у країні значно більше, тому в НСЖУ закликають народних депутатів винести питання про безпеку журналістів на засідання Верховної ради. Також голова Спілки журналістів у своєму зверненні до голови Верховної ради Андрія Парубія нагадав, що в Україні понад 9 років питання про свободу слова не порушувалося взагалі.
Безпека журналістів в Україні непокоїть і міжнародних спостерігачів. Зі слів директора представництва Freedom House в Україні Метью Шаафа, останній звіт «Свободи преси» явно фіксує випадки політично мотивованої самоцензури серед українських журналістів, а також вплив економічних інтересів на ЗМІ. З часу, коли президент України підписав указ про блокування низки соціальних мереж і ресурсів, у звіті «Свобода слова в мережі» рейтинг України знизився на 7 пунктів і досі залишається незмінним. Метью Шааф класифікує Україну як «частково вільна країна з “гібридним режимом”, де свобода і авторитаризм тісно переплетені».
«Журналісти – не солдати, навіть під час інформаційної війни наше завдання – не брати участі в конфлікті. Наша роль – служити людям, але не державі. Іноді ми можемо критикувати державу і владу, але це не повинно стати нашою основною місією», – генеральний секретар Європейської федерації журналістів Рікардо Гутьєррес.
Як домогтис правосуддя? На думку медіаюриста «Платформи прав людини» Людмили Опришко, справи журналістів рідко коли потрапляють до суду, і річ тут як у державній системі, так і в самих журналістах.
Під час прямого ефіру журналістку каналу NewsOne Дарину Білер закидали яйцями і побили. Фото: «Радіо Свобода»
«Припустимо, журналіст постраждав від нападу і написав заяву в поліцію. Правоохоронці починають розглядати її не як заяву про злочин, а як звичайне звернення громадян. Різниця в тому, що якщо заяву про злочин потрібно внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) протягом 24 годин, то звернення громадян можна розглядати місяць, а то й 45 днів», – розповідає юристка.
Результат у цьому разі тільки один – через місяць потерпілий журналіст отримує лист, де написано, що в зверненні складу правопорушення виявлено не було. Відповідно, можливості звернутися до суду зі скаргою на бездіяльність слідчого, який брав заяву, у вас уже немає, оскільки всі терміни, за яких суд би суд розглянув скаргу, вичерпані.
«Відповідно, ми завжди звертаємо увагу журналістів на те, що коли ви звертаєтеся із заявою в правоохоронні органи, не треба думати, що далі все піде само собою. Журналіст має контролювати дії правоохоронців. Тобто через 24 години потрібно піти і поцікавитися, чи дійсно заяву про злочин внесено до ЄРДР. А також наполягати на тому, щоб журналіста визнали потерпілим. І якщо цього не відбувається, бездіяльність слідчого можна оскаржити в суді – на це дається 10 днів», – підкреслює Людмила.
Журналісту Артуру Журбенку, який писав розслідування про життя суддів, у 2018 році невідомі спалили будинок. Фото: «Журнал Житомира»
Однак і тут є свої нюанси, зазначає експерт. «Журналіст поставлений в умови, коли він змушений бігати в відділення поліції, або до прокурора, або в суд, щоб відстоювати елементарне право на захист. І замість ефективного розслідування виникає процесуальна тяганина», – каже Людмила Опришко. З її слів, як правило, коли журналіст починає з того, що фактично змушує правоохоронців розпочати досудове розслідування, велика ймовірність, що працівники поліції відступлять і будуть то закривати справу, то знову відкривати, або елементарно затягувати, особливо якщо в справі замішані чиновники, депутати або перші особи країни.
Захоплення телеканалу Zik членами праворадикальної організації «Національні дружини». Фото: «РИА Новости»
Зі слів президента Академії української преси Валерія Іванова, ще однією небезпекою для журналіста після другого Майдану став поділ медійників на «своїх» і «чужих».
Штурм газети «Вести» 2018 року. Фото: «Вести»
«Такий поділ призводит до розколу в професії і підбурює в суспільстві негативні настрої щодо певних журналістів або окремих ЗМІ. Мовляв, «правильні» – це патріотично налаштовані ЗМІ, а «погані» – ті, які підтримують ворожу сторону. Але патріотизм – це не професія. Обов’язок журналіста – інформувати суспільство, а не йти на поводу у безглуздих провокацій», – підкреслює Валерій Іванов.
Також журналісти, правозахисники та члени НСЖУ напередодні виборів ще раз нагадали кандидатам у президенти про важливість дотримання Декларації на захист свободи слова.
