Вперше для українського телебачення стрічка була профінансована американськими платниками податків – через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Це стало приводом для «Телекритики» розпитати в одного з продюсерів серіалу Альони Єремєєвої деталі проекту з USAID. Чому американське агентство вибрало для співпраці у соціальному проекті комерційний телеканал, а не суспільного мовника? Як створити драму про війну на Донбасі, не зачіпаючи політики? Про це та інше, читайте далі.
Альоно, для початку пропоную згадати як почалась ваша співпраця з USAID у «Маршрутах долі»? Як знайшли один одного? У кого виникла ідея зняти серіал про Донбас?
USAID, «1+1 продакшн» та канал «1+1» на момент виникнення ідеї серіалу вже мали вдалий досвід роботи над проектами нехудожнього жанру. Наша спільна мета була зробити щось дуже близьке глядачам, відшукати сучасну художню форму, якою доступно можна говорити про складні речі, приміром, про ситуацію на Донбасі. І USAID дуже сподобалася запропонована «1+1 Продакшн» форма розмови попутників – різні люди перетинаються та діляться своїми історіями. Ми для себе обрали за референс маршрутку, яка перетинає лінію розмежування, хоча рейсових маршруток там як таких немає, але форма була цікавою.
На цій основі й виріс цілий серіальний формат. Ми розуміли, що має бути об’єднуюча лінія головного героя, через якого глядачі сприйматимуть проект. І сценарна група почала шукати історію, яка б стала потужною наскрізною лінією водія маршрутки. Назбирали величезну кількість справжніх драматичних історій, в основі яких сімейні драми, непрості родинні стосунки. І ми побачили чимало вражаючих прикладів, коли люди, часто не маючи впевненості, що їм буде що їсти завтра, віддають останнє тим, кому це потрібніше сьогодні, а тим часом самі не знаходять добрих слів для найближчої людини – не знають як, бо не було з кого переймати цю модель поведінки. І, як не дивно, ці протиріччя нас надихали. Ми дуже довго «штурмували», шукали ту художню форму, яка влаштовує нас з точки зору виробництва і буде зрозумілою з точки зору програмування каналу. Так і виписалася горизонтально-вертикальна драма, викристалізувалася тема сезону – сімейні конфлікти.
Ви з Донецька. Чи допомогло це вам?
Так, я не зі ЗМІ чую про те, як і що там відбувається, як люди там живуть, як стоять у чергах на кордонах, ночують між КПП, у яких закінчився робочий час, непритомніють на сонці під час паспортного контролю. І я знаю дуже добре про перевізників. І в серіалі дуже багато прототипів з життя, яких я особисто знаю.
Пригадується, колись на тему Донбасу знімав серіал продакшен Тетяни Гнєдаш для «України». У тому серіалі було багато відвертих конфліктів… Чому у вас у серіалі немає жодних провокацій?
Ми дуже не хотіли якихось провокацій. Жодної політики, жодного підтексту у нас не було. Це були дуже принципові для нас меседжі. Ми хотіли говорити нормальною мовою і розказувати історії людей, а не війни. Але ми не уникали слова «війна» – персонажі казали це слово, мовляв, перетинаємо лінію розмежування або їдемо додому. Але передусім для нас було важливо говорити з людьми про людей. Коли ми говорили з групою проекту, то відразу казали, що цим серіалом приходимо до людей додому і ніби сідаємо разом із ними за стіл поговорити, тому не чіпаємо тем релігії та політики.
Наприклад, в історії Сергія його залишає дружина не через те, що в неї інші політичні погляди, а через те, що в неї інші погляди на життя. Конфліктна ситуація, яка виникла тоді, вона тільки посилила цю сімейну проблему. І це родинна драма, насправді. Вона так чи так пішла б від чоловіка, їй потрібен був від нього дозвіл для неповнолітніх дітей на перетин лінії розмежування. Сергій не дозволив би їхати їм самим і не дав би можливості вивезти дітей, тому вона мала план перетнути КПП та покинути його після того, як перетнуть лінію розмежування. Тобто, ці проблеми, вони й так існують всередині родини, і були посилені за рахунок історичної ситуації.
Чому був великий проміжок між пілотом і повноцінним стартом зйомок?
Роботу над проектом ми почали 1,5 року тому. Влітку відбулися перші переговори з USAID, потім 3 місяці тривало написання пілотної історії, арки сезону. Насправді, це нормальний термін для серіалу, навіть трошки прискорений. Не забуваймо, що це власна розробка, не адаптація формату. Так сталося, що я почала працювати над проектом як креативний продюсер, а потім моя позиція в компанії змінилася, та я вже приймала серіал від каналу. Команда «1+1 Продакшн» долучила Жанну Максименко-Довгич до роботи над проектом як креативного продюсера і вже вона формувала творчий склад команди. Знімали ж серіал торік у дуже короткий термін – літом і восени, потім був монтаж.
Не ризиковано було брати режисера, в якого незакінчена робота – історичний фільм «Максим Оса»? Там якась незрозуміла історія була з його невиходом…
«Максим Оса» – кінопроект, він не має стосунку до серіального виробництва. І, на мій погляд, запитання тут більше до продюсерів, які ведуть бюджет, ніж до режисера.
З Іваном нам було дуже цікаво працювати – в нього інакший погляд на виробництво, особливий художній смак. Він залучав до серіалу акторів та аматорів, яких ми не так часто бачимо у серіалах чи на екранах взагалі. Ми наполягали тільки на тому, щоб основні ролі грали досвідчені актори. Наприклад, Артем Мяус, який грає Сергія, – він дуже відомий актор Театру на Подолі. З персонажем Ольги Гришиної у нас взагалі була дуже цікава історія – на початку її героїня – медсестра Ірина, мала бути більш стервозною та взагалі героїнею третього плану. А Павло Ар’є – автор сценарію, запропонував зробити її жінкою зі своєю історією, яка поступово закохується в Сергія, і так з’явилася роль для Ольги. І режисеру її історія сподобалася, і матеріал ліг під неї. З персонажем Богданом – військовим хірургом з Франківщини, було важко, його роль у пілоті зіграв Юрій Ребрик – прекрасний актор театру Івана Франка. Але він не зміг взяти участь в циклі зйомок, тому ми довго шукали Богдана. Режисер запропонував спробувати Яківа Кучеревського. Ми злякалися: він же з Одеси і взагалі не спілкується українською мовою. На кастингу йому було непросто, але він дуже переконливо зіграв. І цей персонаж став улюбленцем глядачів.
Серіал усе ж таки був білінгвічним. Поряд із українською мовою лунала російська…
Для нас було дуже важливо залишити ту мову, якою говорять на тій території. Це було складнувато для сценаристів, але вони вдало впорались. І серіал мав чимало позитивних відгуків через це.
Де знімали?
Знімали під Києвом. Це виробнича необхідність. Ми проводили скаутинг ще коли знімали пілот. Оскільки я з тих місць, я знаю, як вони виглядають. І нам вдалося знайти місця, які дуже схожі на той регіон. Багато натури в Бориспільському районі виглядає як дорога на Донецьк. Коли я показувала пілот своїм батькам, вони погодилися, що краєвиди дуже схожі на наші краї.
Знаю, що перша назва серіалу була «Маршрутка». Чому вирішили змінити назву?
Тому що там немає маршруток – там є перевізники. Нам взагалі пропонували знімати не зелений мікроавтобус, а жовтий «Богдан», приміром. Ми пояснили, що це хоч і виглядає яскраво, але там немає «Богданів» – перевізники їздять на перероблених бусиках. Вони можуть стояти на пропускних пунктах по 3 години в черзі!
Як ви USAID пояснили, що таке маршрутка?
Вони мають менеджерів у Києві, які дуже добре знають нашу ментальність.
Чому в USAID звернулися з цим проектом саме до вас, а не до суспільного мовника? За ким закріплено права на серіал? Який бюджет серіалу? Запуск серіалу відбувся до «Громади на мільйон» чи вже після?
Ми просто влучили в їхні очікування. Я знаю, що USAID шукали партнерів і в результаті вибрали нас, проте сама процедура мені досконало невідома, бо в мої завдання на той момент входив лише креатив. «1+1 Продакшн» та «1+1» почали співпрацю з USAID з коротких соціальних роликів. Коли вийшов перший сезон, USAID продовжили розмову з нами про художній продукт. У нас нещодавно відбувалася фінальна зустріч з USAID – форматом цікавляться наші закордонні колеги. Представники USAID запитували щодо продовження цієї історії. Зараз ми міркуємо, в якій формі ми це готові запропонувати.
Не можу згадати серіал, рейтинги якого виросли б під кінець. Вам як його продюсеру це мабуть лестило?
Ми стартували з непоганими показниками, в середині було невеличке просідання, на мій погляд, через потужну конкуренцію на інших каналах. Приміром, на ТРК «Україна» паралельно йшли фінальні серії потужної драматичної історії «Таємниці кохання», яку канал поставив нетипово для себе – у міжсезоння. Змагатися з комерційним продуктом, який коштує набагато більше і є адаптацією одного з найкращих корейських форматів, дуже важко. Власну ідею треба довше писати, редагувати, тестувати… У нас був дуже стислий термін виробництва, і в основному це було пов’язано з нашим контрактом із донорами – умовами виділення гранту, проте важливо зазначити, що вони з великим розумінням ставилися до всіх процесів виробництва.
Чи впливали в USAID на сценарій, зйомки, постпродакшен «Маршрутів долі»?
Вони нам довіряли. Були певні нюанси, але від початку, коли ми затвердили бриф, ми відразу домовилися про те, що ми робимо. Ми не хотіли показувати кров, вибухи, ми домовились, що акценти будуть на інше. Цілі в нас були спільні, і вони відрізнялися від того, що, можливо, всі хотіли побачити в серіалі. Вони читали сценарій, у нас були розмови, хто якою мовою говорить, що ми маємо зберегти українську та російську.
Жодної цензури з їхнього боку чи втручання не було. Навпаки, вони нам допомогли – до нас приїздив скрипт-доктор із США Адам Сігел, він нам допомагав зі структурою. Не можу сказати, що наші сценаристи не впоралися б самі, але нам потрібно було почути ще якусь фахову думку, щоб швидко відбувалася наша сценарна робота. Завжди дуже важливо, щоб хтось ще подивися на сценарій з боку. Ми дуже вдячні, що вони нам допомогли. Адам сюди приїздив, давав майстер-клас для всіх. Не можу сказати, що це суттєво змінило нашу роботу, швидше, дало впевненості в тому, що ми робимо.
Саундтрек – дуже класний, зачіпає. Він спеціально під серіал був написаний?
Пісням «Мелодія серця» та «Відчуваю» гурту «Скай» вже, здається, кілька років, але вони дуже вдало лягли саме під нашу історію. «Відчуваю» – це пісня про наших емігрантів у Штатах, Канаді, Європі. Чим не пісня про тих, кому довелося залишити домівки на Донбасі?
Які відгуки отримали? Можливо, відстежували, яка реакція з того боку лінії розмежування?
Нас запитували – чому не хепіенд, чому Сергій не приїхав до дружини Ірини, не покинув дружину в кінці? Адже він же так довго шукав своїх дітей, яких вважав загиблими, а діти вважали загиблим його! Який стрес для всіх в цій родині. Просто уявіть як це! Їм усім потрібен час для усвідомлення ситуації, для прийняття один одного. Таке життя. Ми залишили це на розсуд глядачів – нехай додумають. Була різна реакція на дружину героя. Для режисера Івана, наприклад, дружина героя була зрадницею. А давайте розберемо: жінка намагається виїхати, вивезти своїх дітей, чоловік їй не дасть розлучення ні за яких обставинах і він не хоче виїжджати, хоча їхнє місто обстрілюють. Давайте подивимося з жіночого боку – вона мама! У кожного своя правда.
Дивились мої переселенці – їм дуже сподобалося. Мені було дуже важливо це почути від батьків, бо інколи мені здається, ми говоримо різними мовами. Мені було дуже важливо, що вони скажуть. І вони сказали, що їм дуже сподобалось. Вони дуже хвилювалися, бо проблеми переселенців нікого не цікавлять. Ця тема була надихаючою для нас, щоб зробити так, що ця тема переселенців або людей, які залишилися там жити, було не тільки їхніми проблемами. Адже люди скрізь мають одинакові проблеми, а там додалася війна.
Насамкінець чи могли б розповісти про серіальні плани «1+1» на осінь?
У нас буде дуже потужна осінь, ми зробили ставку на комедії. І буде одна мелодрама. Ми вже заявили про те, що знімаємо ситком «Сидоренки» – адаптація формату «Іванови-Іванови». Зніматимемо спін-оф «Останнього москаля» – «Великі Вуйки». Це не продовження, а окремий проект – перейде лише кілька персонажів із «Останнього москаля», історія буде іншою. Готуємо ще один комедійний серіал, але поки не можемо говорити про нього – це сімейна історія з дуже потужним сценарієм. Усі, кому ми говоримо про нього, відразу включаються, реагуючи передусім на назву.
Фото: Анна Федорук
