Варто визнати, ці президентські перегони досить виразні порівняно з попередніми. По-перше, цього року на посаду президента в ЦВК подали рекордну кількість заявок. Наприклад, у 2010 році конкурували за президентську посаду 18 кандидатів, у 2014 – 21, цього року – 44. Примітно, що до 2019 року історичний рекорд за кількістю бажаючих стати президентом країни зберігався за 2004-м, коли конкуренцію Вікторові Ющенку і Віктору Януковичу вирішили скласти ще 22 кандидати. Другий важливий аспект перегонів – «політичні кампанії» виборців, які цього року як ніколи сповнені чорного гумору та відвертого абсурду. Тут можна згадати, фото з Юлією Володимирівною, яка нібито натякає на останній шанс стати президентом, що розлетілися мережею.

А також білборди Ігоря Шевченка, який в рамках своєї кампанії вирішив знайти собі дружину.

Однак епіцентр політичного пекла усе ж – у телевізійних ефірах, де політики намагаються пригадати всі чорні плями з біографії своїх опонентів, тим самим обіливши своє ім’я. Нагадаємо, ще задовго до старту нинішніх президентських перегонів, ряд українських каналів робили великі ставки на соціально-політичні ток-шоу, як на першоджерела для електорату. Таким чином у ефірі побільшало програм, які так чи інакше стосувалися виборів. Наприклад, на Zik через тривалу паузу повернулася з новими силами Наталя Влащенко і «Народ проти», «112 Україна» можна без перебільшень назвати рекордсменом за кількістю нових програм – «Пульс», «Виклик», «Зворотний бік». Не відстає і телеканал «Прямий» за кількістю ефіру, присвяченого політичним реаліям у країні. А ось увага до «Українського формату» на NewsOne після осінніх скандалів із санкціями дещо спала.

Якщо говорити мовою цифр, перед нами відкривається дивна картина – чим ближче дата виборів, тим стрімкіше падають рейтинги політичних ток-шоу, незважаючи на всі очікування і ставки власників каналів.

Якщо ж говорити мовою цифр, то перед нами відкривається дивна картина – чим ближче дата виборів, тим стрімкіше падають рейтинги політичних ток-шоу, незважаючи на всі очікування і ставки власників каналів. Візьмемо, наприклад, осінній телесезон, коли якраз і сформувалася трійка найбільш популярних політичних ток-шоу – «Право на владу» («1+1»), «Свобода слова» (ICTV) та новий на той час проект «Пульс» («112 Україна»). Рейтинги «ветеранів» соціально-політичного контенту конкурували завжди, борючись за навіть 0,1% частки аудиторії. Водночас «Пульс» тільки набирав обертів, освоюючись на політичній ниві. При цьому, якщо в середньому «Право на владу» коливалося у межах 7–9% частки, у «Свободи слова» (за рідкісними винятками) – 6–8%, «Пульс» практично з перших випусків встановив частку телеперегляду 5%, всіляко намагаючись її утримати (аудиторія 18+, 50k+).

До середини листопада цифри дещо змінилися. Так, частка «Пульсу» за електоратом (18+, вся Україна) впала до 2–3%, просіло й «Право на владу», отримуючи за вечірній ефір не більш як 6,5% частки. Частка «Свободи слова» особливо не змінювалася і їхній рецепт для медіаекспертів був очевидний – побільше ключових фігур із нинішнього уряду, гострих запитань, поменше скандалістів-опозиціонерів. Сьогодні ж рейтинг «Свободи слова» дещо падає, в середньому не перевищуючи 5% частки. Наприклад, 21 січня показники «Свободи» знижуються до вкрай низьких 3,7%. 28 січня, під час обговорення медичної реформи, – до рекордних цьогоріч 2,5% за аудиторією 18-54 (50k). Рятувальним кругом став Петро Порошенко, який виступив у ефірі 4 лютого, і показники вдалося повернути на звичну планку – 6,6%.

Рейтингові скачки також спостерігаються і в ефірі «Право на владу», показники якого зі стартом нового телесезону не перевищували 5–6%. Високим показником відзначився випуск від 7 лютого, коли в ефірі політичного ток-шоу кандидати в президенти підписували пакт, який зобов’язував їх проводити чесну кампанію і не порушувати права журналістів. Частка цього випуску за аудиторією 18-54 становила 9,6% і 9,7% (18+, вся Україна).

Чому глядачі все частіше стали перемикати політичні ток-шоу напередодні виборів? На думку політолога Антона Печенкіна, річ частково у політичній цензурі.

«Традиційно саме “ящик” був визначальним фактором у формуванні настроїв виборця. Це частково зберігається і сьогодні, але вже набагато менше. По-перше, варто визнати, так чи так, усе інформаційне мовлення у нас під щільним ковпаком Банкової – через Нацраду, що щедро розмахує батогом, до неформальних домовленостей із власниками “кнопок”. Тому частина кандидатів, які виступають на ток-шоу, – сам Петро Олексійович Порошенко, природно, плюс Ляшко, Бойко і ще кілька, а у решти з цим сутужно. Тому й доводиться викручуватися, а виходить не завжди успішно».

Яким чином самі канали відчувають на собі вплив президентських перегонів, як виявляють політичний піар і якими методами припиняють – «Телекритика» адресувала 5 однакових запитань трьом самим популярним політичним ток-шоу.

Максим Кречетов, шеф-редактор ток-шоу «Право на владу» на «1+1»

1. Яку позицію займає канал «1+1» щодо висвітлення передвиборних перегонів?

Стратегія каналу полягає у суворому дотриманні вимог законів, що регулюють права та обов’язки ЗМІ в передвиборний період. При цьому ми хочемо, щоб глядач не постраждав, – щоб законні обмеження не завадили повному і всебічному висвітленню перебігу передвиборної кампанії та інформуванню про все важливе і значуще, що може й повинно допомогти усвідомленому вибору громадян (які на цей період з просто телеглядачів перетворюються на електорат).

Саме для того, щоб дотриматися всіх норм закону і убезпечити канал від можливих провокацій, ми запросили до співпраці відомого в нашій країні медіаюриста Тетяну Котюжинську – вона перебуває у студії разом із гостями та одразу ж зупиняє виступи гостей, які переходять рамки закону. Не виключено, що її допомога знадобиться і ведучим, якщо їхні формулювання запитань можна буде трактувати двояко. Таким чином, ніхто з гостей не зможе «використовувати» нас. Точніше, так: будь-яка поява будь-якого політика в ефірі – це частина його піар-кампанії, але ми не дозволимо гостям програми використовувати незаконні методи агітації/контрагітації і самі не схибимо завдяки невсипущому контролю юриста за всім, що відбувається в ефірі. Так само, як і в минулому сезоні, у нас відбувається факт-чекінг усього, що кажуть гості в прямому ефірі. У прямому ефірі ведучий Сергій Іванов може перервати дискусію, натиснувши на «кнопку брехні», якщо заяви учасників програми не відповідають дійсності або розходяться з їхніми висловлюваннями, які лунали раніше.

2. Якими принципами керується програма «Право на владу» за вибору експертів?

Будь-який експерт певною мірою заангажований, а часто й працює на ту чи ту політичну силу. Тому ми не маємо ілюзій з приводу повної незалежності експертів, а запрошуємо їх до нас за двома простими принципами: компетентності та балансу. Тобто люди повинні бути дійсно авторитетними в своїй сфері, глибоко розбиратися в темі й при цьому ми завжди прагнемо «врівноважити» наявність різних точок зору.

3. Який політичний піар ви вже спостерігали (якщо спостерігали) в ефірі вашої програми?

Межа між політичним піаром і думкою кандидата з того чи того питання – дуже тонка. Вмикаються «вербальні лампочки». Тільки-но кандидат або експерт каже, наприклад, «у програмі кандидата чорним по білому написано, що я знижу тарифи на газ тощо» – очевидно, що це чистої води піар. Але якщо кандидат або експерт висловлюється, за рахунок чого можна знизити тарифи або ціни на газ, воду, електрику, якщо кандидат обговорює економічний інструментарій та говорить саме про проблему – це розмова по суті.

4. Якими методами ви користуєтеся, щоб уникнути політичного піару від кандидатів?

Ми не провокуємо «гарячі суперечки» – для нас у ток-шоу найголовніше не «шоу», тобто видовище, а «ток» – тобто змістовна розмова. Глядач сам оцінює героїв програми, виходячи з їхніх слів і поведінки в ефірі, і робить висновки.

5. Якщо дивитися на попередні передвиборні президентські перегони, чи бачите ви якісні або кількісні зміни політичного піару (методи, підходи, прийоми), до якого вдаються кандидати, виступаючи в політичних ток-шоу?

Люди, на жаль, стали менш терпимі, дуже відчувається розчарування або інша крайність – фанатичне обожнювання когось із політиків. Особливо цьому сприяє можливість писати в соціальних мережах практично все, що завгодно, порушуючи будь-які межі, навіть переходячи всі рамки моралі та адекватності. Розгін ненависті між людьми за принципом симпатій до того чи того політика – це одна з технологій, яку активно використовують останнім часом багато політичних штабів. В умовах війни сварити людей щодо не найважливіших питань – це злочинно, і такий поділ використовується тими, хто хоче не стільки людей розділити на ворогуючі табори, скільки домогтися розвалу країни. Лють на людей з іншою точкою зору – це зброя в руках ворогів України. Тому можемо лише закликати наших глядачів: не плюйте в екран, коли бачите не свого улюбленого політика, а його опонента, не проклинайте в соцмережах один одного, а слухайте політиків і людей з іншою думкою. Наше завдання – дати можливість висловитися політикам з різними точками зору, а справа глядача – вислухати всіх і зробити власні висновки. Ми створюємо майданчик для дискусії і таким чином даємо можливість глядачам розібратися в тому, що зараз відбувається в нашій країні. Саме заради цього ми й працюємо.

Крім усього іншого, до виборів – сім тижнів. Тому складно уявити, що будуть діставати з ящиків Пандори наші політики та їхні політтехнологи. Точно знаємо, що їм доведеться добре попрацювати, щоб здивувати українців і змінити їхню думку кардинально. Тому що ні секс-скандали, ні кров, ні гроші під ліжками, ні скелети в шафі на людей вже не діють. Електорат наростив товсту шкіру. Думаю, будуть стріляти просто в серце. Аж надто багато стоїть на кону.

Вадим Карп’як, ведучий програми «Свобода слова» на ICTV

1. Яку позицію займає канал ICTV щодо висвітлення передвиборних перегонів?

Програма «Свобода слова», як і телеканал ICTV, рівновіддалена від усіх кандидатів на посаду президента.

2. Якими принципами керується програма «Свобода слова» за вибору експертів?

Усе залежить, звичайно, від теми програми. Але якими б тематично різними не були наші випуски, ми завжди намагаємося дотриматися двох основних принципів: 1) Компетентність у темі. 2) Уміння формулювати свої думки.

3. Який політичний піар ви вже спостерігали (якщо спостерігали) в ефірі вашої програми?

Якщо подивитися в словнику визначення поняття PR (public relations або «зв’язки з громадськістю»), то можна прочитати, що це «діяльність, спрямована на досягнення взаєморозуміння і згоди між людьми на основі цілеспрямованого формування громадської думки та управління нею». Завдання будь-якого політика, серед іншого, – це досягнення взаєморозуміння між ним і виборцями, а також формування громадської думки. Тому відповідь на це запитання надто очевидна: будь-який публічний виступ політика – це вже його «піар», тобто зв’язки з громадськістю. Власне, політичні ток-шоу і створені для того, щоб політики могли спробувати сформувати громадську думку, а громадяни мали можливість вибору: чий варіант такого формування їм ближчий.

4. Якими методами ви користуєтеся, щоб уникнути політичного піару від кандидатів?

З огляду на відповідь на попереднє запитання, я не можу заборонити політикам «піар», бо тоді не буде самої програми. Але я можу заборонити пряму агітацію, яка порушує українське виборче законодавство. І часом просто в ефірі нагадую їм про відповідальність за порушення закону «Про вибори Президента України».

5. Якщо дивитися на попередні передвиборні президентські перегони, чи бачите ви якісні або кількісні зміни політичного піару (методи, підходи, прийоми), до якого вдаються кандидати, виступаючи в політичних ток-шоу?

Очевидно, що кількість політичного піару в профільних ток-шоу збільшилася. Але тільки тому, що й кількість самих політичних ток-шоу значно зросла. Велика кількість інформаційних телеканалів, кожен з яких має по кілька таких програм, а також різке збільшення кількості «експертів» у всіляких галузях унеможливлюють змістовну дискусію, часто зводячи все до демагогії. Створюється враження, що більшість політичних програм перенесли акцент зі слова «talk» на слово «show». Кількість і видовищність обговорення перемогли змістовну частину. Мало кому хочеться вникати в суть передвиборних програм кандидатів. Більшості глядачів хочеться скандалів і боїв без правил. А це помітно знизило якість політичного піару, про який ви запитуєте.

Володимир Полуєв, ведучий ток-шоу «Пульс» на «112 Україна»

1. Яку позицію займає канал «112 Україна» щодо висвітлення передвиборних перегонів?

Як і завжди – інформуємо глядача про те, що відбувається і надаємо слово представникам різних політичних таборів. Починаючи владою, закінчуючи різноманітними опозиційними силами.

2. Якими принципами керується програма «Пульс» за вибору експертів?

Якщо мається на увазі добір гостей, то, на нашу думку, вони обов’язково повинні представляти щонайменше дві протилежні точки зору на те, що відбувається. Тільки тоді можлива повноцінна дискусія. Але проблема полягає в тому, що часто українські політики замість обговорення конкретних ідей і смислів обговорюють особистості один одного.

3. Який політичний піар ви вже спостерігали (якщо спостерігали) в ефірі вашої програми?

Традиційні методи агітації і контрагітації. Реклама «свого» кандидата від гостей, заклики голосувати або не голосувати за певного політика і критика опонентів. Але зараз політики стали хитрішими – від відкритого піару вони часто переходять до прихованих форм агітації.

4. Якими методами ви користуєтеся, щоб уникнути політичного піару від кандидатів?

По-перше, попереджаємо гостей, що агітація і контрагітація неприпустима. По-друге, коли й це не допомагає, перериваємо потік агітаційної думки запитаннями.

5. Якщо дивитися на попередні передвиборні президентські перегони, спостерігаєте ви якісні або кількісні зміни політичного піару (методи, підходи, прийоми), до якого вдаються кандидати, виступаючи в політичних ток-шоу?

Стає ще більше шуму, крику і менше конструктиву. Традиційний метод – уникати незручних тем і запитань шляхом перефокусування уваги. Мовляв, ми всі з вами не те обговорюємо, а треба… і далі по тексту. Топові кандидати поки, на жаль, не погоджуються приходити на конкурентні дискусії з опонентами. Кожен хоче залишатися у власній інформаційній бульбашці – зі зручними темами, лояльними співрозмовниками, згладженими кутами. А так глядач не зможе зрозуміти всі плюси і недоліки конкретних політиків і кандидатів. Повноцінні й предметні телевізійні дебати – ось чого не вистачає в поточній кампанії. Ну і, звичайно, полюбляють останнім часом політики йти зі студії.

Автори: Дар’я Черніна, Дмитро Раєвський